Українські жінки та діти, які втекли від війни до країн Євросоюзу, можуть стати легкою здобиччю торговців людьми, застерігають в ОБСЄ.
Українки, які виїхали за кордон, рятуючись від війни, ризикують стати жертвами торгівців людьми, застерігають в ОБСЄФото: Marco Ugarte/AP Photo/picture alliance
Реклама
Ще до початку російського вторгнення в Україну, яке призвело до виїзду за кордон мільйонів біженців, українці були серед представників десяти найбільш експлуатованих націй. Про це під час брифінгу у вівторок, 17 травня, у Брюсселі, сказав спеціальний представник і координатор ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми Валіант Річі. Фахівці застерігають, що масовий виїзд з України за кордон переважно жінок і дітей, які поспіхом залишили свої домівки, котрі, як правило, не володіють достатніми фінансами для проживання, не мають у країнах ЄС знайомих і не знають іноземної мови, призведе до стрімкого зростання кількості жертв торгівлі людьми серед українців.
Сучасні технології на службі у злочинців
Українки, які виїхали за кордон, рятуючись від війни, ризикують стати жертвами сексуальної експлуатації. Особливе занепокоєння міжнародних організацій викликає той факт, що сучасні работорговці у своїй діяльності почали активно послуговуватися соціальними мережами та спеціальними онлайн-ресурсами, які маскуються, наприклад, під сайти для пошуку роботи чи соціальної допомоги біженцям з України.
Згідно з даними, оприлюдненими медіакомпанією Thomson Reuters, за майже три місяці війни онлайн-трафік показав значне зростання кількості пошуків різними мовами і з різних країн секспослуг українок. Так, пошуки в інтернеті за запитом "українське порно" зросли до 600 відсотків, а за запитом "український ескорт" - до 200 відсотків. Як зазначив Валіант Річі, ці факти свідчать про зростання попиту "на сексуальний доступ до українок, і цей попит слугуватиме поштовхом для торговців людьми втягувати у свій незаконний бізнес і експлуатувати жінок з України".
ОБСЄ вже поінформувала владу європейських країн про ці небезпечні ознаки і розробила перелік рекомендацій зі зміцнення зусиль для визначення і скорочення ризиків торгівлі людьми онлайн, які виникли внаслідок гуманітарної кризи в Україні. В ОБСЄ радять відповідним службам і правоохоронним органам, які протидіють торгівлі людьми, уважно моніторити інтернет-простір для виявлення небезпечних платформ, за допомогою яких жінок можуть втягувати у тенета торговців людьми. Це можуть бути сайти, орієнтовані на секспослуги, соціальні медіа, сайти знайомств, відеочати тощо. Фахівці також радять проводити інформаційні кампанії для українських біженців, повідомляючи їм про всі можливі ризики різних форм торгівлі людьми.
Окрім того, наголошує спецпредставник Річі, влада країн, на території яких перебуває значна кількість біженців з України, має забезпечити їм доступ до соціального житла, мовних курсів, ринку праці, шкіл та дитячих садків, що зробить їх менш вразливими. "Ми також заохочуємо уряди створювати гарячі лінії, де біженці з України можуть отримати усю необхідну інформацію рідною мовою", - сказав він.
Реклама
"Нікому не віддавайте своїх документів"
Серед злочинців, які займаються торгівлею людьми, є як громадяни України, так і громадяни інших країн, проте "способи заманювання жертв і шляхи торгівлі людьми у них були напрацьовані ще до початку війни", зауважив Річі.
Загроза потрапити до рук злочинців не чатує на жінок відразу після в’їзду до ЄС, бо у прикордонній зоні, як правило, працює багато правоохоронців і представників міжнародних гуманітарних організацій. Небезпека може виникнути тоді, коли жінка з дітьми потрапляє у країну, де вона вирішила зупинитися. "Зазвичай, на той момент у неї можуть скінчитися гроші, і вона опиняється сама у незнайомому місці, без друзів і підтримки, що робить її потенційною здобиччю для торговців людьми", - розповів представник ОБСЄ.
Що ж треба знати українкам, щоб не стати жертвою торгівлі людьми? На прохання DW Валіант Річі дав кілька порад. Перше, що роблять зловмисники, - намагаються під будь-яким приводом забрати у жінки документи, щоб зробити її вразливою і беззахисною у чужій країні. "Тому ніколи і нікому не віддавайте свої документи. Це дуже важливо. Вони не лише посвідчують вашу особу, на підставі цих документів ви отримуєте тимчасовий захист і соціальну допомогу у країні, до якої прибули", - наголосив експерт.
Друге правило - покладатися лише на офіційні джерела інформації і звертатися лише на офіційні гарячі лінії. Спецпредставник ОБСЄ також радить жінкам триматися групами і обирати для проживання та пересування лише ті помешкання та транспортні засоби, котрі пропонують їм офіційні служби.
Щоправда, з приводу останнього моменту є деякі складнощі, адже тисячі європейців, якими рухає благородне бажання допомогти українцям, приходять на вокзали своїх міст і прямо там пропонують біженцям жити у них безкоштовно. У цих випадках особливо складно визначити, які саме наміри керують людиною. "Ще кілька місяців тому ніхто не міг передбачити, що ЄС здатний прийняти кілька мільйонів біженців, але це трапилося і стало демонстрацією найкращих почуттів європейців щодо українців", - сказав Валіант Річі. Водночас ОБСЄ рекомендує владі країн реєструвати випадки, коли громадяни надають українським біженцям приватне житло.
Чому українці повертаються назад попри війну?
25:50
This browser does not support the video element.
Історії українок, які втекли до Німеччини від війни
В умовах війни вони ухвалили складне рішення - залишити свою батьківщину. Деякі з них виїжджали без найменшого уявлення, де шукати притулку. DW поговорила з українськими жінками, які тепер живуть у Німеччині.
Фото: DW
Олександра поїхала з Києва 23 березня. Зараз живе у Бергіш-Гладбаху: "Я хочу додому, але поки не можна. Іноді хочеться все кинути та поїхати до Києва, навіть якщо там бомблять. Тут важко - чужі люди. Я все одно повернуся, коли дозволять. Ми повинні зберегти якнайбільше українських життів, щоб потім відбудувати країну. Ця думка допомагає мені впоратися з ситуацією".
Фото: DW
Її спогади: "15 березня я вирішила, що треба їхати. Поруч підірвали метро. Я прокинулася від того, що стіни трясуться. О 7-й ранку я вийшла і додому більше не поверталася. 23 березня сіла на потяг до Львова. Ночувала у подруги. 26 березня Львів бомбили. Я сиділа в підвалі й думала: "Боже, дай дожити до завтра". У Львові дізналася, що волонтер возить до Богуміна. З Чехії поїхала до Німеччини".
Фото: DW
Олександра народилася у Кіровограді. 19 років жила у Києві. "Я мешкала у хорошому місці, в гарній квартирі, у будинку на Подолі, у старому місті, в історичному центрі. Працювала в IT-компанії", - розповідає вона. На фото: будинок у Києві на проспекті Лобановського, неподалік від бомбосховища, де під час обстрілів перебувала Олександра.
Фото: privat
Про перші дні війни, проведені у підвалі, вона згадує так: "На третій день їжа почала закінчуватися. У мене не було сил навіть гумку для волосся зав'язати. У підвалі був туалет і умивальник, можна було помити посуд, але душ прийняти не можна. У підвалі весь час сидиш, усе затікає". На фото: Олександра на підземному паркмайданчику в Києві.
Фото: Privat
"У Німеччині всі допомагають. Волонтери дали одяг, є гуманітарна допомога, їжа, щомісячна соціальна допомога. Для мене головна проблема - незнання німецької мови. У всіх відомствах без німецької важко. Якби я знала мову, я вже працювала б. У мене лише українська, російська, англійська. Незрозуміло, чи я надовго тут", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Олена виїхала з дітьми з Київської області 10 березня. Нині живе у Кельні: "Я народилася на Донеччині. Авдіївка - моя батьківщина. Ми прожили під обстрілами вісім місяців у 2014-2015 роках. І тут... 24 лютого. Боже, я ніколи б не повірила, що війна... Одну війну закінчили б. Я була в шоці, просто не могла повірити". У селищі Клавдієво-Тарасове Олена жила з 2015 року.
Фото: DW
Про перші два тижні: "У самому селищі російських військових не було. Але поруч Буча, Макарів, Бородянка… Там уже обстріли були страшні. З усіх боків були російські чи українські військові, і вони через нас перестрілювалися. Я вирішила, що краще зберу валізи і поїду. Залишитися - усім ризикувати. Не тільки життям, а й здоров'ям - своїм і дітей. Можуть скалічити, можуть зґвалтувати".
Фото: DW
Олену з дітьми вивезла незнайома сімейна пара своєю машиною. "Чули, що можуть бути російські блокпости: якщо не сподобається машина, може початися обстріл. Стан - груда нервів. Не знала, як посадити дітей. Всередині на задньому сидінні поставили рюкзаки, хоча розуміли, що від куль це не врятує. Виїхали, дякувати Богу, тихо. На дорогах лежали трупи в українській військовій формі".
Фото: DW
"Я перейшла кордон біля Перемишля. Нас відвезли до табору для біженців. У Польщі приймали дуже добре. У таборі були волонтери з різних країн. Звичайні люди на своїх машинах. Знайшла перекладача, він познайомив мене з хлопцями з Німеччини. Пауль і Тім - з Кельна. Я вирішила їхати до Німеччини. На фото: черги за гуманітарною допомогою в Київській області.
Фото: privat
Олена вважає, що їй дуже пощастило. "Раніше ніколи не була тут, але це була єдина країна, куди я хотіла. Пауль і Тім допомогли мені знайти житло. Тут я почуваюся добре і спокійно. Думаю, що ми залишимося в Німеччині. Діти пішли до німецької школи, вивчають мову, я також. Ми уже двічі тікали від війни, хочу, щоб мої діти виросли у спокійній обстановці", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Тетяна поїхала з Харкова 5 березня. Нині живе у Бонні. В Україні вона провела з дитиною три тижні під обстрілами. "Моя 10-річна донька була дуже налякана, часто плакала і весь час питала: "Мамо, я ж тут не помру?" Виїздити було страшно, але дивитись на дитину в такому стані сил більше не було", - розповідає жінка.
Фото: DW
Про свій від'їзд: "До Львова ми дісталися за п'ять днів, звідти - до Польщі. Польські прикордонники ласкаво посміхалися нам, постійно говорили, що ми тепер у безпеці, допомагали нести сумки. Волонтери зустріли нас із іграшками для дітей, гарячою їжею та цілими мішками предметів першої необхідності, пояснювали маршрути до Німеччини". На фото: донька Тетяни у бомбосховищі.
Фото: privat
З Польщі Тетяна з дочкою вирушили до Німеччини: "Ми поїхали з великою валізою та кількома сумками. У Берліні на вокзалі ми ненадовго зайшли в магазин і залишили валізу на платформі. Коли повернулися, її вже не було. У Бонн ми прибули 11 березня. Нас з донькою безкоштовно поселили у невеликій кімнаті в готелі".
Фото: DW
Тетяна вдячна Німеччині та іншим європейським країнам за допомогу: "Хоча я перебуваю в безпеці, серце моє залишилося у Харкові, з рідними та близькими мені людьми. Щовечора я читаю новини про те, що знову бомбардували, що знову когось поранили і є убиті. Щоранку обдзвонюю тих, хто залишився, у сподіванні, що дадуть відповідь, скажуть, що з ними все добре".
Фото: DW
Під час зйомок донька Тетяни ховалась під ковдрою. "Моя дочка займається з психологом, у неї психологічна травма. Вона запитує, чи не нападе Росія на Німеччину. Нещодавно ми йшли вулицею і почули петарди. Вона притулилася до мене і кричала, що треба ховатися. Мої аргументи на неї не діють. Коли вона залишається в номері одна, то нерідко ховається у ванній", - розповідає жінка.
Фото: privat
Інна розповідає, що до Німеччини вона з Ксенією приїхала до знайомих, які запропонували тимчасово зупинитися у них. Діти навчаються зараз у своїх українських школах у режимі онлайн. Жінки вдячні усім, хто надавав їм допомогу житлом та речами, каже Інна.
Фото: DW
Ксенія та Інна виїхали з Одеси. "Ми живемо у незнанні, не маємо гадки, що далі буде. Ми чудово розуміємо, що нам доведеться відновлювати свою країну. Зрозуміло, що довгий час не буде роботи, постраждала економіка, до цього всі українці готові. Але ж якби якісь терміни були, а так виходить, що ніхто не розуміє, що далі робити, це найскладніше", - кажуть вони.
Фото: DW
В інтерв'ю DW Ксенія згадує: "24 лютого пролетіло над нашим будинком. Швидше за все, збивали ракети. Ми досі боїмося цих звуків. Діти можуть їх забути, але ми ніколи не забудемо. У місті почалася паніка. У магазинах люди змітали усе, на заправках - черги. Я зателефонувала кумі. Ми побігли купувати продукти, памперси. Спали всі у нас вдома в коридорі на підлозі. На машині виїхали до Придністров'я".
Фото: privat
У Придністров'ї Ксенія та її кума Інна прожили два тижні. "Через те, що Придністров'я надто проросійське, чоловіки сказали нам їхати звідти, - каже Інна. - Дорогою зламалася машина, ночували в Румунії, Угорщині, Австрії. У Відні волонтери на вокзалі допомогли з безкоштовними квитками. З Відня ми вже потягом їхали до Німеччини". На фото: сумки, з якими Інна та її син приїхали до Німеччини.
Фото: DW
Інна (на фото) хоче повернутися до Одеси. Ксенія додає: "Страшно, хочеться додому, ми тут гості, а їхати не можна, чоловік категорично не дозволяє. Я була кілька разів на межі, коли хотілося просто повернутися, незважаючи на війну. Я ніколи не виїжджала зі свого міста. Якби чоловік був зі мною, я б, можливо, по-іншому почувалася. Він удома, патрулює нашу вулицю".
