Що не так із патрульною поліцією? Цим питанням задається нині чимало українців - особливо після резонансного випадку втечі двох патрульних з місця стрілянини в Києві. Інцидент стався 18 квітня в Голосіївському районі української столиці: тоді від пострілів озброєного нападника загинуло семеро людей, низка отримала поранення, екіпаж же патрульної поліції, який прибув на місце стрілянини, втік. Про те, в якому стані нині патрульна поліція, DW поговорила з людиною, яка свого часу безпосередньо брала участь у її реформуванні - колишнім очільником патрульної поліції Києва Юрієм Зозулею. Попри звільнення у 2023 році за власним бажанням Зозуля залишається в професійному середовищі як експерт.

DW: Пане Зозуля, втеча двох патрульних з місця стрілянини - це провал окремих людей чи провал системи? Як ви вважаєте?

Юрій Зозуля: Не можна на прикладі одного випадку говорити, що сталась якась прикра історія і що це провал системи загалом. Якщо ми подивимось ретроспективно за останній місяць, три, рік - критичних ситуацій з високим рівнем загрози є багато. Патрульні, інші підрозділи поліції постійно застосовують зброю, постійно на них нападають. Такі випадки не поодинокі. Безумовно, ситуація формату "mass shooting", "активний стрілець", - у нас у країні, на щастя, це рідкість. В Києві за весь час, як я служив, таких випадків у класичному розумінні не було. Але кейсів із застосуванням зброї, нападами на патрульних було досить багато. Не всі потрапляли на відео, і всі вони, ну скажімо так, закінчувались успішніше. 

Але цей конкретний епізод на відео з патрульними, він виглядає не дуже добре. Саме це і обурило суспільство.

Цю ситуацію не можна оцінювати примітивно, мовляв, чи могли зупинити нападника в першу хвилину, у двадцяту чи чому вся операція тривала дві години, а не 38 хвилин. Це завжди комплекс заходів, які запускаються для нейтралізації загрози. І важливо розуміти: ми часто не бачимо десятків інших критичних ситуацій, коли патрульні стикаються зі зброєю, нападом чи прямою загрозою життю і успішно це зупиняють. Просто такі випадки не стають резонансними.

Але треба розуміти: ми бачимо один фрагмент із двогодинного треку - від першого виклику до ліквідації вбивці. Цей фрагмент виглядає негарно. Причини, чому конкретно ці патрульні так повелися, розбиратимуться слідчі. Там є відеозаписи з нагрудних камер, є інші матеріали. Вся ця робота відбувається, і не правильно зараз все вішати на двох конкретних людей - судити, звільняти, саджати. Тому що кожен поліцейський є таким, яким його створює система: як з ним працюють, як він розвивається, як тренується, яка в нього морально-психологічна підготовка.

Чи можливо на 100% однаково підготувати весь особовий склад? В кожному колективі, в кожному підрозділі є люди сильніші, є люди слабкіші. І насправді, поки людина не опинилась в якійсь критичній ситуації, ми ніколи не можемо знати, як вона себе поведе. Тобто, людина може там 10 років на полігонах сидіти, а в критичній ситуації вона просто злякається і втече.

Ви як експерт переглянули відео. Були там помилки?

З точки зору тактики дій питання є. Але це дискусійна штука, яку я б не хотів розбирати публічно. Є слідство, є ДБР, є внутрішнє розслідування Нацполіції. Вони дадуть об'єктивну оцінку.

Після оприлюднення цього відео у суспільстві заговорили про те, що складається враження, що українські поліцейські бояться стріляти навіть тоді, коли це необхідно. Чому?

Це питання взагалі поза площиною поліції. Корінь у тому, що відбувається після застосування зброї. Після - включається судова система, прокуратура, ДБР. Я, поки був начальником управління, мав десятки кейсів застосування зброї. І я не пам'ятаю жодного вироку. Суди йдуть, там уже 15-й прокурор помінявся, суддів кілька замінилось, а нічого не відбувається.

Візьмімо перший резонансний кейс, коли патрульні застосували зброю по BMW в Києві у 2015 році. Досі немає рішення суду. Сергій Олійник весь цей час сумлінно служив у патрулі, зараз воює у складі бригади "Хижак". Але вибачте -  це 10 років адвокатів, якихось поїздок, походів по інстанціях. За що? За те, що поліцейський виконав свою функцію. І коли поліцейський обмірковує, чи застосовувати зброю, то він розуміє, що буде завтра. Скільки його будуть за це судити. Ось де проблема - немає законодавчої ясності: виконував обов'язки, була загроза, застосував зброю - крапка. А не 10 років судового розгляду. 

Як це вирішити?

Це вирішується на законодавчому рівні - зміни до Кримінально-процесуального кодексу, до Кримінального кодексу, до законів про прокуратуру, про суд. Загалом - зміна судової практики і підходу до розгляду справ щодо осіб, які виконують правоохоронні функції. У нас зараз є інструкції й закони, які негнучкі. Ми порушували це питання на рівні Нацполу, Міністерства, з депутатами. Не дійшло до бажаного формату, а потім почалась велика війна і всі про це забули.

Після цієї стрілянини в Києві та відео, де патрульні поліцейські тікають з місця пригоди, президент і міністр заявили, що поліцейські мають проходити бойовий досвід ближче до фронту. Це може допомогти?

Я до цієї ідеї ставлюсь максимально скептично. Думаю, це фраза, яку сформульовано для того, щоб задовольнити суспільну думку. Раціонального зерна там дуже мало, і я не уявляю, як це реалізувати на практиці. Наприклад, візьмімо Київ при нинішньому некомплекті кадрів. Скількох людей ми можемо відправити туди? На який строк? День, місяць, рік? Нормальна підготовка перед відправленням на бойові завдання в хороших підрозділах займає півроку, потім ще місяць-два адаптації. Що ми хочемо з поліцейськими зробити? Щоб вони просто пожили два місяці десь у Краматорську? Чи це вплине на підготовку? Ні. Якщо ж ми хочемо, щоб вони виконували реальні завдання, їх треба готувати так само. А хто буде працювати в цей час тут, у Києві? Ми і так набрати людей не можемо. Відправимо п'ять поліцейських. Вони повернуться через півроку. Відправимо ще п'ять. Через тридцять років у нас будуть всі підготовлені. Ось і весь план. Я сподіваюсь, що після цих заяв таки сядуть, порахують і придумають щось реальне.

Ви були всередині системи від самого початку реформи. Що за цей час змінилось і дало такий результат, коли патрульні поліцейські залишили місце події?

Якщо дивитись ретроспективно з 2015 по 2026 рік - треба розуміти, що реформа це шлях. Ніхто у 2015-му не міг знати, як служба виглядатиме через три роки, не те що через десять. Уже через два роки вона змінилась дуже сильно - і структура управління, і внутрішні процеси, і бачення розвитку. 

Ми заходили з базової ідеї: 200 екіпажів у Києві, по 20 у районі, чітко опрацьовують виклики по 102 і їздять по вулицях. Більше нічого. За роки функціонал виріс у рази. Додались дороги, супроводи, масові заходи, охорона громадського порядку під час протестів. Крім двох людей у Тойоті Пріус, з'явились велопатруль, мотопатруль, кавалерійський патруль, підрозділи тактико-оперативного реагування, тактичні підрозділи силової підтримки. Апарат із 30 людей виріс до кількох сотень. Змінилось дуже багато. 

І з чого почалися проблеми, які має патрульна поліція сьогодні?

Перша і головна проблема - люди. Їхня відсутність. Нестачу кадрів держава відчуває абсолютно всюди, але в патрульній поліції це особливо гостро. У 2022–2023 роках набори взагалі були закриті, тому що пріоритетом була мобілізація. При цьому процес звільнень не зупинявся ніколи - з 2015 року постійна текучка кадрів. Спочатку повномасштабного вторгнення терези різко перехилились: значно більше людей звільняється, ніж приходить. З об'єктивних, суб'єктивних причин звільняються, хтось пішов служити в Збройні сили, хтось воює на фронті в складі та само у складі поліцейських підрозділів "Лють" або  "Хижак", якась частина людей звільнилась, бо знайшли іншу роботу. І це все мінус тут, у нас на вулицях.

Ми маємо сьогодні, по суті, від'ємний баланс по людях, а притоку нових людей немає.

Чому?

Бо навантаження у співвідношенні до заробітної плати абсолютно неконкурентне. Патрульний сьогодні отримує 30 тисяч гривень. Що людина може собі дозволити в Києві на ці гроші? Знімати квартиру, якось харчуватись і все. Ніякого розвитку, ніяких накопичень, ніяких кредитів на житло.

Тому кадровий дефіцит буде великий. Настільки великий, що не дозволяє повною мірою виконувати всі функції. А задач на поліцейських сьогодні тільки збільшуються і збільшуються. Сьогодні у поліцейських в першу чергу є залученість до роботи з групами оповіщення та ТЦК, є блокпости навколо міста, де цілодобово патрульні чергують є постійно супроводи вантажів, зокрема небезпечних, військової техніки тощо, адже все це йде через Київ нон-стоп. І, відповідно, виконуючи всі ці задачі, у нас навантаження на поліцейського збільшується, і збільшується.

І фактично поліцейські змушені працювати замість двох змін в три зміни. Хтось може сказати, що типу, а там хлопці там на нулі взагалі без вихідних служать. Так і є, але правоохоронна поліцейська функція вона потрібна, вона важлива і ми хочемо її отримувати якісно. А щоб вона була якісною, поліцейські банально мають поспати. Ми ж не хочемо, щоб завтра він заснув за кермом чи помилився через виснаження.

Друга проблема - це підготовка. Базове навчання в академії патрульної поліції триває кілька місяців, але треба розуміти: неможливо один раз навчити людину і вважати, що цього вистачить на все життя. У будь-якій професії навички потрібно постійно підтримувати, розвивати й удосконалювати. Сьогодні у поліцейського немає можливість якісно тренуватися. Не тому, що немає бажання, а тому, що немає ресурсу - часу і людей. Підготовка має відбуватися під час служби, але коли у тебе некомплект людей, то жоден командир не може сказати: сьогодні ми не виконуємо свої функції, бо нам треба тренувати особовий склад.

Ви кажете, що на патрульних постійно "накидають" нові функції. Хто за це відповідає?

Тут є чітка вертикаль: патрульна поліція, Нацполіція, МВС, Кабмін, Верховна Рада. Політику формує міністерство. Нацполіція втілює в життя цю політику. Проблема в тому, що багато функцій з'являються реактивно. Наприклад, блокпости. Раніше про це ніхто не думав, але з'явився фактор повномасштабної війни. І хтось має законно зупиняти цивільні автомобілі для перевірки на блокпостах. Хто? Патрульний. Треба супроводжувати військові вантажі - хто? Патрульний. З'явилися офіцери освітньої безпеки в школах - знову забрали людей. І так постійно. Проблема не в самих задачах. Проблема в тому, що ніхто не сідає і не аналізує: чи вистачає на це людей.

Хто сьогодні йде працювати у патрульну поліцію?

Якщо у 2015 році патрульна поліція була місцем, куди йшли на хвилі великої реформи, з відчуттям місії та змін, то сьогодні це просто одна з професій. Тоді бути патрульним було престижно: з поліцейськими фотографувалися, робили селфі, суспільство бачило в них символ нової держави. Зараз цей ефект давно зник.

Сьогодні люди приходять у поліцію з дуже різною мотивацією. Хтось, можливо, не хоче служити в армії, не хоче  потрапити на фронт. І це нормально. Не всі хочуть воювати. Але поліція сьогодні вже не є конкурентною як професія. Навіть серед самих поліцейських багато хто йде воювати, і не завжди це питання виключно добровільного вибору, бо бойові підрозділи теж потрібно поповнювати. Тобто так чи інакше багато хто опиняється ближче до зони бойових дій.

Тому сьогодні в поліцію приходять дуже різні люди і з дуже різною мотивацією. Я не думаю, що зараз багато тих, хто йде туди через якусь велику ідею, місію чи бажання щось кардинально змінювати. Це вже не про романтику реформи, як було у 2015 році. Сьогодні поліція - це просто одна з професій, яку люди обирають, виходячи зі своїх можливостей, ризиків і життєвих обставин.

І наостанок: з огляду на всі проблеми, про які ми говорили, реформа патрульної поліції, на вашу думу, вдалась чи провалилася?

Вдалась. З усього, що ми називаємо реформами, це, напевно, єдиний процес в державі за роки незалежності, який повною мірою спрацював і показав результат, який неможливо відкотити назад. Я слабо уявляю, що має трапитись, щоб сьогодні пересічний водій, якого зупинив патрульний поліцейський, просто відчинив вікно, дав 200 гривень і поїхав. Це сьогодні неможливо. Це не зміна свідомості поліції, а  це вже зміна свідомості суспільства. Патрульна поліція створила певний паттерн взаємодії громадянина з правоохоронним органом. Нормальний паттерн. Це вже не відкатити назад.