Фільм українського режисера-документаліста Олексія Радинського "Чорнобиль 22" розповідає про захоплення російськими окупаційними військами в лютому 2022 року Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС). Кадри, зняті на мобільний телефон, доповнюються в картині свідченнями місцевих мешканців і колишніх працівників станції. Прем'єра стрічки відбулася на 69-му Міжнародному фестивалі короткометражного кіно (Internationale Kurzfilmtage Oberhausen) у німецькому Обергаузені, де "Чорнобиль 22" отримав головний приз.

В інтерв'ю DW режисер розповів про роботу над стрічкою, важливість документального кіно для опору російській агресії, значення ЧАЕС у битві за Київ та ставлення до бойкоту культурних заходів, у яких беруть участь росіяни.

DW: Ваша стрічка отримала головний приз Міжнародного фестивалю короткометражного кіно в німецькому Обергаузені - одного із найстаріших і найбільш значущих кінооглядів такого типу у світі. Наскільки це для Вас важливо?

Олексій Радинський: Це важливо для мене, адже перша моя участь у фестивалі з фільмом була саме в Обергаузені кілька років тому. Загалом я вже вчетверте беру участь у конкурсі в Обергаузені. Всі ті рази, коли я там був і дивився конкурсну програму, то бачив фільми, які відкривали для мене нові перспективи на мистецтво кіно. Перемогою на фестивалі я навіть трохи здивований, адже є стереотип, що в Обергаузені люблять складні фільми. А наш фільм доволі прямолінійний та простий.

Читайте також: Як самосели пережили окупацію в Чорнобильській зоні та чому не виїжджають

Як думаєте, що вразило журі у фільмі "Чорнобиль 22"?

Після нагородження ми обговорювали фільм, у тому числі зі членами журі. Зійшлися на тому, що нині час і ситуація у світі робить фільми з прямим політичним посланням важливими. Навіть важливішими за фільми з дуже складним неочевидним посланням. Тому, на мою думку, фільм "Чорнобиль 22" був нагороджений через ситуацію у світі - у нашій країні та всьому регіоні. Зараз час якихось більш загострених послань і фільмів, які говорять про те, що відбувається у світі, зрозумілою мовою. Це насправді для фестивалю в Обергаузені не типово, але у вердикті журі навіть було сказано, що цей фільм буде зрозумілий у всьому світі.

Чому, на Вашу думку, нині важливо знімати фільми про війну?

Документальне кіно - це знаряддя опору російській агресії. Адже, знімаючи фільми про воєнні злочини, ми протистоїмо військовій стратегії РФ, яка спрямована на те, щоб "забомбардувати" увесь світ нескінченною серією злочинів і звірств у розрахунку, що люди почнуть забувати про події на початку і будуть втомлюватися від повторення звірств. В ідеалі не можна дати забути про жоден злочин. Також наша робота є знаряддям опору, адже ми працюємо у співпраці з правниками. На жаль, правосуддя, як і створення документальних фільмів, займає дуже багато часу. Але всі люди, які над цим працюють, заряджені на те, щоб рано чи пізно правосуддя було здійснено. Ми допомагаємо здійсненню цього правосуддя, співпрацюючи з юристами.

Читайте також: У Чорнобилі військові РФ полювали та їли червонокнижних тварин - голова ДАЗВ

Дійсно, війна Росії проти України призвела до безлічі трагічних подій та воєнних злочинів. Чому Ви обрали саме захоплення ЧАЕС як тему стрічки?

Зона відчуження мене цікавить вже дуже давно. Я там неодноразово бував і задовго до повномасштабного вторгнення думав про те, що рано чи пізно треба зробити фільм у зоні відчуження. Було відчуття, що тема ще не з'явилася для мене. І, на жаль, вона прийшла у формі російського вторгнення. Це здавалося сюжетом із похмурого кіберпанку, якась безумна фантазія, але вона стала реальністю. Тому мій інтерес до Чорнобильської зони розпочався раніше.

Одразу після деокупації Київщини я долучився до проєкту "Свідчить Україна", що займається документацією та розслідуванням російських воєнних злочинів в Україні. Я запропонував команді проєкту тему захоплення росіянами ЧАЕС. Злочини, скоєні РФ у Чорнобильській зоні, це злочини абсолютно нового типу. Тобто ніколи раніше не було військової окупації атомної станції.

Ще одна причина - інтерес до ще не написаної історії битви за Київ. Мене зацікавила роль окупації ЧАЕС у цій російській операції. Зрозуміло, що окупувавши атомну станцію, росіяни хотіли ввести у шоковий стан суспільство і змусити припинити опір. Але все сталося навпаки. Адже окупувавши станцію, росіяни ускладнили життя самим собі. Як ми з'ясували, росіяни не розуміли специфіку поставарійної станції і що з нею робити. ЧАЕС, за задумом росіян, мала виконувати роль ядерного щита і бути логістичним хабом. Дійсно, там базувалася військова техніка, яку ніхто не обстрілював. Але під час наших інтерв'ю ми зібрали багато нової інформації. Зокрема, про епізод зі знеструмленням ЧАЕС у середині березня, яке стало, можливо, одним із вирішальних моментів битви за Київ. Адже персоналу станції вдалося переконати росіян заживити ЧАЕС через дизельні генератори, і в результаті це поглинуло величезну кількість російського пального, яке не пішло на Київ.

У Вашому фільмі розповідається, що мова йде про 30 тонн щодня…

Так, 30 тонн на день протягом трьох днів. Як зізналися через три дні російські генерали, станція поглинала половину пального, яке мало йти на увесь фронт під Києвом. Я дуже сподіваюся, що майбутні історики дослідять, яку роль пальне зіграло у провалі російської операції. Мені здається, що досить суттєву.

Ви провели досить ґрунтовну роботу, поспілкувавшись із багатьма свідками. Скільки часу зайняло створення фільму, і що було найскладніше?

Ми почали працювати на початку червня 2022 року і закінчили на початку березня 2023 року. Це небагато. Зазвичай документальні короткометражні фільми робляться значно довше. Що найскладніше? Наш фільм не лише кінематографічний, а й криміналістичний. У нас є дві складові того, що ми робимо як документалісти. А саме, збираємо свідчення воєнних злочинів шляхом глибинних інтерв'ю зі свідками. Увесь цей масив даних ми використовуємо у своїй роботі, а також передаємо юристам та аналітикам. Вони вже спеціалізуються на переслідуванні воєнних злочинців у міжнародних кримінальних судах, зокрема у Гаазі. Для того, щоб інтерв'ю та всі зібрані нами дані могли бути використані в судах, потрібно слідувати певній методології. Для цього ми проходили спеціальні тренінги з юристами-міжнародниками у сфері кримінального права. Адже якщо зробити помилку під час інтерв'ю, то сторона захисту легко їх дискредитує.

А могли б коротко навести приклад такої помилки…

Найпоширеніший приклад, коли під час інтерв'ю свідок каже: "Прийшли орки". Ми змушені зупинитися і перепитати свідка, кого він має на увазі під словом "орки", а також попросити описати свідка, чому він знає, що то були саме російські солдати.

Утім, методологію інтерв'ювання опанувати вийшло доволі легко. Найскладніше було знайти баланс між документалістикою і розслідуванням. Адже інтерв'ю потрібно було взяти таким чином, щоб це мало сенс для фільму і корисним для юристів. Тому доводилося постійно балансувати.

Розкажіть, як відбувався процес подачі фільму на конкурс?

Ми спланували монтажний процес таким чином, щоб встигнути податися саме на фестиваль в Обергаузені, тому що для мене це, мабуть, найважливіший кінофестиваль. На нього я надсилаю всі свої фільми в першу чергу. Взимку був ризик, що ми не встигнемо змонтувати фільм через відключення електроенергії. Але все вдалося, завдяки тому, що в лютому в частині Києва ситуація значно покращилася із електроенергією, тому нам дуже пощастило. Звичайно, ми запаслися акумуляторами, але на момент активного монтажу вже не було такої проблеми.

Ви згадали про гроші. За перемогу на кіноогляді Ви отримаєте вісім тисяч євро. Куди спрямуєте кошти, якщо не секрет?

У першу чергу, ми спрямуємо гроші на продовження роботи над темою Чорнобиля, тому що одним короткометражним фільмом для мене не вичерпується тема окупації Чорнобиля і взагалі того, що відбувається там. Ще під час роботи над фільмом стало зрозуміло, що ми зняли значно більше матеріалу, ніж є сенс поміщати в короткометражний фільм. Продовжуємо їздити у Чорнобильську зону і стежити, що там відбувається. Тому тепер буде можливість це робити, адже інших джерел фінансування документального кіно в Україні зараз, на жаль, фактично немає. Кіно державою практично не фінансується, і коли це зміниться, невідомо. 

А де ще плануєте показували фільм "Чорнобиль 22"? Можливо, поїдете на інші конкурси?

Наразі мені найважливіше показати фільм в Україні. Прем'єра буде дуже скоро на фестивалі, але мене попросили не розголошувати дату до моменту оголошення конкурсної програми. Вони обіцяють її оголосити на цьому тижні. Я лише можу сказати, що українська прем'єра відбудеться на початку червня. Але я сподіваюся, що цей фільм ми будемо показувати не лише в Києві. Як мінімум, його треба показати в місті Славутичі та Чорнобилі. Згодом фільм має з'явитися онлайн, але поки невідомо, де саме. Ми над цим працюємо.

За кордоном наступний показ фільму буде наприкінці травня на Краківському кінофестивалі.

Читайте також: "Мавка" виходить на німецькі кіноекрани

А як Ви ставитеся до бойкоту культурних заходів, у яких беруть участь росіяни? Адже вже є не один випадок відмови українських митців від нагород, де є росіяни.

Російських фільмів цьогоріч у конкурсній програмі в Обергаузені не було. Загалом я з повагою ставлюся до рішення моїх колег, які відмовляються від участі у фестивалях, де показують російські фільми. Але, на мою думку, на практиці це призведе до ситуації, у якій ми були вже досить довго, коли на фестивалях спокійно показуватимуть російські фільми, а українських не буде. Хто від цього виграє, я не знаю. Можливо, позиція етичної очистки - це дуже добре. Але ми не можемо дозволити відсутність українських фільмів на фестивалях.

Водночас важливо уточнити, що мається на увазі під російськими фільмами. Адже дуже часто ми не враховуємо, що під російськими маються на увазі фільми зроблені, наприклад, у Якутії. Я не вважаю якутське кіно російським. Несправедливо відносити до однієї категорії фільми, зроблені колонізаторами та колонізованими. Корінні народи РФ - це наші союзники в боротьбі проти російського імперіалізму. Крім того, найцікавіші речі за останні роки в російському кінематографі відбуваються саме в Якутії.