"7 жовтня ми прокинулися від голосних звуків ракет. Звук був жахливим, ситуація була жахливою, і ми почали дивитися новини й дізналися, що відбулося, - розповідає DW через голосове повідомлення Варда Юніс із півночі Сектора Гази. - З того дня в нас оселився цей глибокий страх, який нас більше не відпускає".

Після нападу ХАМАСу на південь Ізраїлю минулого року для жителів Сектора Гази змінилося практично все. До того часу Ізраїль і Єгипет суворо контролювали кордони контрольованої ХАМАСом території. Рано вранці 7 жовтня 2023 року мілітарні палестинські угруповання під керівництвом руху ХАМАСу, визнаного багатьма країнами як терористичний, випустили по населених пунктах на півдні Ізраїлю сотні ракет. Водночас нападники зруйнували загорожу довкола Сектора Гази, напали на територію музичного фестивалю та проникли у кібуци й населені пункти неподалік від кордону.

Унаслідок терористичного нападу загинули близько 1200 людей, більшість із яких були цивільними. Ще 250 людей викрали до Сектора Гази як заручників. Ізраїльська армія ще того ж дня завдала масивних повітряних та артилерійських ударів по Сектору Гази у відповідь й пізніше почала масштабну наземну операцію.

"Я втратила мою найкращу подругу на третій день війни. Її будинок було повність зруйновано бомбою, і я пам'ятаю, як я була у стані шоку. Психологічно це було для мене дуже важко", - розповідає Юніс, яка жила тоді на сьомому поверсі будинку в Шейх Радвані, районі на півночі міста Гази.

Жителі Сектора Гази пережили вже багато конфліктів. Ізраїль і ХАМАС, який у 2007 році силою захопив владу в адміністрації Палестинської автономії у Секторі Гази, провели вже чотири війни. Те, що ця війна триватиме так довго і матиме такі руйнівні наслідки, для багатьох причетних було неочікувано.

За даними міністерства охорони здоров'я у Газі, яке у своїх даних не розділяє цивільних осіб та бойовиків, у Секторі Гази загинула понад 41 тисяча палестинців. Ще 96 тисяч, за цими даними, отримали поранення, а щонайменше 10 тисяч зникли під завалами.

"Ми їли листя і траву"

Упродовж перших місяців війни запаси продуктів харчування швидко спорожніли, пригадує Варда Юніс. У відповідь на терористичний напад ХАМАСу міністр оборони Ізраїлю Йоав Галант оголосив "повну блокаду" Сектора Гази. Унаслідок цього ситуація передусім на півночі сектора стала критичною. Благодійні організації упродовж місяців застерігали перед загрозою голоду - попередження, яке представники ізраїльської влади відкидали.

Юніс розповідає, що їй у цей час не вдавалося знайти ані борошна, ані хліба: "Ми дійшли до того, що їли листя і траву. Ми ніколи не могли б собі уявити, що це можна їсти".

Коли перші наземні конвої з гуманітарною допомогою дісталися півночі Сектора Гази, вона стала свідком насильства і смерті, коли люди боролися за харчі й допомогу. Деякі країни розпочали гуманітарні поставки повітрям, адже спершу не вдалося переконати Ізраїль відкрити більше пунктів перетину кордону для доставки гуманітарної допомоги.

"Я  майже щодня йшла туди, куди скидали допомогу з повітря, - пригадує Варда Юніс. - Я бігла, аби щось отримати, але в результати мені не діставалося нічого, тому що все контролювали банди". І хоч постачання продовольства нині покращилося, однак страх і щоденне відчуття близької смерті залишилися.

Більшість людей "глибоко травмовані"

Упродовж останніх 12 місяців Варда Юніс та її троє дітей-підлітків мусили щонайменше дев'ять разів шукати собі новий дах над головою. Як і багато інших людей, вони втратили відчуття часу через постійний пошук притулку. Коли ізраїльська армія на початку наземної операції наказала жителям півночі Сектора Гази переміститися на південь, Юніс вирішила цього не робити.

Північ Сектора Гази нині майже повністю відрізана від півдня так званим "Коридором Нецарім", новою дорогою з військовими блок-постами, побудованою Ізраїлем. За даними ООН, щонайменше 1,9 мільйона із 2,2 мільйона людей були вигнані зі своїх домівок і живуть на малій території на півдні Сектора Гази. Більшість людей там, за даними благодійних організацій, залежить від гуманітарної допомоги.

Амджад Шава вже давно працює у гуманітарному секторі і нині очолює PNGO - асоціацію палестинських неурядових організацій. Йому також довелося тікати з міста Гази. Тепер він організував центр гуманітарної допомоги у місті Дейр-Ель-Балах, що на півдні Сектора Гази. Працівники громадських організацій можуть тут зустрічатися, користуватись інтернетом та працювати під одним дахом.

Як і чимало інших, він спочатку зволікав з виїздом з Гази, попри розпорядження щодо евакуації. І лише під тиском родини пішов на цей крок, згадує чоловік. Тоді він гадав, що це тільки на кілька годин і всі знову повернуться додому. "Тому я нічого не взяв з собою. Але ці кілька годин перетворились на цілий рік", - каже Шава. За його словами, в Дейр-Ель-Балаху знайшло прихисток близько одного мільйона людей. Багато з них мешкає в наметах або в тентових ангарах. Комусь вдалося знайти й квартиру або кімнату у родичів.

"Більшість людей глибоко травмована, і це можна прочитати у них на обличчях, - каже Шава. - Вони все втратили. Багато хто втратив близьких. Більшість залишилась без засобів для існування та домівки". За словами Шави, багато хто хоче повернутися на північ Сектора Гази, навіть попри те, що їхнє житло зруйновано. Але повернення біженців додому залежить від політичних рішень, які мали б стати частиною мирної угоди між Ізраїлем та ХАМАСом. 

Небезпечна допомога

Надання гуманітарної допомоги є ризикованою та складною справою, наголошує Шава. Серед волонтерів є загиблі, чимало з працівників гуманітарних організацій знають по собі, що це таке - втрата рідних. Майже всі серед тих, хто допомагає, й ті, кому допомагають, перебувають в однаковій ситуації, виходу з якої не знає ніхто, каже Шава. І кінця цьому поки що не видно. І все ж таки Шава намагається не втрачати надію й таким чином мотивувати самого себе та людей довкола. 

Того Сектора Гази, в якому народився й виріс Шава, більше нема. Занадто великими є руйнування внаслідок ізраїльських повітряних ударів та наземної операції. За оцінками міжнародних організацій, зруйновано понад 60 відсотків будівель: школи, лікарні та крамниці перетворились на руїни.

Однак Шава вірить - у майбутньому Сектор Гази можна буде знову відбувати. Але спочатку, каже він, слід дати собі раду в сьогоденні, "аби вижити". За словами Шави, багато хто розчарувався в міжнародній спільноті. "Те, що ми тут переживаємо, також пов'язано з нездатністю міжнародної спільноти припинити цю війну або принаймні захистити цивільне населення".

Читайте також: Ізраїль представив план щодо Сектора Гази: що буде після війни?

Родини в розпачі

Такого захисту не мала й Ріта Абу Сідо та її родина. 27-річна жінка пам'ятає лише окремі фрагменти перших місяців війни. Зараз вона перебуває в Єгипті разом зі своєю сестрою Фарах. Обидві отримують там медичну допомогу. Вони єдині, хто вижив з їхньої родини. "Напад стався близько опівночі 31 жовтня. Я не спала і сказала моїй сестрі Фарах, що ми можемо померти. Вона все добре пам'ятає. Я ж усе бачу, як уві сні", - розповідає Ріта в інтерв'ю DW телефоном з Каїра.

Мати Ріти, дві її молодші сестри віком 15 і 16 років та 13-річний брат ту ніч не пережили. Сама ж Ріта та її сестра, яка вчиться на стюардесу і приїхала до Гази, аби провідати родину, отримали серйозні поранення. Їх доставили до лікарні Аль-Шифа - найбільшого медичного комплексу в Секторі Гази. При собі вони не мали жодних документів, які б засвідчували особу.

Як розповіла Ріта, вона дістала поранення легенів й зазнала опіків, а у її сестри зламаний таз і травма хребта. З наближенням бойових дій між ізраїльською армією і ХАМАСом обох спочатку перевели до Європейського госпіталю в Хан-Юнісі. "Мій психічний стан був вкрай поганим після того, як я дізналася про загибель моєї сім'ї. Мені потрібен був час, щоб взагалі зрозуміти, що відбувається навколо. Мені потрібен був час, щоб зрозуміти оточення й ситуацію, в якій я опинилася. Я була агресивною, мене все дратувало".

Врешті-решт у лютому друзі допомогли сестрам виїхати із Сектора Гази через прикордонний перехід Рафах, щоб отримати лікування в Єгипті. Ріта розповідає, що до неї повернувся голос, який вона тимчасово втратила, а її сестра проходить курс фізіотерапії. Але душевна травма, спричинена втратою родини, переслідуватиме її до кінця життя, каже Ріта.

Хоча в Єгипті сестри перебувають у безпеці, їхнє становище, як і становище багатьох інших палестинців, які втекли до Єгипту, є скрутним. Багато з них не мають легального статусу і залежать від підтримки родичів та гуманітарних організацій. Невідомо, чи зможе Ріта коли-небудь повернутися до Гази. Це залежить також від політичного розвитку. "Повернення до Гази - це виклик. На це потрібен час, - каже молода жінка, - наступне покоління, наше покоління, повинно мати волю до відбудови".

Читайте також: Палестинці на Близькому Сході: де та як вони живуть?