Синоптики божаться, що в Україні закінчилася лютнева хвиля лютих морозів. Люди зі сподіваннями поглядають на графіки відключення електрики та активно мацають батареї. Не забуваючи й про водопостачання.
Дні гострих холодів і темряви забудуться - багато кому захочеться їх витіснити. Однак зафіксую деякі химерні моменти цього часу - не найдраматичніші, але такі, які щось засвідчують саму структуру нашої доби.
Сучасна поезія - у холоді при свічках
"Український Дім" у центрі Києва. Виставка сучасного художника Матвія Вайсберга, приурочена до Дня пам'яті жертв Голокосту. На холодних стінах, окрім картин та інших об'єктів - відеоінсталяція: одна за одною поволі йдуть людські постаті-тіні. Замерзлі відвідувачі задумано дивляться на тінисті роботи.
У нас строката компанія - поети, поетка, художник і рок-музикант. Ми спускаємось на мінус перший поверх, до кав'ярні. Я переповідаю нещодавно почуту байку, ніби під час виставки Тиберія Сільваші до цієї кав'ярні витекла через підлогу кольорова вода з басейну на першому поверсі. Басейн з кольоровою водою - фірмовий твір Сільваші.
У кав'ярні усі замовляють каву, а я - трав'яний чай. Лише мій паперовий стаканчик по-справжньому гарячий. І поки з нього неможливо пити, мені спадає на думку ідея використати стаканчик як грілку для рук. Він блукає столом, наші руки тепліють, чай холоне. Всі усміхаються і чомусь починають згадувати історії про подорожі в екзотичні краї. Я розповідаю ідею вірша (суто фіксація миті) - і негайно його записую, щоб не вкрали інші поети й поетки (жарт):
київська чайна церемонія:
передаємо
паперовий стаканчик
з рук у руки
зігрітися
До речі, про вірші. Перед виставкою відбувався поетичний вечір. І проходив він не лише в бадьорій прохолоді, а й при свічках замість ламп. Сучасна поезія виглядає дещо несподівано в поєднанні зі свічками, які стереотипно більше асоціюються з яким-небудь 19 століттям. Не дивно, що цього разу звучало чимало римованих текстів (знову жарт).
Коли дітей ввечері не кличуть додому
А закінчувався насичений вечір у культовому київському кафе-пиріжковій "Ярослава". Один із поетів гучно викладав теорію про появу рими в європейській поезії як наслідок культурного впливу Арабського халіфату. Інший намагався пізнати природу зла. Все досить типово для таких імпрез. Нетипове ж було те, що легендарна пиріжкова, в якій щодня вишиковуються черги аж на вулицю, тепер була без пиріжків. Одні закінчились, а нових не змогли напекти без електрики. Залами, витриманими в стилі давньої Русі, лише кружляв зовсім, на жаль, безплотний запах. Асоціюючись із напівзабутою східною історією, чи не з циклу Ходжі Насреддіна, про те, як із бідняка намагалися здерти гроші за нюхання їжі.
Та не богемою єдиною. Свої стосунки з морозяно-блекаутними реаліями у юних українців і українок. Наступними днями я бачив хлопців, які влаштувалися грати в Minecraft на зарядках у "Пункті незламності" в найцентральнішому супермаркеті Бучі. А ввечері у розкішному засніженому бучанському парку батьки переконували дочку не йти додому, а... покататися ще з гірки! "Та шо там дома робить? Темно, холодно. Доця, побігай ще, покатайся, воно тепліше буде!"
І справді, з'їздити з гірки ковзанкою на розчищені кучугури замерзлого озера весело, світло та майже не холодно. Цей дивакуватий "вечір навпаки", де, наче в жартівливому дитячому віршику, батьки заохочують до розваг, а не до домашньої вечері чи обіду, не компенсує труднощів і прикрощів життя під обстрілами та без світла-тепла, але подарує бодай якесь маленьке диво та вихід за межі буденних шаблонів.
"Супермени" в школі
Тим часом відповідно до вимог часу модифікуються й групові ігри. Дочка розповідає про нову розвагу шкільних перерв, "Супермена". Герой чи героїня цієї гри має швидко йти чи бігти коридором величезними "суперменськими" кроками. Але в якийсь момент хтось із інших дітей несподівано подає сигнал "відключення світла!" - і "супермен" повинен встигнути вмить зупинитися. Не встигаєш - програєш.
Та, зрештою, учнівську ігрову фантазію хвилюють не лише блекаути, а й інші реалії воєнного часу, що збурюють суспільство. Діти у тих-таки шкільних коридорах іноді грають у "ТЦК і ухилянтів". Одна група, нерідко з іграшковим бусиком, ловить іншу.
Зима не надто стрімко, але невпинно добігає кінця. Навіть якщо синоптики помиляться, й на нас чекає ще одне чи не одне похолодання, все одно попереду - нова пора року, нові реалії та нові ігри.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.