Осінь принесла нові потужні хвилі російських обстрілів у Києві та передмісті. Буча пережила кілька сильних дронних атак. У розмовах на вулицях дехто вже порівнює звучання цієї "музики" з 2022 роком. Інші обговорюють роботу мобільних груп протиповітряної оборони:
- Дуже мєтко дівчата стріляють, дуже мєтко!
А багато хто вкотре обмірковує перспективи виїзду - чи то в західніші регіони, чи в іншу країну (кому це дозволено і хто має можливість). Із Бучі під час трагічних подій 2022-го в дуже екстремальних умовах спершу бойових дій, а потім і окупації виїхали десь так із 90% населення. За даними місцевої влади, основа частина з них потім повернулася, також приїхали переселенці з прифронтових територій. Інакше кажучи, абсолютна більшість людей тут уже має той чи інший біженський досвід. Повторити його - для багатьох психологічно дуже непросте рішення. Хтось таки наважується це зробити, побоюючись дочекатися зовсім поганої ситуації та опинитись у пастці або не витримуючи безсонних дронних ночей. Хтось опирається такій перспективі та обговорює невдале біженство своїх знайомих, які оселились у незручному житлі, мають погану працю, мало заробляють, та ще й місцеві їм не раді. Переселенська тема постійно так чи інак з'являється в розмовах, іноді доволі парадоксально.
Читайте також: Наступ Росії і піша евакуація. Що відбувається в Куп'янську
Переселенські спогади
В останні теплі вечори на дитячому майданчику у дворі було особливо гучно. Діти мовби повернулись у попередню комунікативну епоху (наприклад, у моє дитинство) - не сиділи у телефонах, а носилися двором, галасували, стрибали з гойдалок, залазили на гірки, скажено розкручували каруселі, споряджали експедиції до бур'янових хащ за смітником. Облаштовували у закапелках "бази", грали у хованки в підвалах, де минулої ночі ховались від дронів. Та, звісно, переживали перші прототипи сердечних драм - хто кому буде "парочка".
У ці дні на майданчику я спілкувався з Анею, мамою одного з хлопчиків. Аня весела і комунікабельна, з тих, хто найшвидше "відходить" після небезпек, у неї трохи північна вимова.
Звісно, як і всі тут, при ближчому знайомстві ми ділимося досвідом 2022 року. Ані з родиною вдалося виїхати з Бучі першого ж дня війни, але цього виявилося замало: як вона каже, в тій частині Київщини, куди вони прибули, теж були сильні обстріли, вибухи. Тому довелося вирушити далі - на Львівщину. Переселенські спогади жінки не надто райдужні.
- Там кожен намагався здерти з нас страшні гроші. За житло, за все. Багато хто погано ставився. Не хотіла б я знов туди потрапити!
Читайте також: Сатира Ірванця про українських відьом у Німеччині
Переселенці зіткнулися з негостинністю
Ці слова суперечать "красивій" лакованій картинці життя у воєнній Україні, де "єднання навколо прапора" триває і триває. Але насправді скарги переселенців на негостинне прийняття чути скрізь, і то роками. Завищені ціни, особливо на оренду нерухомості, брак допомоги, бюрократія, обмеження через відсутність місцевої реєстрації, загалом упереджене ставлення - це, мабуть, найпоширеніші претензії.
Я неодноразово чув подібні розповіді жителів Бучі про евакуацію на Західну Україну. Ясна річ, вони перетворюються на стереотип, бо окремі негативні досвіди тут некритично узагальнюються. Адже хіба можна забувати про тих, хто пускали до своїх домівок втікачів безкоштовно, заспокоювали, годували, збирали на їхні потреби речі та гроші?
Читайте також: Опитування: від чого залежить повернення біженців в Україну?
Тепер переселенці їдуть до Бучі
А що ж переселенці не від нас, а до нас? У дочки кілька однокласниць - із Харкова. Одна з найкращих подружок - із Запорізької області. Моя дружина ходить до стоматолога з Маріуполя. Люди з нещадно обстрілюваних міст і сіл активно інтегруються в реалії київських передмість. Але нерідко доводиться вловлювати репліки, що ті чи інші проблеми, хоч дорожнеча, хоч сміття, - саме через них. Аж до того, що "багато переселенців, тому багато чути російської мови".
Зрозуміло, далеко не всі поділяють та поширюють цю мережу стереотипних узагальнень (наприклад, серед молодших школярів я такого і зовсім не зауважував). Але неможливо не помітити тенденцію. І не подивуватися, як дехто з учорашніх втікачів, котрим не сподобалося ставлення до них там, де вони рятувалися, нині вже самі починають відштовхувати та зневажати тих, хто так само приїхав до них, щоб зберегти життя.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.