З тих двох речей, яких президент Росії Володимир Путін вимагає від Заходу, однієї він вже дуже давно досягнув. Через воєнні інтервенції в Україні і Грузії він зробив фактично неможливим, що ці дві країни стануть членами  НАТО, хоч їм це колись і пообіцяли. Альянс не прийме до своїх лав країни з нерозв'язаними територіальними суперечками (Північноатлантичний договір не містить норми, згідно з якою держава-кандидат на вступ до організації не повинна мати нерозв'язаних територіальних суперечок. - Ред.). Тим більше країни, які мають такі суперечки з Росією.

Друге питання, яке піднімає Путін (відмова від посилення присутності НАТО поблизу російських кордонів - Ред.), спричинене діями самого ж господаря Кремля: той факт, що Захід збільшує передислокацію озброєнь ближче до кордонів його країни, є наслідком російських нападів на сусідні країни. Цього разу Путін так само (непрямо) погрожує нападом. Хто ж піде на підписання "гарантій безпеки" з такою людиною? З людиною, яка постійно вводить в оману і бреше?

Читайте також "Путін хоче нової Ялти": Європейська преса про вимоги Москви щодо України і НАТО

Варто вдуматись у те, чого ж саме вимагає Путін. Він хоче не лише диктувати НАТО, де мають бути кордони Альянсу (в той час як він сам втручається куди йому заманеться - від Америки до Європи і Близького Сходу). Він заперечує право сусідніх країн на свій розсуд визначати свою долю. Байден напередодні відеосаміту сказав про це саме те, що треба: що він не прийме жодних червоних ліній Москви. Хочеться сподіватися, що таку позицію підтримає і новий німецький уряд. Німецька політика умиротворення у минулому надто часто підігравала Путіну.

Автор: Ніколас Буссе, оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung

Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.

Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.