Російська армія окупувала майже 20-тисячний Тростянець, що на півдні Сумської області, у перший день повномасштабного вторгнення у лютому. Українські військові відступили, місцева влада також залишила місто.

"Усе почалося раптово, - згадує місцева жителька Яна Шевченко. - Заїхало дуже багато техніки. У дворі поставили танк, його дуло було спрямоване на наш дім". У той день, 24 лютого, Яна мала їхати в Суми на планову госпіталізацію - вона була вагітною двійнею і потребувала постійного лікарського нагляду. Натомість разом із дворічним сином і чоловіком жінка спустилась у підвал, боячись пострілів із танка. Невдовзі місцева влада домовилася про перший евакуаційний коридор. Але Яна відмовилась - боялась, що пологи почнуться в дорозі.

Робота медиків під обстрілами та окупацією

За кілька днів жінку забрала швидка - тоді російські військові ще не забороняли медикам пересуватися містом. Вагітну привезли до міської лікарні, що на околиці Тростянця. На початку окупації тут лежало більше пів сотні пацієнтів, кажуть медики, які продовжували ходити на роботу. Вони намагалися надавати допомогу лише в коридорі лікарні або в кабінетах на нижніх поверхах.

"Треба було якось працювати", - знизує плечима водій лікарні Віктор Яновицький. У місті зникла вода, електрика і газ. Тож технічні працівники встановили саморобну дров'яну плиту, щоб готувати гарячі обіди для пацієнтів і лікарів. Запаслися водою і купили генератор. Коли треба було знайти для нього бензин, Віктор виходив у місто, беручи із собою білий прапор із червоним хрестом.

Читайте також: Підпільниця з Херсона: "Жовта стрічка" тримала віру в те, що Україна не покинула своїх в окупації

Ще в перший день окупації російські військові оглянули лікарню - шукали тут бійців тероборони, розповідає Віктор: "Стріляли у двері, які були зачинені. До десять куль випускали". За його словами, росіяни загалом не чіпали працівників лікарні, але змусили одного із них роздягнутися, щоб подивитися, чи є на його тілі сліди від зброї.

"Ідеш і думаєш, чи не пальнуть тобі в спину"

У Тростянці панувала атмосфера страху. За словами місцевих, російські військові затримували і викрадали цивільних, грабували їхні будинки. Комірниця Тетяна Дяченко, що живе в сусідньому із Тростянцем селі, ночувала у лікарні. Вона боялася зайвий раз виходити на вулицю. "Ідеш від лікарні до кухні і думаєш, чи не пальнуть тобі в спину, чи не заберуть відро із їжею", - згадує жінка.

Анестезіолог, який живе неподалік лікарні, кожен день ходив на роботу. Але одного разу російські військові зупинили його на півшляху і не пропустили далі. Наказали повернутися додому, чому - не пояснили, розповідають його колеги. Так вони були вимушені самостійно знеболювати пацієнтів, які потребували хірургічного втручання, зокрема поранених внаслідок обстрілів. Анестезії могли потребувати і вагітні жінки. "Умови були трошечки не такі, як треба, - стримано коментує акушерка-гінекологиня Тетяна Сидоренко. - Там гриміло, там бахкало. Хто в підвалі, хто в коридорі, хто де. Ми працювали як могли".

Перший обстріл лікарні з танків

Яна Шевченко лежала в палаті на другому поверсі. Вона згадує, як, чуючи вибухи, разом із іншими пацієнтками спускалась у підвал. Працівники лікарні перенесли туди ліжка і ковдри. Там було холодно і волого. 18 березня лікарі побачили, як на територію закладу заїхав танк. Усі побігли в укриття. Уже там, у повній темряві, Яна почула перший вибух. Двійнята заворушилися в утробі матері.

Коли обстріл закінчився, Яна піднялася нагору. Вона вже лягала спати, як почалися перейми. Знову спускатися в підвал вже не було часу. Тож лікарка Тетяна Сидоренко почала приймати пологи на місці, підсвічуючи ліхтариком на телефоні. Побоюючись повторного обстрілу, її колежанки закривали собою вціліле вікно - щоб породіллю не поранило уламками скла, пояснює лікарка.

Другий обстріл і зруйнована лікарня

Яна народила здорових дівчат, їх назвали Анною та Марією. Хоча лікарі планували хірургічне втручання, пологи пройшли без ускладнень. Виявилось, що, почувши вибух, дівчата перевернулись і лягли у правильне положення. "Вони ніби зрозуміли, що інакше - ніяк, - радіє Сидоренко. - Усі наші пацієнтки народили самі й без ускладнень. За місяць окупації тут народилося восьмеро дітей. Останні пологи ми приймали взагалі у підвалі, при свічках".

Читайте також: Як Херсон повертається до життя після окупації: інтерв'ю з віцеголовою облради

Уже через день Яна пішла додому. У багатоповерхівці так само не було ані опалення, ані світла, ані води, згадує жінка. Але працювала газова плита, на якій молода мати гріла принесену з криниці воду.

23 березня російські військові знову обстріляли лікарню із танка. Його наближення було видно з вікон. Працівники і пацієнти спустились у підвал і залишилися там на ніч. Вийшовши на ранок, вони побачили зруйновану лікарню - розбитий дах і вікна, наскрізні діри в стінах. Лікарі кинулися до лежачих хворих, яких вони не змогли перенести в підвал. На щастя, ніхто з них не постраждав.

Медпрацівники вирішили відвести пацієнток із немовлятами додому. Вони йшли тихим порожнім містом. 24 березня в лікарню знову зайшов російський військовий, із автоматом і гранатами. "Скажіть, чи є тут чужі", - чоловік говорив українською без акценту, згадують лікарі. Вони подумали, що він з окупованих територій. Військовий знову шукав бійців тероборони, однак у лікарні їх не було, запевняють медпрацівники.

Звільнення Тростянця ЗСУ

Наступні два дні в Тростянці панувала тривожна тиша. Російські військові рушили в бік кордону. А вже 26 березня в місто зайшли бійці 93-ї бригади Збройних сил України. "Люди зустрічали їх із квітами, несли їжу", - згадує водій Віктор Яновицький, який лишався в лікарні. Він допомагав працівникам Червоного Хреста евакуювати лежачих пацієнтів. Їх відвезли в медзаклади менш постраждалих Сум і Котельви.

Читайте також: Як після півроку окупації Ізюм повертається до життя

Кілька днів лікарі відпочивали вдома. Їм дзвонили із міністерства охорони здоров'я і пропонували психологічну допомогу. Натомість вони повернулися в лікарню - розбирали завали і робили ремонт. Поруч і далі стояв російський танк. "Речовий доказ. Не транспортувати", - було написано на приклеєному до нього папірці.

Слідство встановило особи російських танкістів

Із цього танку Т-80 російські військові обстрілювали лікарню 23 березня, згодом встановило слідство. Бойовою машиною командував військовослужбовець Кантемирівської танкової дивізії Анатолій Ж. Слідчі знайшли його документи в покинутому танку і влітку оголосили йому заочну підозру в порушенні законів та звичаїв війни. Зараз чоловік у розшуку.

Водночас до суду в Тростянці вже передали іншу справу - щодо обстрілу лікарні 18 березня. Тоді росіяни використовували танк Т-72, який одразу після звільнення забрали і відремонтували українській військові. Екіпаж цієї машини також залишив всередині свої документи. Так слідство встановило двох військових Таманської мотострілецької дивізії - 22-річного командира Петра С. і 21-річного навідника Айнура М. Їх обвинувачують у порушенні законів та звичаїв війни.

140 тисяч гривень збитків і заочний суд

Збитки від прицільного обстрілу лікарні оцінюють у більш ніж 140 тисяч гривень, ідеться в цивільному позові, поданому лікарнею. Тільки вона має статус потерпілої у справі, пацієнти і працівники виступатимуть у суді як свідки.

Обвинувачених танкістів оголосили в розшук. Ще на етапі розслідування їм дали безкоштовних безплатних захисників - адвокатів Сергія та Марину Андрієнків, подружжя, яке жило в Тростянці під час окупації. "Ми тут для дотримання процедури", - стримано пояснили вони перед початком підготовчого засідання наприкінці листопада.

По суті справу почнуть розглядати наприкінці грудня. Судовий процес відбудеться заочно - як і в більшості справ щодо російських військових, яких обвинувачують у воєнних злочинах і які продовжують воювати чи переховуються в Росії або на окупованих нею територіях.

Працівники тростянецької лікарні ставляться до процесу над росіянами байдуже. "Певно, їх уже нема серед живих", - вважає акушерка-гінекологиня Тетяна Сидоренко. Як і решта колег, вона рада повернутися до звичних клопотів. Від травня лікарня поступово відновлює роботу, наразі тут працюють усі відділення. У стаціонарі лежать пацієнти, під кабінетами - черги. Педіатри оглядають восьмимісячних дітей, що народилися тут під час окупації.