У новому 2026 році продовжується те, що почалося у 2025-му. Пристебніться - президент США Дональд Трамп взявся за перебудову світу. Діє принцип - все визначає право сильнішого. Те, що Трамп думає і хоче, є еталоном, все інше не має значення. Можливо, Венесуела - це тільки початок.
Євросоюз і Німеччина шоковані втручанням Трампа у Венесуелі і реагують, використовуючи дипломатичні штампи й порожні фрази. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) скликає в міністерстві закордонних справ кризовий штаб і випускає попередження для тих, хто хоче поїхати до Венесуели. За його оцінкою, все занадто "складно", що б це не означало. Не сказано ані слів на підтримку, ані проти дій Трампа? Берлін хоче почекати. ЄС дуже стурбований. Інші країни висловлюються більш виразно - Франція говорить про порушення міжнародного права, Італія критикує військове втручання.
Зачекайте. Мадуро - жертва, а Трамп - лиходій? Ні, все не так просто. Ніколас Мадуро роками гнобив свій народ, утримував владу за допомогою фальсифікацій на виборах, довів Венесуелу - попри найбільші у світі запаси нафти - до зубожіння й дестабілізував регіон за допомогою контрабанди наркотиків. Євросоюз теж не хотів, щоб Мадуро залишався при владі.
Кінець ладу, що ґрунтувався на правилах
Але так жорстоко, так цілеспрямовано, так грубо порушувати міжнародне право, як це робить Трамп... Це, на думку Брюсселя, неприпустимо. ЄС все ще живе у світі Заходу, який ґрунтується на цінностях, але якого більше не існує. Принаймні, за межами Європи.
Ні, це був не акт війни, не вторгнення до Венесуели, а "операція правоохоронних органів", пояснює Трамп. Це нагадує "спеціальну військову операцію" президента Росії Володимира Путіна. Ні, Трамп так не сказав, звичайно, але це саме так звучить.
А якщо венесуельська влада чинитиме опір, попри падіння Мадуро? Тоді, обіцяє господар Білого дому, буде "друга хвиля" атак, порівняно з якою перша здаватиметься нікчемною. Відмінності між "операцією правоохоронних органів" і військовим вторгненням швидко стираються.
І в будь-якому випадку мова йде, у першу чергу, не про Мадуро або наркотики. "Це економіка, дурнику" ("It's the economy, stupid" - крилата фраза у виборчому штабі Білла Клінтона в США у 1992 році. - Ред.) Мова йде про нафту та угоди для американської економіки.
Те, що США безжально відстоюють свої інтереси, історично не є чимось незвичайним. Новим є те, що Дональд Трамп навіть не намагається прикидатися, що хоче експортувати демократію або західні цінності. Для Трампа йдеться про інше: дати зрозуміти світу, що він повинен підкорятися Америці. Москва і Пекін, як і очікувалося, засуджують такі дії. Але це виглядає як рефлекс, як обов'язкова процедура.
Насправді дії Трампа для Росії - заохочення до того, щоб нав'язати мир в Україні на власних умовах з максимальними вимогами. Навіщо вести перемовини, навіщо залучати ЄС, якщо великі держави можуть ставити всіх перед фактами? Китай, імовірно, теж винесе уроки з того, що сталося - Тайвань, як і раніше, перебуває в його полі зору. Військові навчання, проведені КНР наприкінці року, були недвозначним сигналом щодо цього.
У новому світі великі держави беруть на себе право домінувати над меншими й неугодними їм сусідами. За необхідності - за допомогою сили. Якщо США тепер візьмуться за проблемні зони в безпосередній близькості від своїх кордонів, ніхто не зможе заборонити це робити Росії та Китаю.
2026-й - вирішальний рік для ЄС
З новою Стратегією національної безпеки, ухваленою в листопаді, президент Трамп відродив доктрину Монро від 1823 року, яка більшою чи меншою мірою оголошує Латинську Америку внутрішньою справою США. Колумбією, за висловом Трампа, також керує "хвора людина", яка любить виробляти кокаїн. Але й це не триватиме довго, вважає президент США. А його держсекретар Марко Рубіо прямо заявляє: "Якби я був у Гавані і входив до складу кубинського уряду, то був би, щонайменше, трохи стурбований".
І ще є Гренландія. Після інтервенції у Венесуелі Трамп підтвердив, що в майбутньому Гренландія повинна належати США. За його словами, це також чітко розуміють і в ЄС.
Зовнішня політика Трампа не є ані непередбачуваною, ані ізоляціоністською, вона слідує чіткій стратегії і, з його точки зору, поки що успішна. Старий світовий лад руйнується і розпадається, новий, який ґрунтується на сферах впливу, у яких великі держави - США, Китай і Росія - чинять так, як їм заманеться.
При цьому ЄС ризикує бути розчавленим. На відміну від 2025 року, мова вже не йде про те, щоб не дати Дональду Трампу піти з Європи. Він вже давно це зробив. 2026-й може стати роком, коли вирішиться, чи залишиться Євросоюз політично значущим суб'єктом, чи остаточно перетвориться на глядача у світі, який облаштовують інші.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.