Заріна Забріскі (Zarina Zabrisky), американська письменниця та журналістка, вперше приїхала до Херсону, коли місто було визволене з-під російської окупації три роки тому. Відтоді Забріскі неодноразово поверталася до міста, знімаючи мешканців, які вимушені жити в умовах постійних атак та небезпеки. Її документальний фільм "Херсон: Сафарі на людей" побудований на основі цих репортажів. Працювати над стрічкою режисерці допомагала її українська команда, у фільмі використанні також верифіковані відеоматеріали, що їх зафіксували місцеві. Фільм простежує етапи війни Росії проти України в місті: захоплення російською армією Херсону, місяці окупації й підпільного опору до звільнення, затоплення після підриву Каховської ГЕС і нової фази терору - прицільної атак дронів на цивільних. Днями стрічку "Херсон: Сафарі на людей" показали в Берліні. DW поспілкувалась з режисеркою фільму.  

DW: Пані Заріно, ваш фільм "Херсон: Сафарі на людей" починається кадрами жінки, яка стоїть у просторій танцювальній залі із дзеркалами. Потім ми бачимо дерева, кадри міста, лунає повітряна тривога. Згодом ми бачимо цю саму жінку, яка танцює на вулицях Херсону. Що ви прагнули сказати глядачеві такими першими хвилинами стрічки? 

Початок фільму дуже художній, і на це є причина. Він зосереджений на хореографії, але його значення виходить далеко за межі танцю. У ньому простежується символізм, який розкривається у міру розвитку сюжету. Жінка, яку ви бачите на початку, пережила трагічні події, як і багато хто в Херсоні, і продовжує своє життя навіть зараз. Показати реальну історію через красу, яка все ще існує в Херсоні, навіть серед жахіть, це мій спосіб розповісти правду.

У назві фільму використано висловлювання "сафарі на людей", що описує навмисне полювання на цивільних осіб за допомогою дронів - це була ваша ідея? Чи ви почули його від жителів Херсону?  

Уперше я почула це від жінки, в якої я брала інтерв'ю в Херсоні. Вона показувала мені місто й постійно повторювала, дуже схвильована: "Сафарі на людей, це сафарі на людей". Після цього я написала першу статтю про "сафарі на людей", про атаки дронів FPV на цивільних осіб. Я мала переконатися, що ця назва не звучить сенсаційно, бо тоді її легко було б відкинути. Мені знадобилося три місяці, щоб опублікувати цю статтю, бо ніхто не хотів у неї вірити. 

Пізніше, після розмови з психологами, стало зрозуміло, чому: визнання того, що людина може полювати на іншу людину, як на дику тварину, завдає моральної травми. Здорова психіка реагує на це запереченням. Тому люди можуть казати: "Ця божевільна журналістка це вигадала." На жаль, це не вигадка. Російські оператори дронів на іншому березі Дніпра справді полюють на людей. Вони дивляться в спеціальні окуляри, бачать, хто там - стара жінка, дитина й полюють на них. Я знаю це, бо на мене багато разів полювали. Коли ти живеш у Херсоні, це стає твоєю щоденною реальністю.

Одного разу за день до того, як я покинула місто, я ввечері пішла до аптеки, щоб купити знеболювальне. На зворотному шляху мені довелося ховатися під деревом, бо над моєю головою кружляв дрон, намагаючись мене знайти. І таке стається щодня. 

Я хотіла назвати фільм просто "Херсон". Але мій редактор Артем Цинський, він працює в Одеській філії Суспільного, переконав мене додати "сафарі на людей" і я рада, що дослухалася до нього.

Ви вже певний час живете в Херсоні. Чи можете ви описати людям, які живуть у спокійніших регіонах України або за кордоном, як виглядає сьогодні повсякденне життя в місті? Як часто відбуваються атаки і що означає "нормальне" життя в таких умовах?

Життя в Херсоні зараз схоже на те, що було раніше, тільки набагато інтенсивніше. Атаки різко посилилися. Щодня їх стає дедалі більше, а росіяни стають усе винахідливішими в тому, як їх здійснювати. Їхній арсенал постійно розширюється, технології постійно змінюються.

Хочу згадати про щось важливе: нещодавно Комісія ООН з розслідування відвідала Київ після публікації свого звіту про російські атаки дронів. Вони дійшли висновку, що ці атаки є частиною ширшої схеми, яка становить злочин проти людяності у вигляді примусового переселення населення на півдні України. Атаки дронів - це лише один із засобів, іншим є артилерія. Щодо частоти атак, то вони відбуваються щонайменше раз на годину, іноді кожні п’ять хвилин. Якщо в Херсоні проходить година без вибухів, люди починають нервувати, бо це означає, що щось відбувається. Наведу приклад, що коли близько тижня тому місто відвідала Анджеліна Джолі, кілька годин не було ні дронів, ні вибухів. Складалося враження, що війна закінчилася... Ми не могли в це повірити. Пізніше ми дізналися, що голлівудська акторка приїхала в місто. Але таких перерв в обстрілах раніше ніколи не було. Навіть коли місто відвідував президент Зеленський, обстріли не зупинялися. 

Росіяни використовують усе, що мають. Іноді це керовані авіаційні бомби, які можуть знищити цілі квартали. Одночасно може бути пошкоджено сімдесят будинків, а кілька й повністю зруйновані. Також є невеликі дрони, які скидають протипіхотні міни, "пелюстки", крихітні пристрої, призначені для наступання на них. Часто їх маскують. Зараз, коли тротуар вкритий опавшим червоним листям, міни зливаються з ним, і багато людей отримують травми. Вони також використовують групи дронів, щоб підпалювати будинки. Один дрон скидає щось важке, щоб пробити дірку в даху приватного будинку, а інший слідує за ним з чимось на зразок коктейлю Молотова, щоб підпалити його.

Усе це навмисно, скоординовано і має на меті зробити життя неможливим. Попри це - життя в Херсоні триває, але тепер багато що відбувається "під землею". Люди розробили своєрідну партизанську систему обміну інформацією. Все ще відбуваються театральні вистави, музичні концерти, культурні заходи, працюють бібліотеки, навіть спорт - Херсон є дуже спортивним містом. Але все організовується під землею, передається з вуст в уста, бо якщо росіяни дізнаються, де збираються люди, вони будуть націлені на це місце. 

Коли Анджеліна Джолі відвідала Херсон, ви теж були там. Ви знали, що вона приїде?

Ні, ніхто не знав. Навіть міська влада. Вона просто з'явилася, абсолютно несподівано. Чесно кажучи, я навіть не знаю, чи знав про це президент Зеленський. Дивно, що росіяни, очевидно, знали, бо обстріл припинився, поки вона була там. Якби вони вбили Анджеліну Джолі, це б не додало їм популярності. Думаю, вони хотіли створити враження, що нічого не відбувається "ніяких атак, ніякої небезпеки". Вона пробула в місті кілька годин. Я розпитувала про пресконференцію, я знаю більшість журналістів, які там були, і мені сказали, що я в списку. Але вона відмовилася говорити з будь-якими ЗМІ. Вона не хотіла піару, і я це поважаю.

Читайте також:Джолі після візиту в Україну розповіла, як дронами влаштовують "сафарі на людей" 

Після роботи в цей день я пішла купувати буряк для борщу, бо коли дрони не літають, треба користуватися нагодою. Мій друг побачив мене і сказав: "Заріно, що ти тут робиш? Чому ти не з Анджеліною?" Я відповіла: "Бо вона не хоче". А він відповів: "Вона не може пройти через контрольно-пропускний пункт. Вона стоїть в антидроновому тунелі. У мене є фото". Він надіслав мені фото: Голлівудська зірка Анджеліна Джолі в шоломі та бронежилеті стоїть в антидроновому тунелі. Мене попросили не публікувати його відразу. Тож я почекала три дні, а потім поділилася ним в соцмережах, і воно стало вірусним. 

Під час зйомок у Херсоні ви постійно в умовах загрози життю. Яким був ваш особистий поріг ризику, в який момент ви вирішили, що "ось це вже занадто небезпечно, це моя червона лінія", і як ви домовилися про це з собою та своєю командою?

У мене немає червоних ліній. Якщо я відчуваю, що щось важливо зняти, я йду до кінця, це правда. У мене є чудовий оператор Олександр Андрущенко, відомий фотограф і відеограф. Втім, якщо ситуація здається мені занадто екстремальною, я йду туди сама, лише з телефоном. Це моя червона лінія - я не ризикуватиму його життям чи життям когось із команди. Але, звичайно, бувають ситуації, коли ти прекрасно розумієш, що ризик дуже високий і що ти можеш не повернутися. Але цю фразу можна використовувати буквально до кожного дня. Навіть щоденне повернення додому викликає таке відчуття. 

У Німеччині та в усій Європі багато людей живуть у відносному спокої. Навіть попри те, що російські дрони час від часу з’являються в європейському повітряному просторі. Що б ви хотіли, аби західна чи німецька аудиторія винесла з фільму "Херсон: Сафарі на людей"?

Я не можу казати людям, що вони мають відчувати, вони відчуватимуть те, що відчувають. Але, судячи з численних показів, які ми вже провели по всьому світу: у США, Франції, Австралії, Латвії, Естонії, а незабаром і в Іспанії, глядачі не залишаються байдужими. Вони зворушені. Вони хочуть щось зробити, хочуть допомогти. Я сподіваюся, що мій фільм допоможе людям протистояти неправдивим наративам. Я сподіваюся, що він покаже їм, що росіяни справді націлюються на цивільних і вбивають їх.