У Туреччині запрацював Трансанатолійський газопровід (TANAP). Урочистий запуск відбувся цього тижня, у вівторок, 12 червня, а на церемонії його введення в дію були президенти Туреччини, Азербайджану, України, Сербії, прем’єр-міністр Болгарії та представники енергетичних компаній-учасниць проекту.

Промислові поставки газу в Туреччину з азербайджанського родовища "Шах-Деніз-2" по TANAP розпочнуть у липні: у перший рік це буде близько 2 мільярдів кубометрів, згодом зі щорічним нарощуванням - до 6 мільярдів у 2020 році. До того часу газ із TANAP буде не лише для Туреччини, але й для Євросоюзу.

Що таке TANAP та "Південний газовий коридор"

TANAP - це газопровід протяжністю дещо більше 1800 кілометрів, що проходить від грузино-турецького до турецько-грецького кордону. Домовленість про будівництво TANAP підписали у 2012 році, почалося воно у 2015-му і, за офіційними даними, обійшлося поки у 6 мільярдів доларів. TANAP - частина великого проекту, в якому беруть участь 7 країн та 11 компаній, і який отримав в Євросоюзі назву "Південний газовий коридор".

"Південний газовий коридор" складається із трьох газопроводів - Південно-кавказького (Баку-Тбілісі-Ерзурум), Трансанатолійського та Трансадріатичного (ТАР). Маршрут палива в ЄС повинен бути таким: газ із азербайджанського родовища "Шах-Деніз-2" досягне Туреччини, потім частина повинна піти 800-кілометровим ТАР, який простягнеться до турецько-грецького кордону північною частиною Греції, перетне Албанію та Адріатичне море і досягне берегів Італії. Запланована попередня потужність - 16 мільярдів кубометрів щорічно, шість з яких залишаться в Туреччині. Вартість усього проекту оцінюють у 40 мільярдів доларів.

Євросоюз і його інтерес до TAP і TANAP

На відміну від російського "Північного потоку-2", проект постачання каспійського газу через Туреччину до ЄС Брюссель підтримав. Єврокомісар з енергетики Марош Шефчович назвав цей газопровід "важливою віхою" у створенні нового енергетичного маршруту та посилення енергетичної безпеки Євросоюзу, враховуючи "найбільш вразливі регіони, такі, як південно-східна Європа та південна Італія". "Ми усі виграємо від мосту між Каспійським регіоном і ринком ЄС", - сказав Шефчович.

Довгострокову мету Брюсселя він вбачає у створенні "загальноєвропейського енергетичного ринку, заснованого на вільній торгівлі, конкуренції та диверсифікованих поставках, джерелах та маршрутах". За рахунок розвитку "Південного газового коридору" Євросоюз планує досягти мети - знизити залежність від російського концерну "Газпром". Але політичне значення "Південного газового коридору" перевищує економічне. 

10 мільярдів кубометрів газу - не більше, ніж крапля в морі для Євросоюзу з його щорічною потребою майже в 500 мільярдів кубометрів. Із них близько 130 мільярдів видобувають у самому ЄС, решту, відповідно до даних європейського відомства статистики Eurostat, імпортують з Росії та Норвегії (по 37 відсотків), Алжиру (менше 13 відсотків), Катару та інших країн (понад 10 відсотків).

Етапний  успіх на шляху створення "Південного газового коридору" може, зрештою, мати рекламний ефект та переконати інших потенційних постачальників, наприклад, Туркменістан, приєднатися до проекту.

Не випадково той же Шефчович наступного дня після запуску TANAP заявив, що Євросоюз готовий відновити перемовини про Транскаспійський трубопровід, який можуть прокласти дном Каспійського моря і ним туркменський газ могли б доставляти в Європу. 

Газ для України через півсвіту

На церемонії відкриття Трансанатолійського газопроводу український президент Петро Порошенко цілковито підтримав цей проект. У Києві вважають, що нова газотранспортна система забезпечить стабільність у регіоні, адже "Газпром" неодноразово використовував газову трубу як важіль впливу на політику в різних країнах регіону. Також Порошенко сподівається за допомогою TANAP диверсифікувати постачання газу в Україну. А саме, коли блакитне паливо досягне Італії та тектиме в східні країни Євросоюзу, Україна має намір імпортувати його з Болгарії та Румунії.

"Газпром" зберігає спокій, і на те є причини

Від запуску TANAP виграє багато країн. Азербайджан посилює позиції постачальника енергоресурсів. Туреччина матиме зиск не лише як країна-імпортер, але й як енергетичний хаб: окрім каспійського газу, Анкара сподівається на транзитні платежі від проекту "Турецький потік", який реалізує "Газпром" і який також має на меті постачання газу не лише турецьким, але й європейським споживачам.

Але й Росії поки не загрожує додатковий тиск з боку конкурентів на європейському ринку. Перші поставки каспійського газу по TANAP і TAP в Італію очікуються не раніше 2020 року. Пропускну потужність цих трубопроводів можна підвищити з 10 до 24 мільярдів кубометрів газу в рік, на наступному етапі - до 31 мільярда. Однак навіть у цьому випадку весь проект залишається відносно невеликим: потужність того ж "Північного потоку-2" - 55 мільярдів на рік.

Утім для спокою російського газового монополіста є й інші причини, і одна з них полягає в тому, що Москва фактично сама допомагає наповнювати TANAP газом. Справа в тому, що, принаймні на даний момент, власного газу у Азербайджану бракує, щоб виконати усі його зобов’язання - внутрішні та зовнішні. 

Тому наприкінці 2017 року "Газпром" і державна нафтова компанія Азербайджану (SOCAR) домовились про відновлення постачання російського газу в країну, яке було припинене у 2006 році. Відповідно до контракту, його обсяг сягає 1,6 мільярда кубометрів газу щорічно.

Проблеми Азербайджану, можливо, тимчасові. В країні є гігантське родовище природного газу - запаси "Шах-Деніза" оцінюють у 1,2 трильйона кубометрів. До кінця року газовидобування тут має збільшитися - з 9 мільярдів кубометрів у 2017 році до 25 мільярдів за підсумками 2018-го.

"Газпром" отримав підтримку і з неочікуваного боку - від нового уряду Італії, який симпатизує Росії. Говорячи на початку червня про проект газопроводу ТАР, міністр довкілля Серджо Коста заявив: "Враховуючи нашу нову енергетичну політику та попит на газ сьогодні, що падає, цей проект виглядає безглуздо".

Справді, попит на газ в Європі переживає період стагнації і думки експертів збігаються у тому, що він навряд чи помітно зростатиме найближчим часом. Однак падають обсяги власного видобутку на континенті. Утім, чи будуть після слів міністра якісь кроки проти реалізації ТАР, не зрозуміло. В коаліційній угоді про газопровід нема ні слова - йдеться лише про те, що Італія зробила ставку на розвиток відновлювальних джерел енергії. 

Сам Коста оголосив, що для подальших кроків потрібна згода на рівні кабінету міністрів Італії. У свою чергу, регіональна влада Апулії виступила проти відмови від проекту, але за те, щоб перенаправляти газову трубу подалі від туристичних зон. Якщо їх почують, то завершення будівництва ТАР може затягтися, а з ним - і термін перших поставок каспійського газу в ЄС.