Хтось здивується - я б раніше й сам здивувався, - та ми з дочкою пішли до філармонії у Києві, столиці країни, яку щодня нищить своїми обстрілами і наступами Росія.
Шенберґ під час чергового руйнування світу
Бачите: життя триває і тут. Пригадую, як колись вражено читав бабусин щоденник про бої за Харків 1943 року - навколо лунали вибухи, вона ж із друзями й подругами купалася в річці та критично-ревниво порівнювала свою шкіру зі шкірою приятельки. А от тепер і ми сиділи в концертному залі у мить чергового руйнування світу.
Концерт був не з пересічних. "Місячний П'єро" Арнольда Шенберґа (Аrnold Schönberg) плюс його Жига з Сюїти op. 29, присвяченої лібретистці Гертруді Шенберґ, другій дружині композитора. Непростий для виконання і сприйняття "П'єро" на вірші Альбера Жиро, ще не додекафонічний, але вже атональний, зі своєрідною технікою вокальної декламації "шпрехштімме", в Україні звучить відверто нечасто. Яскравий склад виконавців, як-от диригентка Наталія Стець і солістка-співачка Вікторія Вітренко.
Слухаючи музику, я паралельно з інтересом стежив, як її сприйме дочка-семилітка. Вона, звісно, вже перебуває під впливом конвенційних суспільних уявлень про те, якою "має бути" музика, тому твори лідера Нової віденської школи просто мусили дисонувати та викликати скепсис. Втім, часом таки з'являвся інтерес - на окремих пасажах чи на перформативних елементах, наприклад, коли Вікторія Вітренко падала на сцену та роззувалася.
Київ. Мелодія повітряної тривоги
Але найбільша цікавинка для дитини була попереду. Певної миті в атональні пошуки Шенберґа "вплелася" мелодія повітряної тривоги. Їй відповіли аналогічні звуки на телефонах глядачів і глядачок у залі. Оголосили загрозу балістичних ракет. Telegram-канали повідомили: щось летить на Кривий Ріг, а може полетіти й далі на північ. За правилами філармонії, всі, хто й далі хотіли залишатись у її приміщенні, мали спуститися до підвальної зали та чекати там, поки закінчиться тривога. Дочка весело стрибала сходами - справжня пригода: вона ще не бачила тривог під час концертів!
Звісно, перебування у філармонійному підземеллі відрізняється від звичайного пересиджування тривоги в стандартному укритті чи метро. Стилізовані під "класичну" старовину інтер'єри, більшою чи меншою мірою концертне вбрання присутніх, розмови про музику.
- Час уже викинути з репертуару весь нафталін! - каже сучасному композитору "радикально" налаштована глядачка, шкільна вчителька музики. - Навіть діти потребують нової музики!
Композитор у відповідь трохи іронічно посміхається:
- А яку ж музику слухаєте ви?
- Пуленка.
Лунають і "архаїчніші" думки, зокрема, про творчість Шенберґа:
- Це ж треба було таке придумати, записати нотами, а потім іще якось вивчити! Неймовірно!
Хтось сидить на кріслах і стільцях, хтось блукає, хтось стоїть на сходах - напоготові, щоб якнайскоріше вийти "на волю".
Читайте також: Щоденник війни: Книжки на лінії вогню
З зіркою в укритті
У філармонійному бомбосховищі глядачі й музиканти перемішуються, розмовляють. У сценічному одязі та в гримі П'єро до укриття сходить солістка. Її впізнають, і починається імпровізований "брифінг для публіки". Запитання і відповіді. Заслужені компліменти. Жарти про втручання сирени у музику Шенберґа. Фотографії та відеозаписи на смартфонах. Знайома поетка навіть намагається розпочати стрім в інстаграмі, проте під землею поганий зв'язок.
Вікторія Вітренко розповідає про себе. Вона закінчила київську музичну "десятирічку", теперішній Музичний ліцей імені Миколи Лисенка, навчалась у київській консерваторії, а потім поїхала вчитися до Німеччини, радіючи і добрій українській школі, й широким німецьким можливостям. Вокалістка і диригентка, вона дуже швидко стала однією з яскравих і важливих виконавиць нової музики загальноєвропейського масштабу. Нині живе та працює в Німеччині, а на концерт і ще кілька подій до Києва приїхала за сприяння Ґете-Інституту.
- Увечері в мене поїзд назад, треба встигнути - сміється музикантка.
Тривога затягувалась. До Києва цього разу нічого не долетіло, але з'явилися повідомлення про вибухи в районі Кривого Рогу.
А концерт, перетворений російською атакою на хепенінг, поновився в підземній залі. У страшних умовах агресії Росії культура в Україні в парадоксальний спосіб триває, розвивається, експериментує. Взаємно випробовує себе і світ. Привертає, за багатьма ознаками, більшу, ніж будь-коли, увагу публіки. Проте... хай краще знову менше людей дослухатимуться до нової музики чи експериментальної поезії, тільки б не розривалися снаряди, не поповнювалися списки загиблих, зниклих і поранених, не тривали б руйнування.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.