Закрита аналітична конференція в середньовічному монастирі у глибинці Німеччини. Провідні європейські експерти обговорюють майбутнє євроатлантичної єдності в контексті війни Росії проти України. Я - серед слухачів. На позір - звичайне, чергове і передбачуване зібрання.
Утім, на цій конференції вперше за роки вторгнення Росії в Україну я почув серйозну розмову про те, як на практиці виглядатиме війна Росії проти Європейського Союзу.
Що найважливіше - тему підняли не українці.
Протверезіння?
Є гірка іронія в тому, що і українська влада, і українське суспільство на всіх можливих майданчиках ще з 2022 року попереджали Європу: це війна і проти вас.
Але майже ніхто цього не чув.
Було співчуття, була підтримка, але українська позиція не сприймалася всерйоз - у Євросоюзі це вважали пафосним і емоційним наративом, який має мало спільного з реальністю.
Зрештою, не українцям кидати камінь в європейський город: до повномасштабного вторгнення Росії більшість українців також не вірила у велику війну і ракетні атаки по тилових містах. Вночі 24 лютого 2022 року нас розторсав Путін, виславши в Україну злочинну орду і скерувавши на сонні міста смертоносні ракети.
Усі ці роки масштабні воєнні злочини жахали європейців, але все ж залишалися для них тільки сюжетом з новин про інший світ - мовляв, це відбувається з Україною, бо вона не є членом НАТО та ЄС. Натомість самому Євросоюзу така агресія не загрожує.
Що ж, кінець 2025 року засвідчує іншу тенденцію: ключові експерти та політики Європейського Союзу всерйоз обговорюють можливі сценарії російської атаки на країни Унії. Як операції на суходолі та в морі, так і гібридні провокації "невідомими" дронами чи диверсії в кіберсфері.
На жаль, така зміна парадигми в сприйнятті загроз пов’язана не з тим, що український голос нарешті почуто. Європейці прокинулися, але їх розбудили не українці і не російські вибухи біля кордонів, а Дональд Трамп. Його передбачувана непередбачуваність і відверта зневага до ліберального Євросоюзу за цей рік чітко продемонстрували - парасольки безпеки над Європою більше немає. А значить, треба про цю безпеку подбати самотужки.
Європа шукає гарантій безпеки
Отож, станом на кінець 2025 року можемо зафіксувати ключову зміну в підході європейців до російської агресії. Нині це вже справді розмова не про війну в Україні, а про агресивність Росії через призму її війни проти України.
Здавалося б, це несуттєва зміна, але вона докорінно змінює саму суть сприйняття дій Путіна та Росії на континенті. Нарешті європейці не просто "глибоко занепокоєні" воєнними злочинами Росії, а проєктують російську стратегію на вразливі сфери в самому Євросоюзі.
Передусім розмови точаться про небоєздатність та розсинхронізованість європейських армій; про неможливість ефективно закрити власне небо проти імовірних дронових атак з РФ чи "невідомо звідки"; про відсутність запасів актуального на цій фазі війни озброєння та нових технологій; про "троянських коней" Росії всередині самого ЄС. Загалом ідеться про цілісне і доволі реалістичне бачення викликів, перед якими опинилася залишена на самоті Європа.
Тож якщо ще рік тому Європа шукала гарантій безпеки для України, то на кінець 2025 року вже шукає гарантій безпеки для самої себе. Оскільки надії на американський захист непевні, якщо не сказати примарні, то в ключових столицях уже активно думають над дизайном європейської колективної безпеки на кшталт "європейського НАТО".
Але оскільки для переформатування цієї моделі навіть за наявності політичної волі підуть роки, то сьогодні ключові країни Європейського Союзу та Великобританія постали перед очевидним фактом. Єдиною реальною гарантією безпеки для ЄС нині є Україна та українські Збройні сили.
Це Україна сповільнює агресивні наміри Росії проти Європи, перемелюючи найбоєздатніші російські підрозділи та підриваючи економічну спроможність Кремля вести повномасштабну війну далі. Це Україна виграє для Європи час на переосмислення, переоснащення і підготовку до війни. Це Україна і лише Україна може цій війні запобігти.
Висновок із цього для українців доволі оптимістичний, хоч і на роки запізнілий. Майбутнього європейської безпеки немає без України. А значить - і майбутнього ЄС немає без України. Це той фактор, який дозволяє українцям сподіватися і на фінансово-мілітарну допомогу від Європейського Союзу, і на поглиблення інтеграції України з Унією. Реалії війни і позиція Трампа зробили це очевидним - не буде вільної Європи без вільної України.
Відтак завдання Києва на наступний рік - конвертувати це європейське усвідомлення в гроші, військову підтримку та пришвидшену процедуру євроітеграції за найвигіднішим для українців обмінним курсом. Настав час для української realpolitik.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.