Навіть сьогодні, через пів століття, Гансу Фельклу (Hans Völkl) стає зле, коли він чує шум роторних двигунів: щоразу в ньому прокидаються спогади про ревіння двох вертольотів Bell-UH 1 у ніч на 6 вересня 1972 року.

Тоді Фелькль служив у Бундесвері і був дислокований на військово-повітряній базі у Фюрстенфельдбруку. Він мав нічну зміну в диспетчерській службі. За трагедією в Олімпійському містечку, розташованому всього за 20 кілометрів від Мюнхена, тоді 21-річний солдат стежив по телевізору. Вранці 5 вересня озброєні палестинські терористи із групи "Чорний вересень" безперешкодно увірвалися до помешкань олімпійської збірної Ізраїлю. Вони застрелили важкоатлета Йозефа Романо і тренера з боротьби Моше Вайнберга та захопили у заручники дев'ятьох спортсменів-ізраїльтян.

Години страху в Олімпійському містечку

Увечері того ж дня вісім терористів із дев'ятьма заручниками залізли у два гелікоптери. Їхня вимога - звільнити однодумців з в'язниць в Ізраїлі та Німеччині - була безуспішною. Після кількох годин переговорів міністр внутрішніх справ Німеччини Ганс-Дітріх Ґеншер (Hans-Dietrich Genscher) пообіцяв терористам безпечний політ до столиці Єгипту Каїра. Гелікоптери мали доставити їх у тодішній аеропорт Мюнхен-Рім (München-Riem), де на них для подальшого польоту мав чекати пасажирський літак.

Проте, натомість пілоти Федеральної прикордонної поліції доставили терористів разом із заручниками на авіабазу у Фюрстенфельдбруку. Там, як згадує Фелькль у розмові з DW, гелікоптери виринули зі стіни туману близько 22:30 години та приземлилися прямо перед вікном його офісу на першому поверсі.

Фіаско Фюрстенфельдбруку

Тут, за задумом оперативної групи поліції, снайпери мали знищити терористів та звільнити заручників. Однак щось пішло не так. Терористи відкрили вогонь у відповідь з автоматів Калашникова. Німецькі силовики тоді діяли незлагоджено, адже тренувань зі звільнення заручників поліцейські раніше ніколи ще не проходили. В учасників операції не було навіть елементарного радіозв'язку, а дехто з них потрапляв під обстріл своїх колег.

Фелькля та його товаришів з Бундесверу не проінформовали про те, що терористи та їхні заручники прибудуть до Фюрстенфельдбрука. "Ми опинилися в цій ситуації, бо саме працювали в нічну зміну. ​​Ніхто нам про це не повідомив заздалегідь", - згадує очевидець подій 50-річної давнини. Фелькль знайшов укриття від куль, що свистіли у повітрі, за радіатором. За кілька метрів від його кімнати рикошетом кулі був убитий поліцейський. "Тоді загинув Антон Фліґербауер (Anton Fliegerbauer), - згадує Ганс Фелькль. - Він лежав біля стіни, яку було вкрито осколками його кісток. Куля влучила йому в голову".

Замах на фестиваль миру

До опівночі на аеродромі тривала стрілянина, а потім пролунав вибух. Терорист кинув гранату в один із вертольотів із заручниками (на головній фотографії), які все ще були зв'язані. На світанку стало зрозуміло: крім поліцейського Антона Фліґербауера, загинули всі дев'ятеро заручників і п'ятеро терористів.

Олімпійськими іграми в Мюнхені Німеччина хотіла показати світові своє дружелюбне обличчя. Вони мали стати "святкуванням миру" лише через 27 років після війни та вбивства німцями шести мільйонів євреїв. Але тепер євреїв знову вбили на німецькій землі, а німецька держава виявилася не в змозі їх захистити.

45 років мовчання

Після одноденної перерви та панахиди олімпійські змагання у Мюнхені продовжилися. Ані політики, ані поліція не вибачилися за фіаско у Фюрстенфельдбруку. Не було створено і комісії з розслідування, ніхто не взяв на себе відповідальність за провал операції зі звільнення заручників, як і за те, що Німеччина не прийняла допомогу ізраїльських фахівців. Родичам жертв доводилося десятиліттями боротися за те, щоб узагалі отримати доступ до матеріалів слідства. І до цього дня вони намагаються досягти більшої компенсації - і не хочуть мати нічого спільного з відзначенням півстолітнього ювілею Мюнхенської олімпіади.

"Зі свідками, потерпілими та їхніми сім'ями поводилися майже як з набридливими родичами, яких приймали із заднього двору", - наголошує Людвіґ Спенле (Ludwig Spaenle). Він є уповноваженим у боротьбі з антисемітизмом у Баварії та сповнений рішучості критично осмислити цей кричущий терористичний акт під час Олімпіади. На той час терор завдав поразки Федеративній Республіці Німеччина. "Те, що сталося після терористичного акту, також є драматичною невдачею держави, - заявив Спенле DW. - Мала місце усвідомлена спроба якнайшвидше про все забути і багато чого замовчати. Не було і жодних публічних жалобних заходів". Лише через 45 років було зроблено спроби переоцінити і віддати шану загиблим - відкриттям Меморіалу в Олімпійському парку Мюнхена.

Психологічна травма витіснялася з пам'яті

Якнайшвидше повернутися до звичного життя - таким було й бажання людей, таких як Ганс Фелькль у 1972 році. Регулярні польоти відновилися у Фюрстенфельдбруку, коли уламки все ще валялися перед офісом, згадує він. Психологічної допомоги не було, лікарі рекомендували випити чарку коньяку проти шоку.

"Люди намагалися просто придушити у собі спогади про трагедію", - каже Анна Ульріке Берґгайм (Anna Ulrike Bergheim). Упродовж багатьох років вона, очолюючи Історичну асоціацію Фюрстенфельдбрука, шукала свідків убивства. І знайшла таких, як Ганс Фелькль. Коли вона йде коридорами офісу диспетчерської служби на авіабазі, то може майже про кожну кімнату сказати, хто був там у ніч на 6 вересня 1972 року.  

Як вам живеться з цими спогадами?

"Люди, які стали свідками трагедії, з великою ймовірністю так і не змогли її осмислити, щоб забути пережите, - сказала в інтерв'ю DW Анна Ульріке Берґгайм. - Багато свідків події з'являються лише зараз, тому що вони тільки зараз готові говорити про це". Не лише родичі загиблих довгий час залишалися поза увагою, вважає Берґгайм: "За 50 років офіційна сторона жодного разу не потурбувалася про тих, хто був там тієї ночі - про поліцейських, представників військово-повітряних сил, пожежників, у яких стріляли під час гасіння пожежі. Нікого з цих людей ніколи не запитали протягом 50 років: як вам живеться з цими спогадами?"

Сьогодні Ганс Фелькль публічно розповідає про свої переживання у ніч на 6 вересня 1972 року. Наприклад, про те, що він бачив тіла ізраїльського тренера з фехтування Андре Спітцера та судді з класичної боротьби Йосефа Гутфройнда зі зв'язаними руками у вертольотах. Ганс Фелькль, за його власним зізнанням, поки не намагався зв'язатися із родичами загиблих. Йому не хочеться нав'язуватись. Якщо хтось розпочинає розмову з ним про цю трагічну подію, то це зовсім інша річ. Навіть через 50 років після мюнхенської бійні є ще багато, про що необхідно розповісти наступним поколінням.