Кельнський собор - видатна архітектурна пам'ятка Кельна. Перший камінь у фундамент цієї готичної церкви було закладено 15 серпня 1248 року. Після чого минуло понад 630 років до того довгоочікуваного моменту, коли 16 жовтня 1880 року в Кельні урочисто завершили зведення цього храму, нині - об'єкту Світової спадщини ЮНЕСКО та найвідвідуванішої архітектурної пам'ятки Німеччини.

Церковні служби в Кельнському соборі почали проводити, звичайно ж, набагато раніше. Уже 1265 року було завершено обхідну галерею навколо майбутнього головного вівтаря. Тут у східному краю храму - найстарішій частині будівлі - віялом розташовано сім каплиць, які вже тоді почали використовувати для молитов, обрядів і церемоній.

1277 року чернець і єпископ Альберт Великий (Albertus Magnus), який жив у Кельні, освятив соборну ризницю. Іменем цього середньовічного німецького філософа, теолога і вченого названо Кельнський університет. В 1322 році з'явилася центральна частина - внутрішній хор, за яким в каплиці Діви Марії встановили ковчег із мощами Трьох королів-волхвів - тих самих біблійних мудреців, які побачили Віфлеємську зірку та принесли дари Немовляті Христу.

Ці мощі доставили до Кельна 1164 року з Мілана, що приблизно через сто років і стало головною причиною для початку будівництва нового храму - через велику кількість паломників. На своє нинішнє місце біля головного вівтаря в соборному хорі ковчег перемістили під час заключної фази зведення церкви 1864 року.

Кельнський собор - фундаменти та висота

Після закінчення будівництва в XIX столітті Кельнський собор протягом кількох років навіть був найвищою спорудою у світі. Висота Південної та Північної веж перевищує 157 метрів. Їх видно за двадцять-тридцять кілометрів від міста - залежно від особливостей ландшафту та погоди. Уже незабаром перше місце посів Монумент Вашингтону в столиці США (169 метрів), пізніше - Ейфелева вежа в Парижі (300 метрів), потім - Крайслер-білдінг у Нью-Йорку (319 метрів)...

При цьому найвищою у світі церквою нині є Ульмський собор у німецькій землі Баден-Вюртемберг, висота дзвіниці якого становить майже 162 метри. Його було завершено 1890 року, тобто через десять років після Кельнського собору - в Ульмі цілком усвідомлено хотіли обігнати Кельн за цим показником і свого домоглися, чим досі дуже пишаються.

Читайте також: Найгарніші церкви Німеччини

При цьому, як з'ясували дослідники, дзвіниці Кельнського собору цілком могли бути вдвічі вищими - в усякому разі, стільки без особливих проблем здатні витримати надійні стародавні фундаменти, якщо застосувати сучасні норми статичних розрахунків.

У Середньовіччя вважалося, що маса фундаменту такого роду споруд має дорівнювати вазі надземної частини. Кельнський собор - не виняток. Стосується це не тільки веж, а й усієї будівлі загалом. Загальна вага фундаменту, згідно з оцінками, становить 120 тисяч тонн, усієї споруди - 300 тисяч тонн. У перерахунку - приблизно 50 тисяч дорослих слонів або близько 6,5 "Титаніків".

Під час розкопок під собором було знайдено підходяще місце, щоб з'ясувати глибину фундаменту, для чого було викопано колодязь, який йде вниз на шістнадцять метрів. Згідно з даними геологічних досліджень, місто Кельн стоїть на приблизно 300-метровому шарі з піску та інших осадових порід. Як з'ясувалося, у місці, де розташований собор, переважає гравій. Ґрунтові води на дні колодязя з'являються рідко - лише під час найвищих повеней на Рейні.

Базальт і туф для Кельнського собору

Секрет надійності фундаменту цієї велетенської пам'ятки готичної архітектури полягає не тільки в масі. Вирішальне значення відіграють структура і матеріали. Зокрема, фундаменти соборних веж складені з найміцніших базальтових стовпів, між якими розташовано шари вулканічного туфу - м'якшого матеріалу.

Це каміння добували і доставляли в Кельн річкою Рейн з гірського регіону Айфель, розташованого приблизно за п'ятдесят кілометрів. Для кладки використовували розчин на основі негашеного вапна, який, взаємодіючи з туфом, набув характеристик, аналогічних за міцністю і довговічністю легендарному римському бетону. Римляни кришений туф додавали прямо в розчин. Середньовічні німецькі будівельники цього секрету не знали, проте необхідного ефекту все ж досягли.

Такий фундамент, що вирізняється стабільністю та еластичністю, необхідний, щоб компенсувати вібрацію від великих дзвонів і розгойдування веж під впливом сильного вітру. За даними сейсмологів, коли на Південній вежі дзвонить найбільший у світі дзвін - 24-тонний дзвін Святого Петра (його ще називають "Товстий Петро") - верхівка сусідньої Північної вежі, на якій розташовано спеціальний сейсмічний датчик, розгойдується приблизно на 0,2 міліметра. Південна вежа вібрує, звісно ж, ще сильніше.

Пізніше для зведення надземної частини храму, створення скульптур, декоративних елементів тощо використовували каміння з різних місць у Німеччині та Європі, загалом - близько півсотні різних видів. Багато привозили з регіону Зібенгебірге (Siebengebirge) - Семигір'я біля Бонна. Основним матеріалом для стін і опор при цьому був трахіт. Серед інших - вапняк, каррарський мармур, кілька видів базальту.

Екскурсії під Кельнським собором

Ці та інші цікаві факти можна дізнатися під час екскурсії зоною археологічних розкопок під собором - наприклад, побачити фундаменти веж, зовнішніх мурів і навіть фундаменти для кількох десятків неіснуючих, але колись запланованих вівтарів - по одному біля кожної колони, на яких тримаються готичні склепіння.

Соборний капітул (колегія духовенства вищого рангу), який нині складається з дванадцяти священиків, у ті далекі часи налічував кілька десятків осіб. Тому вівтарів потребувалося набагато більше, щоб вони могли проводити свої служби в храмі одночасно.

Аби щоразу не приносити все необхідне з ризниці в різні частини величезного собору, біля цих вівтарів у зовнішніх стінах планували облаштувати свого роду вбудовані шафи, для чого ще в Середні віки під час зведення стін залишили спеціальні ніші. Пізніше під час фінального етапу будівництва у ХІХ столітті, коли капітул уже не був настільки великим, від встановлення вівтарів біля колон відмовилися. У нішах розмістили неоготичні кам'яні барельєфи для богослужінь Хресної дороги.

Читайте також: Як панельна будівля стала найнезвичайнішою школою Німеччини

Сам собор щороку оглядає понад шість мільйонів людей з усього світу. З них близько пів мільйона піднімаються на Південну вежу. Однак лише деякі відвідують археологічну зону. За попереднім записом (www.domfuehrungen-koeln.de) проводиться лише одна екскурсія на дванадцять осіб на день, за винятком церковних і деяких інших свят. Плюс групові екскурсії за заявками - німецькою, англійською, французькою, італійською та російською мовами. Вік учасників - старше 16 років.

Під землею відвідувачі можуть, зокрема, побачити особливості різних етапів будівництва - наприклад, акуратну роботу за часів економічного розквіту та оптично більш недбалу, але все ж таки, як запевняють археологи, не менш добротну кладку після епідемії чуми та початку складного економічного періоду, що було спричинене, зокрема, нестачею кваліфікованих кадрів.

Що було раніше на місці Кельнського собору?

Оглядаючи археологічну зону під собором, учасники екскурсії здійснюють своєрідну мандрівку в часі аж до найбільш раннього - античного - періоду в історії міста, коли дві тисячі років тому на місці теперішньої готичної будівлі в північній частині тогочасної колонії Colonia Claudia Ara Agrippinensium розташовувався житловий квартал. Кельн був закладений римлянами на Нижньому Рейні як військове поселення 38 року до нашої ери і є одним із найстаріших міст Німеччини разом, зокрема, з Тріром, Аугсбургом і Ксантеном.

Читайте також: Чому у Німеччині в сауні заборонили цілуватися

Під час розкопок під собором, наприклад, вдалося навіть знайти частини фундаменту античної лазні - купальні багатого житлового будинку, що для Кельна, втім, не є великою рідкістю. Аналогічну таку знахідку кельнські археологи зробили, наприклад, 2023 року під час розкопок на Новому ринку - Ноймаркті.

Як припускають історики, у четвертому столітті одним із римських будинків, на місці яких зараз стоїть собор, почали користуватися члени першої місцевої християнської громади. У 313 році єпископом громади став Матерн Кельнський (Maternus). Цей католицький святий є першим єпископом в історії Кельна, про якого є документальні свідчення. Єпископський посох святого Матерна зберігається зараз у скарбниці Кельнського собору. В одному з підземних залів скарбниці, до речі, можна побачити фрагмент античної стіни - так би мовити, інтегрований в експозицію на своєму історичному місці.

Під час розкопок другої половини минулого століття під собором також було знайдено сліди найпершого християнського храму на цьому місці - часів правління династії Меровінгів у VI столітті, включно з кількома князівськими похованнями.

Ще раніше - 1866 року - між собором і нинішнім залізничним вокзалом був знайдений баптистерій - хрестильня ранньосередньовічного періоду, що використовувався приблизно до 800 року. Цю пам'ятку можна побачити через декоративну решітку, проходячи вуличкою Ам Домгоф (Am Domhof). У 2016 році тут завершили реконструкцію невеликого залу, в дальній частині якого розташовано ту саму кам'яну купіль.

Пізніше вже за королів з династії Каролінгів у IX столітті в Кельні звели й освятили так званий Старий собор, який у X і XI століттях розширили, добудувавши бічні нави. Саме на місці цього храму-попередника, який під час зведення Кельнського собору поступово розібрали, 1248 року було закладено нову готичну церкву.

Не виключено також, що в цьому місці раніше було два храми - на пагорбі і під схилом ближче до Рейну, але остаточної відповіді на це питання археологи та історики під час своїх розкопок досі не знайшли.

Однак масштабні та багаторічні розкопки під діючою готичною пам'яткою - як це взагалі можливо? Про це йтиметься у другій частині нашого репортажу. Далі буде...