Президента обирають на 4 роки і він не може залишатися при владі довше за два строки. Він - глава держави й уряду, який заправляє усім державним апаратом, що налічує близько 4 мільйонів працівників, і відповідає за виконання ухвалених Конгресом законодавчих актів. Конституція наділяє його і "силою визнання" - президент може без згоди Конгресу приймати послів, визнаючи державність їхніх країн.

Конституцією США передбачений принцип розподілу трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової. Така система покликана врівноважити усі владні інститути, не надаючи переваги жодному з них. Президент має право помилування громадян, а також призначає федеральних суддів, але лише за згодою Сенату. За цим же принципом він призначає міністрів та послів.

Президент мусить звітувати перед Конгресом про ситуацію в державі. Саме це він і робить у своєму зверненні "State of the Union" (Про становище в країні), під час якого він не може виступати із законодавчими ініціативами, але вільний озвучувати ті чи інші теми й пропозиції. Таким чином він може тиснути на Конгрес за допомогою уваги громадськості. Інших засобів тиску він не має.

Президент може заветувати законопроект, повернувши його в Конгрес без власного автографа. Подолати президентське вето можна лише двома третинами голосів обох палат Конгресу. За даними Сенату, в історії США з 1500 випадків накладання вето, подолати його вдалося лише 111 разів. Це лише сім відсотків від загальної кількості.

Конституція та постанови Верховного суду США не дуже чітко визначають межі президентських повноважень. Ці прогалини уможливили появу другого типу президентського вето - "кишенькового вето". За певних обставин, президент може "покласти" законопроект, образно кажучи, в кишеню, його не підписуючи. Закон не набере чинності і Конгрес буде безсилим. Цей трюк використовували вже понад тисячу разів.

Президент може віддавати урядовцям укази щодо того, як вони мають виконувати свої обов'язки. Ці директиви, відомі як "Executive orders", мають силу закону і не потребують додаткового схвалення з боку інших інституцій. Однак, влада президента не безмежна: такий указ може скасувати суд або ж Конгрес може ухвалити зустрічний закон на противагу. Такий указ може бути скасований наступним президентом.

Президент може домовлятися про укладання угод з урядами інших країн. Останнє слово - за Сенатом. Він мусить більшістю у дві третини голосів їх схвалити. Щоби обійти норму, президенти нерідко надають угоді статус "Executive agreement" (виконавча угода), який не потребує затвердження у Сенаті. Вони залишаються чинними допоки Конгрес не ухвалює законів, направлених на втрату угодами юридичної сили.

Президент США є і головнокомандувачем. Але війну оголошує Конгрес. Існувала суперечність у тому, чи може президент направляти війська для участі у збройному конфлікті без згоди Конгресу. Під час ніксонівської війни у В'єтнамі в Конгресі ухвалили спеціальний закон, яким звузили повноваження президента у царині початку воєнних дій, зобов'язавши його тісно співпрацювати з Конгресом.

У випадку зловживання президентом своїм службовим становищем або ж вчинення правопорушення, Палата представників може розпочати процедуру імпічменту. В історії це ставалося двічі, але обидва рази безуспішно. Існує, однак, більш дієвий запобіжник - бюджет, який ухвалює Конгрес. За бажання, Конгрес може просто "перекрити" грошовий "кран", звівши нанівець будь-яку ініціативу президента.

Блінкен вже довгий час є довіреною особою майбутнього американського президента Джо Байдена. Він працював в адміністраціях президентів Білла Клінтона та Барака Обами. За останнього він був заступником радника з питань нацбезпеки та заступником держсекретаря США, Байден тоді був віцепрезидентом. Блінкена вважають одним із архітекторів атомної угоди з Іраном, з якої США згодом вивів Дональд Трамп.

Колишній держсекретар США Джон Керрі обійме посаду спеціального посланника президента Байдена з питань клімату. З 1983 до 2013 року Керрі був сенатором від штату Массачусетс, після чого очолив Держдеп в другій адміністрації Обами. Саме Керрі підписав Паризьку кліматичну угоду від імені США у 2015 році - а вже через два роки Дональд Трамп вивів Вашингтон з цієї угоди.

Лінда Томас-Грінфілд за президентства Обами обіймала посади у Державному департаменті між 2013 та 2017 р. Серед іншого, Томас-Грінфілд обіймала посаду помічниці держсекретаря США з питань африканських країн південніше Сахари під час спалаху Еболи у регіоні.

Майоркас має кубинське коріння і за часів Обами очолював Службу громадянства та імміграції, зокрема відповідав за виконання програми DACA, яка дозволила так званим "мрійникам" (нелегально прибулим до США у неповнолітньому віці) легалізуватися. У разі затвердження на посаду, він стане першим мігрантом та латиноамериканцем, який очолить відомство внутрішньої безпеки.

Салліван вже був радником віцепрезидента Байдена з питань національної безпеки у 2013-2014 роках. Крім того, він був заступником Гілларі Клінтон, коли та очолювала Держдепартамент.

Хейнс була першою жінкою на посаді заступниці глави ЦРУ у період між 2013-2015 роками, а відтак перейшла на роботу до Держдепартаменту, де працювала заступницею радника з питань національної безпеки. У разі затвердження на посаді, вона стане першою жінкою на чолі американської розвідки.