Температура за вікном піднімалася, лише мінус кілька градусів за Цельсієм. Це тішило. Можна було вдягтись не надто тепло. Хотілося бути легшим і гнучкішим - адже я їхав виступати на поетичному вечорі.
Так, в українській столиці під обстрілами й з енергетичними проблемами тривають літературні події. Ні, надворі вже не ранній 2023 рік, коли в Польщі мене захоплено-приголомшено розпитували про нові книгарні та численні імпрези в Києві. Заряд бадьорості й життєствердності згасає. Але - культурне життя й далі досить насичене, постійно відбуваються цікаві виставки, покази, концерти, презентації та інші заходи.
Вийшовши на вулицю, я одразу помітив контури майбутньої проблеми. Сніг, лід і кашу під ногами починало вкривати Дещо Дощоподібне. Очевидно, скоро воно могло почати замерзати. Із Бучі до центру Києва, де відбувалися читання, загалом є два шляхи: електричкою та маршруткою. Я вирішив, що на трасі труднощі можуть утворитися швидше - і рушив на залізничну станцію.
Дощоподібне Дещо з кожною хвилиною дедалі виразніше перетворювалося на огидну холоднющу зливу. На платформі я ховався під дашком разом з компанією в народних строях і з акордеоном, коли раптом оголосили, що наша електричка застрягла на сусідній станції й коли вирушить - невідомо. Дощ залив електричні дроти, й вони вмить перетворилися на різдвяні прикраси.
Погода почала "працювати разом" з росіянами. Енергетична система і так ледь витримувала після нищівних обстрілів, а тепер ще й додалась ожеледь, обриви дротів, падіння стовпів і дерев через вітер. Ближчими ж днями очікувалися великі снігопади та холоди. Проте - швидше за сніг і мороз на станцію Буча все-таки поволі заповзла електричка в супроводі цілого феєрверка іскор. Холодна і темна всередині, вона, однак, давала бодай якусь надію, що я встигну сьогодні почитати нечисленній публіці свої абсурдні формалістичні верлібри.
Та поїзд не хотів під'єднуватися до мережі. Через обледеніння не піднімався пантограф. Більшість пасажирів пішли геть, у вагоні лишилося буквально кілька людей, що не втратили, як і я, віру в колійний транспорт. Нова пригода: дахом електрички бігали люди та збивали лід. І це спрацювало! Електричка з усілякими загадковими звуками рушила, а потім несподівано хвацько розігналась - і за двадцять із ліченими копійками (чи вже шагами?) хвилин упевнено доїхала до метро, наче на ковзанах.
Я навіть не запізнився! До історичного бару в центрі Києва потроху сходились люди. В усіх були свої історії діставання. Хтось ледь не падав, у когось небезпечно заносило таксі. Моя розповідь про людей на даху електрички мала успіх.
Читайте також: "Довгий лютий": німецький фільм про Бучу - в Бучі
У теплому й сухому барі переводили подих та усміхались. Навіть попри те, що значна частина сьогоднішніх віршів поетів і поеток пов'язані з війною і взагалі часто доволі невеселі, витворилась трохи святкова атмосфера. І після читань люди не лише не поспішали йти геть, а й влаштували щось на зразок вільного мікрофона, потім ще співали...
Вийшовши з маршрутки в Бучі (дорога назад минулася без проблем), я побачив, як замерзають мокрі вулиці. Стільки ефектних фотографій! Завтра тут, мабуть, не пройдеш. Поки десь дійшов, а десь доїхав ковзанками додому, починалася ніч, а з нею й повітряна тривога.
У такі моменти вся тилова частина країни вдивляється в Telegram-канали, де пишуть про маршрути дронів і ракет. Бо в тилу все залежить від маршрутів - де цього разу проляжуть повітряні траси. Того дня нам загалом щастило, але все ж частина дронів перського походження зробила широкий поворот північчю Київщини та пішла в бік бучансько-ірпінських передмість столиці. Після хаотичної наради ми з дружиною і дочкою почали збиратися, щоб спуститися в підвал. Звичайно ж, треба взяти з собою кота. Для цих потреб йому нещодавно було куплено новий рюкзак - із круглим вікном-"ілюмінатором", у якому тварина виглядає подібною до космонавта. Асоціація додає символізму: державна система, що колись була найпотужнішим гравцем у мирному освоєнні космосу, сьогодні забула про гагарінську усмішку й займається обстрілом беззахисного мирного населення та цивільної інфраструктури вже зовсім не космічними ракетами та дронами.
Але кіт не згодився ані з ідеєю підвалу, ані з ідеєю рюкзака. Натомість почав шукати власне "укриття": то під диваном, то під столом, то ще десь. Розпочалося полювання - зі сварками, дряпанням рук і перекиданнями стільців. Потім ліквідація наслідків пригоди. Зрештою, з'ясувалося, що дрони пролетіли боком. А ми просто попадали на ліжка. Встигнувши, щоправда, перед сном прочитати про удари балістичними ракетами й "шахедами" в інших частинах Києва й області, почути далекі (цього разу) вибухи. Поміж районами та містами невидимо носилися короткі повідомлення: "Ти як?", "Гучно?" Починався великий снігопад, із заходу надходили морози.
День, вечір і ніч поетичних читань виявилися справді насиченими. Треба буде написати про це вірш.
Читайте також: Щоденник війни: Біженські перспективи - зміна ролей
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.