"Важко на душі, - каже Наталія. - Безумовно, цього року Різдво для мене буде іншим". Наталія родом з Харкова, де російські атаки, починаючи від лютого, спричинили страшні руйнування та сотні смертей. Три місяці тому вона втекла з дочкою на захід і опинилася в Берліні. Зараз дочка знайшла роботу в Кельні.

По неділях Наталія відвідує церкву Св. Миколая в берлінському районі Йоганністаль, у східній частині німецької столиці. Українські греко-католики вже багато років відвідують цей храм. Тепер для харків'янки Наталії це щось на кшталт дому.

Читайте також: Українські біженці у Німеччині. Які вони?

"Тут я знайшла прихисток"

"Я не можу собі уявити, що було б, якби я не знайшла цього місця. Все було б тоді неймовірно важко, - розповідає вона у розмові з DW. - Тут мене підтримують, тут я можу говорити, зустрічатися з іншими біженцями з України. І я багато молюся". Зараз Наталія працює волонтеркою у церкві та готує дітей до сповіді.

Цієї неділі у храмі Святого Миколая свято - за Юліанським календарем 19 грудня відзначають день патрона церкви. З цієї нагоди з Мюнхена прибув владика Богдан Дзюрах. Невеликий хор супроводжує месу багатоголосним співом. Лавки заповнені, вірні юрмляться вглибині храму, серед них багато жінок з дітьми. Моляться і біля входу, поки дехто навіть чекає на вулиці. Наприкінці двогодинного богослужіння священик обходить паству, кроплячи свяченою водою.

Богдан Дзюрах - єпископ Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Його повний титул - Екзарх Німеччини і Скандинавії. Екзархія відповідає великій єпархії. В Німеччині це громади приблизно в 50 містах - від Гамбурга до Розенхайма, від Крефельда до Герліца, а також Берлін, Дрезден та Штутгарт. Громада, єпископ і пастори живуть з 24 лютого у надзвичайному стані. До речі, священики цієї церкви не повинні дотримуватися целібату.

Громади розростаються. Скільки саме людей - ніхто не знає, але точно вже є кілька тисяч. На цій берлінській службі багато прихожан не знають німецької взагалі, або ж можуть сказати нею лише пару-трійку слів. Після служби всі збираються на спільне відзначення свята, а на подвір'ї вже готовий гарячий закарпатський бограч.

Єпископ ще на пару годин затримується у церкві - сповідає та веде приватні бесіди з прихожанами. Про щось він довго розмовляє з молодою жінкою, яка, підтримуючи старшого супутника, плаче та показує йому фото на мобільному телефоні.

Читайте також: Рекордна солідарність: скільки зібрали німецькі благодійники до Різдва в Україні

"Молимось за наших захисників"

"Усі задаються питанням, чи мають право на радість", - розповів DW владика Дзюрах. "Ми як душпастирі заохочуємо людей впустити радість Різдва у наші серця. Для того Син Божий і прийшов у світ, щоб ми відчули радість і надію. Ця радість нам потрібна. Ми молимося за мир в Україні, молимося за наших захисників. Також хочемо відзначити це свято у радості".

Багато пасторів заохочують вірних спочатку відсвяткувати Святвечір через відеозв'язок зі своїми родичами в Україні (здебільшого це чоловіки), а вже потім зібратися разом на службу та відзначення свята. Католицька церква в Штутгарті під час Адвенту опублікувала в інтернеті кілька пояснювальних текстів для німців, щоби розповісти про українські звичаї та традиції, а також з перекладом різдвяних колядок.

Святкуватиме Різдво через відеозв'язок і 36-річна Світлана Гнатів, яка втекла від війни разом із матір'ю та сином. Брати та батько Світлани лишилися у Полянах, Рівненської області на Волині, і там опікуються внутрішньо переміщеними особами. "Серцем ми вдома, але будучи тут з нетерпінням чекаємо на Різдво", - каже Світлана. 36-річна жінка висловлює подяку штутгартській родині, яка прийняла і розмістила їх.

Читайте також: Берлін готує ще 10 тисяч місць для біженців з України

"Підтримка від багатьох німців"

Схожої думки і Наталія з Берліна. Але від себе вона додає ще дещо: "Як приємно, що мене підтримує стільки німців, майже незнайомих людей. Підтримують тоді, коли я, наприклад, оформлюю документи для органів влади. Багато незнайомців допомагають, це захоплює", - каже вона.

Про це ж розповідають і батьки чотирьох дітей - 43-річний Мирослав і 42-річна Ганна. "У нас теж був такий вражаючий досвід, коли часто допомагали невідомі люди або випадкові зустрічні. Тепер нас щодня підтримує місцева громада", - каже Ганна.

З Івано-Франківська до Німеччини вони добиралися через Чехію окремо - мати в супроводі однієї дитини, батько був з трьома іншими дітьми. По прибутті у безпечне місце з'ясували, де в Німеччині активно діє церковна громада. "Ми ухвалили свідоме рішення їхати до Берліна", - розповів у розмові з DW Мирослав. Зараз діти ходять до школи, поки батьки вивчають німецьку. Мирослав керує невеликим церковним хором. "Цього року буде набагато сумніше. В Україні наші батьки та багато друзів. Тут почуватимемося самотніше", - каже він.

Страх перед самотністю - болюча тема і виклик також для священників. "Ми всі лише люди. Та якщо ми втішаємо інших, то відчуваємо божественне втішання", - каже єпископ Дзюрах.

Давно створені громади УГКЦ у Німеччині планували з 2023 року перейти на Григоріанський календар, щоби святкувати Різдво та Великдень одночасно з німецькими католиками та протестантами. Тепер з переходом почекають, адже українські біженці - православні та греко-католики - звикли святкувати за Юліанським календарем східної традиції. Виходить так, що деякі громади УГКЦ відзначатимуть Різдво 24 грудня, а інші, як у Берліні, - 7 січня.

Читайте також: Чи повернуться українські біженці додому після війни?

"Найстрашніше, коли близькі серед зниклих безвісти"

У перші місяці після початку війни багато громад перебували на межі своїх можливостей. Уже в березні в берлінській громаді відчули високий запит на психологічну допомогу. 48-річний священик УГКЦ Сергій Олійнічук, який вивчав теологію, а також має ступінь доктора психології, тепер проводить і багато індивідуальних консультацій, поєднуючи роботу священиком зі психологічною допомогою за лінією благодійної католицької мережі Caritas. "Вже були ситуації, коли була потрібна екстрена психологічна допомога", - розповів він у бесіді з DW. Часто доводиться втішати людей, розбитих горем. Більшість біженців пережили втрату мирного життя, розлуку з батьками і близькими, каже він. Немає гіршого, коли брутальна війна забирає життя найдорожчих людей. "І вже цілковите страхіття, якщо рідні просто безслідно зникли".

Олійнічук - львів'янин. У Львові живуть його батьки, брати і сестри. Священнослужитель у розмові нагадав про важливість Різдва в українській традиції як сімейного свята. "Завжди святкують всією родиною, з батьками та дідусями". Без цього свято стає сумним. Тож, каже Олійнічук, "цей рік буде складним", чималі виклики стоять і перед громадами. "Звичайно, ми не можемо бути заміною. Але нас об'єднують богослужіння і спільна молитва".

Після служби на свято Святого Миколая у берлінській церкві в районі Йоганністаль українці ще довгий час не розходилися - розмовляли про те й інше, також і про втечу від війни. Дітям Святий Миколай приніс шоколадки. У спілкуванні зі співвітчизниками Наталія знаходить відраду. Чого вона найбільше бажає на це Різдво? "Моє єдине бажання - щоб війна закінчилася. Це було б найкраще, що могло б статися на Різдво", - зізнається жінка.