До 100-ліття Пауля Целана DW у співпраці з Meridian Czernowitz публікує низку есеїв провідних українських та німецьких майстрів слова, присвячених видатному німецькомовному поетові ХХ століття, який народився і виріс у Чернівцях. 

Читайте також: До 100-річчя Пауля Целана: есеї

...За життя Пауль Целан опублікував близько 500 віршів, що вийшли десятьма композиційними циклами. Біографи свідчать, що поет ніколи не мав творчих криз - він писав завжди, часом на випадкових газетних або книжкових аркушах. Після смерті Целана в його архіві було знайдено ще близько пів тисячі неопублікованих ним рукописів. Вірші, які самим Целаном не були позначені безжальним вердиктом "не публікувати!" або "не публікувати ніколи!", видали ще кількома збірками. Целан є одним з найскладніших поетів ХХ століття - як вважається, щоб розуміти його поезію, потрібна особлива душевна наснага і поважний культурний капітал...

Сергій Жадан: Троянди мають шанс

(про "Нічию троянду" Пауля Целана, уривок)

У розмові про книги Целана цікаво говорити не просто про певні поетичні збірки, відділені часом, збірки, що автоматично формувалися в процесі писання. Книги Целана майже завжди є концептуальним завершеним конструктом, який має чітку й продуману внутрішню композицію, наскрізну систему символів, на яких тримається структура поетичного тексту.

"Нічия троянда" - четверта книга Целана - з цього погляду є особливо прикметною. З одного боку, це об'єктивно чи не найсильніша книга поета (попри всю умовність подібного визначення стосовно книг Целана, що вибудовуються у хронологічно щільний та логічно узгоджений наратив, із якого насправді складно вилучити ті чи інші текстові фрагменти), з іншого - суто формально вона може слугувати взірцем гармонійного поєднання всіх складників у поетичну цілість. "Нічия троянда" - самодостатній закритий простір, структура, що поєднує в собі безкінечну кількість елементів і витворює універсальний поетичний світ.

Великою мірою цей світ тримається на означенні приналежності, означенні суб'єкта, на спробах виокремити героя, його ім'я, щонайменше - звучання його імені, на вихопленні цього імені з порожнечі, зі всеохопного Ніщо. Ніхто/Ніщо - відсутня основа, від якої Целан намагається вести відлік, порожнеча, що повільно обростає письмом, мовою. Позірна відсутність, яка постає й набуває окресленості лише внаслідок максимального заглиблення в ґрунт - ґрунт як такий, ґрунт мови, ґрунт звучання. Целан пробує розгледіти в цій порожнечі необхідні йому для повноцінного мовлення елементи, він виймає їх із пустки, наближуючи процес писання до алхімічного дійства. У цьому процесі відбувається перетворення вакууму на звучання, виокреслюються окремі голоси й починає лунати мова людей - тих, які "копали й не чули більше нічого; не ставали мудріші, не співали пісень, не вигадували іншої мови".

"О хтось, о ніхто, о жоден, о ти". Целан вибудовує рядок на зближенні й відштовхуванні різних рівнів означення та неприналежності. Поєднані в одному реченні, писані через кому Хтось і Ніхто показують амбівалентність цього світу, його всеохопність, натякають на тонку межу, по якій, власне, проступає речевість, суб'єктність, виозначеність… 

…Існує доволі провокативне твердження Юрґена Легмана про те, що лірика Целана не є герметичною, а радше навпаки - екстремально відкритою. Це твердження можна трактувати ще й так: "темна", "тьмяна" поетика Целана насправді є відкритою структурою - структурою, що створюється на наших очах за допомогою елементів, кожному з яких можна знайти пояснення. Інакше кажучи, витворюючи свою тьмяність, Целан активно використовує різні світла, дозволяючи кожному з нас заходити в тінь його поетики настільки, наскільки це є для нас можливим.

Ось це потьмарення через сяйво - важливий ключ у системі герметично зачинених коридорів Целанового тексту, ключ, що дає шанс вийти назовні, вибратися із затемнень і порожнин цієї замкненої і водночас такої максимально розчахнутої поетики…

…У "Нічиїй троянді" дивним чином проявляється емоційність. Аж до предметності, максимальної оречевленості таких станів, як самотність чи мовчання: "Чужа самотність була відчутна на доторк", "Мовчання, як переплавлене золото, в обвуглених руках". Пограничний емоційний стан, особливий рівень заглибленості, коли самотність можна відчути на доторк, коли мовчання пропікає шкіру, свідчить про надмірну сконцентрованість поета на відчуттях, про особливу чутливість, якою пройнята книга. Власне, від початку, від першого визначення про "СЛОВО СХОДЖЕННЯ-В-ГЛИБИНУ, що ми його прочитали", відбувається це заглиблення. Заглиблення в мову, але так само й заглиблення у власні відчуття. Можливо, саме ця концентрована чутливість робить образи віршів "Нічиєї троянди" подібними до комах, що застигли в бурштині: ти можеш усе бачити, проте очевидною для тебе лишається закритість цих образів у собі, їхня застиглість, неможливість щось змінити, вилучити, трансформувати.

Цікаво, що подібної чутливості Целан досягає саме в ситуаціях відірваності, дистанції, ізольованості - комунікативної чи мовної, коли неможливим є діалог, взаємне проговорювання, повноцінна мовленнєвість, що передбачає почутість та порозуміння. Справді, складно уявити, щоб Целана інспірували не власне самозаглиблення в структуру слова чи гостра відсутність співрозмовника, яка викликає поетичну рефлексію, а, скажімо, дружня безтурботна балачка. Лейтмотивом "Нічиєї троянди" є все-таки самотність, нікому-не-належність, дотичність до Ніщо. Він пише так:

Айстра, незламана, ввійшла

поміж батьківщиною та безоднею в

твою пам'ять.

Цікавим і важливим для сприйняття Целанової поетики є ось це трактування пам'яті як конструкту, що поєднує домівку (себто власну тотожність, місце народження, місце віднаходження) з пусткою (з тим-таки Ніщо). Чи навпаки - відділяє їх одну від одної, виступає певним бар'єром, фільтром, що убезпечує відчуття дому, відчуття вітчизни від поглинання порожнечею. Пам'ять як місце віднаходження сенсів і голосів, місце повернення й віднайдення відіграє в Целановій поезії надзвичайно важливу роль. Саме через пам'ять, через пригадування, через самозанурення налагоджуються бодай якісь шляхи комунікування. Пам'ять виступає тут посередником, проміжним пунктом, важливою ланкою у відтворюванні мови. Без неї уривається зв'язок поміж порожнечею та наповненням, поміж темрявою та сенсом, поміж відчуженням та привласненням. Власне, вона виступає такою собі алхімічною ретортою, через яку переганяються стани та емоції, даючи на виході поетичний текст, що є у випадку Целана поєднанням Усього з Нічим...