У день четвертої річниці повномасштабної війни РФ проти України в Антарктику вирушила 31-ша українська річна експедиція. Вперше в історії України цю експедицію очолила жінка - метеорологиня Анжеліка Ганчук. Для науковиці це буде вже друга зимівля на українській антарктичній станції "Академік Вернадський". Уперше вона там побувала як учасниця експедиції 2022-2023 років. DW поспілкувалася з Анжелікою Ганчук за кілька днів до від'їзду з Києва - про відповідальність, виклики війни та важливість розвитку науки навіть у складні часи.

DW: Чотири роки тому старт 27-ї експедиції збігся з початком російського повномасштабного вторгнення. Цього року ви вирушаєте в переддень 4-ї річниці війни. Як це відчувалося тоді і з якими думками їдете зараз?

Анжеліка Ганчук: Дуже сильно різниться. Тоді ми мали вилітати наприкінці лютого з "Борисполя" і не вилетіли. Потрібно було поїхати на станцію і забезпечити перезмінку людей, які провели там рік. Треба було ухвалювати рішення, і воно було найскладнішим в житті. Зараз рівень відповідальності вже інакший - це відповідальність за всю команду. І те, що Україна у війні досі, має дуже великий вплив і на команду, і на функціонування там, і на сприйняття новин. Полярники - це такі люди, які не можуть дозволити собі емоційну нестійкість, бо це небезпечно для всієї станції, експедиції. Тому потрібно впоратися з тим, як воно є.

"Відчуття - це не те, що повинен мати бейскомандер"

 Але все ж - ви вже вдруге їдете в Антарктику, але вперше в ролі очільниці. Як різняться відчуття?

Відчуття - це не те, що повинен мати бейскомандер. Він має орієнтуватися на відповідальність, підготовку. Ось що зараз замість відчуттів у бейскомандера.

Ви перша жінка в історії України, яка очолює антарктичну експедицію. Що для вас в цьому важливіше - бути першою жінкою, чи сам факт очільництва?

Жодне з цього. Для мене найважливіше, щоб моя команда була в безпеці, здоровою і щоби я змогла їм це забезпечити.

Що саме передбачає роль бейскомандерки?

Бейскомандер - це той, хто по факту очолює експедицію протягом усього року з моменту виїзду з Києва і до повернення. Він координує всі організаційні процеси в самій команді і на станції - тобто життєзабезпечення на полярній станції, виконання всіх поставлених наукових задач. Це додаткове навантаження, а не окрема спеціальність на станції, тому все, що я робила у свою попередню експедицію як метеорологиня, продовжуватиму і зараз.

"Якщо вже працював в Антарктиці, то важко не спробувати знову"

У вас за плечима 10 років кар'єри в метеорології - робота, зокрема, в ДСНС, Українському гідрометцентрі. Як ви прийшли до того, щоб стати полярницею?

Про Антарктику я дізналася ще під час навчання в університеті. Для метеорологів це дуже цікава можливість. Але жінок тоді в Антарктику не брали. Коли почали, то мені ще бракувало досвіду, щоб податися, бо за вимогами треба, здається, п'ять років, принаймні за моїм фахом. Потім мене прийняли у склад 27-ї української антарктичної експедиції. Якщо ти вже працював в Антарктиці, полюбив це місце, то важко відмовитися і не спробувати знову.

Улітку 2023 року, по поверненню в Україну, в інтерв'ю моїй колезі ви вагалися, чи будете подаватися на наступний відбір. Зокрема, через фізичну складність, обмежений раціон - відсутність свіжих овочів, фруктів. Чому все ж вирішили повернутися?

Це правда, тому наступного року я не подалася. Бо дійсність така, що це дуже сильно впливає на здоров'я, і потрібен час, щоб відновитися фізично, пожити тут соціальне життя. Після першої зимівлі я знала, що захочу ще. Просто, коли ця мить настане, було неясно.

Як досвід першої експедиції вас змінив?

Дуже сильно, бо Антарктика - це місце, яке проявляє в тобі всі якості, які в тобі лише є: і хороші, і погані. Ти живеш разом ще з 13 фахівцями своєї справи і вчишся у них новому, набуваєш рис характеру, які тут загартувати не вдасться, тому що просто не ті умови. Повертаєшся іншою людиною. В принципі, як і з будь-якої подорожі, але ця подорож особлива.

А що саме вас закохало та змушує вертатися, попри складнощі?

Це називається "хворобою полярника". Здавалося б, яка людина хоче по кризі повзти в шалений вітер, щоб виконати якийсь шматочок роботи? Але проходячи через це, дуже сильно відчуваєш життя, зв'язок з природою і навіть ось ці незручності дикої природи не затьмарюють всієї її краси.

Наскільки важко потрапити до складу експедиції? Які ключові вимоги до учасників?

Конкурс в Антарктику є відкритим - може податися будь-хто. Ти маєш бути цілком здоровим, бо на станції часто неможлива евакуація. Навігаційний сезон під час полярної зими закритий - добратися туди або звідти вибратися практично нереально. Також це має бути фахова професія, вища освіта, досвід роботи. Причому унікальний, який би підходив за навичками під потреб, які є на станції: як для команди життєзабезпечення - лікаря, системного механіка, системного адміністратора, дизеліста, кухаря, - так і для науковців.

Цінуються особливо наявність наукових проєктів, досвід їх виконання, проведення досліджень. Є три напрямки: біологічний, геофізичний і гідрометеорологічний. Вони дуже комплексні - від генетики і морської біології до досліджень іоносферних збурень, вимірів сонячної радіації метеорологами. Вміння працювати з приладами також дуже важливе.

"Не можеш закінчити роботу й піти додому - на станції ти замкнений на роботі рік"

Але яким би ти класним не був фахівцем, неможливо потрапити на зимівлю, якщо не пройти психологічний відбір. Він дуже складний - з численними тестами і зборами кандидатів. Оцінюється готовність не просто провести в Антарктиці рік, а саме працювати в складних умовах в замкнутому колективі. Бо там не так, як тут - що ти можеш закінчити роботу й піти додому - на станції ти замкнений на роботі рік. Тому до моральних принципів, людських якостей, психологічної готовності особлива увага.

Як проходить підготовка?

Антарктика вчить, що підготуватися до всього неможливо. Ти маєш бути готовий до того, що до чогось ти можеш виявитися не готовим. Це трохи каламбур, але насправді хвилювання, що ти до чогось не підготуєшся до кінця, створює багато паніки і зайвих рухів. Тому хоч і треба все продумати наперед, але треба бути готовим вже на місці вирішувати, як вийти з тої чи іншої ситуації. За технічне забезпечення, організацію, логістику відповідає команда Антарктичного центру. А ми вже на місці працюємо з тим, що є.

"Ніжинські огірки" ми ще мали, а в Україні їх уже не виробляли, бо розбомбили завод"

Попри повномасштабну війну, Україна не припиняла відправку полярних експедицій. Які корективи все ж вносить війна?

Окрім психологічного навантаження, основне - це логістика. Ми не вилітаємо з "Борисполя" і дорога значно складніша. Тепер перед інтерконтинентальним перельотом - 20 годин в автобусі з сумками, обладнанням. Але це малесенька перепона в порівнянні з усім іншим, з чим стикаються як полярники, так і український народ нині. 

Ми не можемо пригнати в Україну (криголам. - Ред.) "Ноосферу". У свій перший рейс в Антарктику судно вирушило з Одеси перед початком війни. Коли перетнула екватор - наступного дня було вторгнення РФ. Тому повернутися в Одесу "Ноосфера" вже не могла і чекає свого часу. 

Ми не можемо закуповувати товари в Україні в тих обсягах, які потрібні, бо просто не можемо довезти це все до Чилі, Антарктики. До речі, тоді, у 2022 році, в експедиції були напружені психологічні моменти. Наприклад, у нас були завантажені товари, як-от "Ніжинські огірки", і ми їх ще мали, а в Україні їх вже не виробляли, бо заводи були розбомблені.

"Антарктика - це такий регіон, де клімат з'їсть станцію, якщо на ній не буде оновлень"

А той факт, що під час війни не оновлюється державна антарктична програма, а продовжуються визначені до цього цілі, впливає на вашу роботу?

Дуже сильно впливає. Насправді до війни були плани на розроблення оновленої програми, але це потребує додаткового фінансування, що зараз неможливо. Одним із пунктів мало бути розширення полярних досліджень на арктичні регіони, розбудова там станції й паралельне посилення в антарктичному регіоні. Крім того, треба оновлювати станцію, бо вона має свій вік, зношуваність. Антарктика - це такий регіон, де клімат, погода просто з'їсть станцію, якщо на ній не буде оновлень - як-от заміни опалення.

Але з іншого боку, є дуже багато закордонних проєктів з залученням іноземного фінансування. За рахунок цього розбудовується інфраструктура на "Ноосфері", щоб це було повноцінне наукове судно. У цьому році буде повноцінний науковий сезон по морській програмі. І це дуже важливо. Навіть у такий час треба розвиватися, бо світ розвивається довкола. Коли закінчиться війна, зміняться можливості і разом із перебудовою і відновленням, будемо мати оновлення антарктичної програми, яка, сподіваюсь, на той час стане арктико-антарктичною або просто полярною.

В Антарктиці, окрім України, постійну наукову присутність мають 29 держав. Чим особливий внесок саме української станції "Академік Вернадський"?

На нашій станції були зроблені важливі наукові відкриття - і біологічні, і метеорологічні, тому що станція - одна з найперших в Антарктиді. Зараз наука трошечки про інше, вже менше є того, що можна відкривати. Але наукові дослідження мають продовжуватися. Недостатньо приїхати, взяти один замір, потрібно це робити систематично, щоби мати порівняльну характеристику, тенденції змін.

Нещодавно в Україні була відкрита лабораторія, яка дозволяє робити генетичний аналіз зразків. Для чого це? Наприклад, є антарктичний мох або інша рослина, яка виживає там (в Антарктиці. - Ред.) за суворих умов. Подивилися, чи нема відмінностей у цієї рослини з тим, що тут, які пояснили б, чому вона там виживає. Тоді аналізують - які мікроорганізми живуть у цій рослині, який симбіоз мають із цим видом рослини, що зумовлює її виживання, - розкладають цей мікроорганізм і знаходять в ньому якусь речовину. Завдяки лабораторії ми нарешті можемо знаходити якісь нові біологічно активні речовини, які потенційно можуть застосовуватися в фармакології для лікування хвороб. Звісно, це не робиться одразу, сьогодні знайшов - завтра ліки. Це тривалий процес, але це один із прикладів внесків полярних досліджень у медицину.

Тим не менш, подекуди лунає критика того, що Україна в часи війни виділяє кошти на наукові дослідження в Антарктиді. Чому важливо це продовжувати робити?

Усі користуються щодня GPS-навігацією, яка також критично важлива для безпеки судноплавства, авіації. Вона створена на основі моделі магнітного поля Землі. І щоби цю модель робити, оновлювати та калібрувати, потрібно систематично робити виміри напруження магнітного поля Землі. Наша станція антарктична - одна з небагатьох опорних, де здійснюються такі спостереження для калібрування всієї GPS-навігації планети. Перевага в тому, що станція - в регіоні, де немає шумів від цивілізації, частотних забруднень, заліза, що важливо для вимірів магнітного поля. Саме тому наша магнітна обсерваторія побудована без жодного гвіздка, там виключно використана мідь. Магнітометрія - лише один з прикладів, є ще цілий спектр іншого.

З огляду на те, що ви вже вдруге висаджуватиметесь в Антарктиді, яких емоцій очікуєте?

Я навчена досвідом полярників, які були в Антарктиці не раз: двічі в одну річку не ввійдеш. Якщо очікувати такого самого, як в першу зимівлю, коли все для тебе було незвичайне, незвідане, як Марс якийсь, можна розчаруватися. А якщо не мати зайвих очікувань, то навіть прості речі радуватимуть.

Ви їдете на цілий рік, чи є надія, що повернетесь вже в мирну Україну?

Це не просто надія, а найбільша мрія. Щоб сьогодні, ось в цю секунду, настав мир і закінчилися всі ті негоди, через які проходять наші люди. Складність полягає в тому, що ми з цією надією живемо щодня уже чотири роки, а цей день не настає. Але як бейскомандерка скажу: навіть цього не усвідомлюючи, я в голові прокручувала потенційно ту мить - раптом буде мир, перемога, і мені треба буде про це сказати полярникам, як я це зроблю. Настільки хочеться, що мозок сам починає думати, що треба підготуватися і до такого.