Президент США Дональд Трамп погрожує Росії ввести суворіші санкції проти Росії за продовження війни проти України, але, схоже, вичікує. У Сенаті існує проєкт закону про введення вторинних санкцій щодо російського експорту енергоресурсів - 500-відсоткових мит проти країн, що імпортують нафту, газ, нафтопродукти та уран. Чи може це спрацювати? Едвард Фішмен, співробітник Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету і колишній глава відділу з питань Росії та санкцій у Держдепартаменті в адміністрації Обами, в інтерв’ю DW пропонує використати досвід санкцій проти Ірану.

DW: Чому президент США Дональд Трамп так неохоче вводить більш жорсткі санкції проти Росії?

Едвард Фішмен: З якоїсь причини Дональд Трамп вирішив, що більш жорсткі санкції проти Росії завадять Путіну серйозно ставитися до переговорів. У своїй статті, нещодавно опублікованій в журналі Foreign Affairs, я підкреслюю, що це сильно відрізняється від підходу Трампа до інших країн, зокрема до Китаю чи Ірану. Практично в усіх інших випадках Трамп вважає, що примус і дипломатія сумісні, але з якоїсь причини щодо Росії він вважає їх взаємовиключними. І я думаю, що ця політика поки що не принесла особливих результатів. Тож, сподіваюся, він збирається змінити курс. 

Давайте детальніше розглянемо вашу статтю в журналі Foreign Policy, про яку ви згадали. Що ви пропонуєте щодо Росії?

Законопроєкт Грема-Блюменталя - це дуже хороша ініціатива. Однак у тому вигляді, в якому він написаний, він ніколи не буде реалізований. Тому що він загрожує 500-відсотковими митами будь-якій країні, яка купує енергоносії у Росії. Це означає, що Китай, Індія або Європейський Союз, які як і раніше купують скраплений природний газ у Росії, зіткнуться з 500-відсотковими митами з боку США, якщо продовжать це робити. І для мене ця загроза просто неправдоподібна. Ми вже бачили, що Трамп не зміг навіть утримати 145-відсоткові мита для Китаю протягом декількох тижнів. Зараз необхідно, щоб адміністрація Трампа сіла за стіл переговорів з Конгресом і домовилася про щось більш практичне, що справді могло б мати значний вплив на Путіна.

Що це може бути?

Я думаю, що потрібно повернутися і подивитися на успішний приклад Ірану 2011 і 2012 років. Так само, як і Росія сьогодні, Іран у той час був великим експортером нафти. І, як і сьогодні, у Вашингтоні були реальні побоювання, що введення санкцій щодо іранської нафти може скоротити поставки нафти на ринок і призвести до різкого зростання цін і, можливо, навіть посилити інфляцію. Саме тому Джо Байден так неохоче вводив нафтові санкції проти Росії. Однак санкції проти Ірану були дуже розумним кроком, оскільки вони зробили дві речі.

По-перше, вони не вимагали від країн повністю припинити купівлю іранської нафти відразу. Вони вимагали лише скоротити обсяги закупівель кожні шість місяців. Це створило плавний перехід, при якому такі країни, як Китай, Індія і Туреччина, які зараз купують російську нафту, могли скорочувати свої закупівлі іранської нафти кожні шість місяців. Це послало сигнал іншим учасникам ринку, таким як виробникам сланцевої нафти в США, щоб вони видобували більше нафти для підтримки балансу на ринку.

Друга частина полягала в тому, що за іранську нафту можна було платити тільки через спеціальні рахунки, які могли використовуватися тільки для цивільних операцій. Це легко можна застосувати до Китаю. Кошти не можуть бути виділені для покупки дронів, військового обладнання або будь-яких інших компонентів, які можуть бути використані для військової машини Путіна.

Чи вважаєте ви, що ризики керовані, оскільки частка Росії на світовому ринку нафти більша, ніж частка Ірану?

Так, вважаю. Я в жодному разі не хочу сказати, що це буде легко. Сьогодні Росія видобуває більш ніж удвічі більше нафти, ніж Іран у той період, про який я згадав. Але я б хотів зазначити, що тоді ціни на нафту були значно вищими за 100 доларів за барель. Сьогодні ринок нафти дуже вільний. Ціна марки Brent коливається в районі 60 доларів. Цього року пропозиція нафти зростає значно швидше, ніж попит. Схоже, що на ринку може бути надлишок пропозиції в розмірі до мільйона барелів на день. Тому скорочення продажів російської нафти навіть на мільйон, може, на два мільйони барелів, насправді не повинно мати великого впливу на ціни. Крім того, у цей час ОПЕК збільшує видобуток. Тому я вважаю, що, незважаючи на те, що Росія є великим і впливовим постачальником енергоресурсів, у зв'язку з поточною динамікою ринку є достатньо можливостей для скорочення поставок російської нафти на ринок.

Ви стверджуєте, що Європа має ввести більш жорсткі санкції проти Росії, сподіваючись, що США наслідують її приклад. Але насправді так ніколи не було. Європа завжди ховалася за спиною Вашингтону. Чому ви вважаєте, що Брюссель почне діяти зараз?

Я не говорю, що знаю, що вони це зроблять. Я вважаю, що вони мають це зробити. І зараз у Європі явно чути голоси, які виступають за посилення санкцій проти Росії. Якщо європейці сидітимуть і чекатимуть, вони можуть чекати вічно, поки Трамп вдасться до будь-яких дій проти Росії. І я очікую, що якщо європейці виявлять рішучість, це може викликати у Трампа почуття суперництва, змусити Конгрес сказати: "Добре, США теж мають діяти рішуче та жорстко".

Припустімо, що буде запроваджено жорсткі санкції на експорт російської нафти. Скільки часу знадобиться, щоб переконати Володимира Путіна змінити розрахунки і покласти край цій війні? Адже у випадку з Іраном, як ви знаєте, на зміну політики пішло півтора року.

Я гадаю, що це займе багато часу. Путін явно дуже рішуче налаштований завоювати Україну. Я думаю, що треба переконати його в тому, що він буквально не може досягти своїх максималістських цілей. Санкції є дуже важливою частиною цього. Тому що вони ставлять Росію в набагато складніше економічне становище задля досягнення своїх цілей. Але я гадаю, що ще однією важливою частиною цього є підтримка України. І тому я вважаю, що найефективнішим кроком, який ми могли б зробити, навіть ефективнішим за законопроєкт Ґрема-Блюменталя, є конфіскація російських суверенних активів та використання їх для фінансування України в майбутньому.