Ні, скандалу не буде. Принаймні на це сподіваються європейці. На саміті G7, який відбувся три тижні тому у французькому Евіані, вони зробили все, щоб згладити гострі кути й задобрити Дональда Трампа. У будь-якому разі тепер він знову долучився до військової підтримки України. Спільними зусиллями можна сильніше натиснути на Москву, щоб Володимир Путін нарешті сів за стіл переговорів, оптимістично вважають політики в європейських столицях.

Ще кілька місяців тому не було гарантії, що Дональд Трамп взагалі відвідає саміт НАТО в Анкарі. Тоді США якраз ухвалили нову стратегію безпеки, потім мали місце кризи навколо Венесуели та Гренландії. Трамп і Путін спільно загнали Україну в кут, вимагаючи, щоб Зеленський підписав мир на продиктованих Москвою умовах. Незадовго після цього відбувся напад США та Ізраїлю на Іран, що супроводжувався гнівом президента Сполучених Штатів з приводу того, що Європа не захотіла брати участь у цьому конфлікті. Північноатлантичний альянс опинився у скрутному становищі, якщо не на межі розпаду.

Читайте також: Удари по Києву перед самітом НАТО: чого домагається Путін?

Кінець трансатлантичних ілюзій

І ось Трамп все-таки вирішив приїхати на саміт НАТО. Можна зітхнути з полегшенням - все знову гаразд? Але все не так просто. Європа встигла зрозуміти, що через Трампа система геостратегічних координат докорінно змінилася. І що вирішальне значення має здатність поставити власну обороноздатність на новий фундамент і виділяти на неї набагато більше коштів, ніж раніше. Не тому, що цього вимагає Дональд Трамп, а тому, що таким чином Європа стане сувереннішою й незалежнішою від США.

Для цього, однак, потрібен не лише масштабніший оборонний бюджет, а й загальна стратегія безпеки та узгоджені дії. А до цього Європі ще далеко. Навіть спроба регулювати ці зусилля через формат E3 у складі Франції, Великобританії та Німеччини не сприймається як сильна і впевнена відповідь на кризу. Італія та Польща теж хочуть мати право голосу. Замість того щоб триматися разом і разом шукати нові рішення, кожен просуває свої пріоритети, і це стає справжнім випробуванням на міцність для Європи.

При цьому на розширення власної оборонної промисловості знадобиться час. Доти не можна дратувати американського президента, це європейці розуміють. Адже без Вашингтона нічого не вийде. Можна ставитися до цього, як завгодно, але це факт.

НАТО як ярмарок військової продукції США

Дональд Трамп і його радники це чудово розуміють. Безпека Європи? Стаття 5 Договору про НАТО? Все це не цікавить Трампа, коли він думає про Північноатлантичний альянс. Його цікавлять угоди, він хоче, щоб європейці купували американську зброю. Він вправно веде подвійну гру: ви повинні витрачати на оборону 5% ВВП - і робити замовлення в американській оборонній промисловості.

Міністр оборони США Піт Гегсет уже зараз пов'язує темпи поставок зброї із США з обсягом оборонних витрат партнерів. Незадовго до саміту НАТО Трамп вкотре обурився, що європейці витрачають занадто мало на оборону. Ключовою думкою при цьому було: купують занадто мало озброєння в США. Трамп розглядає Північноатлантичний альянс не як союз, заснований на цінностях. Саміт НАТО в Анкарі для нього насамперед - це ярмарок, на якому він - головний продавець.

Саме тому в американців і європейців прямо протилежні очікування від цієї зустрічі. Для Європи йдеться про спільну стратегію, яка дозволить разом із США посилити тиск на Москву, щоб завершити війну в Україні. США ж хочуть продати зброю і показати Європі, хто тут головний. Ті, що не дотримуватимуться цих правил, можуть готуватися до того, що з їхніх країн виведуть військовий контингент США і не розміщуватимуть там систем ППО.

Читайте також: Рютте в Анкарі закликав союзників по НАТО посилити ППО України

Ні, скандалу, ймовірно, не буде. Але цей саміт відбуватиметься в умовах максимального нервового напруження. При цьому не варто очікувати від нього стратегічних рішень, що визначатимуть майбутнє. Як, втім, і змістовного порядку денного, який допоможе завершити війну в Україні.

А момент же настільки сприятливий! Ніколи раніше Росія не відчувала такого сильного тиску, як зараз. Населення країни відчуває санкції, економіка буксує, а атаки БПЛА на НПЗ у тилових регіонах РФ демонструють вразливість Москви. Ніколи раніше перевага не була так явно на боці Києва. НАТО могло б поставитися до цього як до підтвердження своєї правоти, відсвяткувати успіх тієї підтримки, яку воно надавало Україні, і почати стратегічно планувати, як змусити Володимира Путіна сісти за стіл переговорів - як він і сам пропонував на початку травня. При цьому має існувати й чіткий план Б на випадок, якщо Путін проявить впертість і відмовиться від переговорів. Можливо, це і станеться, але з упевненістю сказати перед дводенним самітом НАТО в Анкарі нічого не можна.

Що стосується Європи, то їй потрібно на цьому саміті займатися кризовим менеджментом у такому крихкому Північноатлантичному альянсі. Головне - не зробити нічого, що могло б розсердити Трампа.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

g7