В чому особливість Північного Косова?

Ідеться про територію на північ річки Ібар у Косові. Вісім громад населені майже виключно сербами, які не визнають незалежність Косова. Вони підтримують тісні зв'язки з Сербією, але мають при цьому десять гарантованих місць у парламенті та два - в уряді Косова. Уряд у Приштині від часу війни в Косові 1999 року ніколи не мав повного контролю над ситуацією на півночі країни.

Це робить із регіону з населенням близько 60 тисяч людей свого роду сіру зону, з чого користаються злочинці та контрабандисти. Усі провідні політики з регіону - без винятку вірні союзники сербського президента Александара Вучича. Серби з недовірою ставляться до уряду в Приштині. Той, своєю чергою, регулярно відправляє до регіону спецпідрозділи поліції, часто під приводом боротьби зі злочинністю.

Що спровокувало останній конфлікт?

Серби на півночі Косова знову вийшли на акції протесту, як це неодноразово було в минулому. За допомогою груп у месенджерах вони здатні за лічені хвилини паралізувати життя в регіоні, включно з блокуванням доріг та пропускних пунктів на кордоні. Приводом для останніх  протестів став арешт колишнього поліцейського-серба за підозрою в тероризмі. Прокуратура в Косові звинувачує його в бомбовій атаці на приміщення на виборчу комісію в Північній Митровиці.

Серби хотіли зірвати місцеві вибори на півночі країни, які були необхідні після того, як усі сербські представники в уряді та парламенті Косова на початку листопада склали свої повноваження. Те ж саме зробили чотири мери громад на півночі країни та сотні сербських поліцейських. Відмовилися працювати і сербські судді у Північному Косові.

Бойкот косовських органів влади став реакцією на плани прем'єра Косова Альбіна Курті заборонити видані сербськими органами влади номерні знаки на авто та замінити їх на косовські. Для Курті це принципове питання взаємності, адже Сербія не визнає косовських номерних знаків, натомість Вучич та косовські серби бачать у цьому підготовку до "етнічних чисток".

Зрештою уряд у Приштині переніс реалізацію обох планів - як нових виборів, так і запровадження номерних знаків, імовірно, під тиском ЄС та США. Тепер Захід вимагає деескалації і від Сербії. Але поки що на те не виглядає.

Чи дійсно Сербія може відправити війська?

Вучич за останні роки неодноразово переводив війська у стан "підвищеної готовності" та переміщував їх до кордону з Косовом. Але цього тижня уряд у Белграді повідомив, що хоче розмістити солдатів та поліцейських прямо на території Косова.

Така можливість дійсно передбачена резолюцією ООН від 1999 року, чинною після фактичної капітуляції Сербії після косовської війни та бомбардувань з боку НАТО. Згідно з цим документом, Сербія може повернути до Косова "кількасот" сил правопорядку, але лише в тому разі, якщо це підтримає міжнародна військова місія KFOR ("Сили для Косова") на чолі з НАТО.

Але навіть сам сербський президент Вучич відкрито говорить, що його пропозиція навряд чи матиме підтримку. Аналітики у Белграді через це трактують його вимогу як чистої води пропаганду. Критики закидають Вучичу бажання постати борцем за все сербське. Та навіть якщо Вучич цілком серйозно розглядатиме військову опцію, вона навряд чи матиме успіх, адже означатиме пряму конфронтацію з розміщеними на території Косова міжнародними поліцейськими та військовими силами.

Які шанси на вирішення конфлікту?

Попри дедалі більший тиск з боку Заходу поки що шанси на швидке вирішення конфлікту невисокі. Позиції сторін залишаються незмінними. У Белграді не хочуть "ніколи" вести переговори про "від'єднання Косова всупереч міжнародному праву". Натомість у Приштині кажуть, що переговори з колишніми "окупантами" мають сенс лише в тому разі, якщо результатом буде визнання незалежності.

Косово як незалежну країну визнаю на сьогодні понад 100 країн, серед них 22 з 27 членів ЄС. Без згоди Сербії Косово не може стати членом ООН, адже у Раді безпеки ООН на постійній основі сидять двоє партнерів Сербії - Росія та Китай, обоє мають право вето.

Надії зараз покладають на німецько-французьку ініціативу, щодо якої відомі лише деякі деталі, які потрапили до ЗМІ. Але джерела серед причетних до плану підтверджують, що в основі ініціативи лежить німецько-німецька угода 1972 року, яка врегулювала відносини між ФРН та колишньою НДР. Згідно з планом, Сербія не повинна прямо визнавати Косово, але прийняти територіальну цілісність та суверенітет колишньої провінції і активно не блокувати членство Косова в міжнародних організаціях.

Стимулом для обох країн має стати перспектива членства в ЄС. Хоча розширення Євросоюзу на Західних Балканах поки що залишається без конкретних планів. Сербія хоч і має офіційний статус кандидата в члени, але переговори проходять дуже туго. Косово лише цього тижня подало заявку, аби отримати такий статус.

Як на конфлікт впливає війна в Україні?

З лютого, коли Росія розпочала повномасштабну війну в Україні, існують побоювання, що Росія може використати свої тісні відносини з Сербією, аби створити "додатковий фронт" на Балканах. Таку риторику можна почути і від косовського прем'єра Альбіна Курті. За його словами, подібно до Росії, Сербія мріє про відновлення "сербського світу" в регіоні. Сербський президент Вучич у відповідь закидає Курті, що той, мовляв, поводиться як "маленький Зеленський".

Для Вучича ситуація однозначно виглядає гірше. Сербія не приєдналася до санкцій ЄС проти Росії, чим розізлила Брюссель. Згідно з даними соцопитувань, понад 80 відсотків сербів виступають проти санкцій щодо "братньої країни". Сербія залежить не лише від російського газу, але й від російської підтримки в питанні Косова.

З іншого боку, сербська економіка повністю орієнтована на Захід. Лише німецькі фірми в Сербії забезпечують близько 75 тисяч робочих місць. Західні політики, зокрема й німецький канцлер Олаф Шольц (Olaf Scholz), демонструють рішуче бажання обмежити російський вплив на Балканах. Уже ходять різні чутки, а косовський прем'єр Курті відкрито каже про те, що очікує "широкоосяжної угоди щодо нормалізації відносин" між Сербією та Косовом на початку 2023 року. З огляду на нинішню ситуацію такий прогноз виглядає надзвичайно оптимістично.