Через 30 років з дня катастрофи на Чорнобильській АЕС величезні площі довколо електростанції на території України та Білорусі досі залишаються знелюдненими. Причина цього - страх перед довготривалими наслідками ядерного викиду. Натомість тут відроджуються популяції вовків, оленів, птахів та інших тварин.

Багато різних тварин, як ось цей лис, були зняті мінським фотографом агенції Reuters Василем Федосенком. Reuters процитувала тодішню виконувачку обов'язків міністра екології та природних ресурсів України Ганну Вронську, яка зазначила , що "люди ніколи не зможуть там жити, це неможливо - навіть через 24 тисячі років".

Аварія сталася 26 квітня 1986 року, коли невдалий експеримент на атомній станції біля Прип'яті призвів до вибуху на четвертому енергоблоці. Його запустили лише за три роки до катастрофи. Величезна кількість радіоактивних речовин потрапила в атмосферу. Радіоактивна хмара простягнулася через усю Європу. Понад 100 тисяч людей евакуювали із зони відчуження та переселили.

Дослідники досі сперечаються відносно наслідків катастрофи для флори та фауни у регіоні. Зокрема, у світлі протиріччя між негативними ефектами від радіації та позитивними - від людської відсутності. Втім, схоже, що природу ніщо не може зупинити. Це демонструє стадо зубрів біля села Дронкі у Білорусі.

У 2014 році у програмі "60 Хвилин" на американському телеканалі CBS показали майже недоторкані руїни Прип'яті - покинутого українського міста, що неподалік кордону з Білоруссю, яке було домівкою для близько 50 тисяч людей. На фото - зруйновані фермерські будівлі біля білоруського села Погонне, яке розташоване у 30-кілометровій зоні відчуження.

Багато людей бояться тривалого радіоактивного впливу у такому середовищі на своє здоров'я. У березні білоруська нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич розповіла DW: "Всі мої друзі, які померли за останні 10 років, хворіли на рак. Жоден день не проходить без того, щоб я почула від одного чи іншого знайомого про те, що хтось захворів на рак або помер від нього".

Вовк дивиться у камеру в покинутому селі Оревичі у Білорусі. Дані показують, що хоча різні види рослин та тварин продовжують населяти території довкола зупиненої атомної електростанції, рівень смертності серед них вищий за середній. Також вони частіше за інших мають пухлини та інші ускладнення. Видається, що вплив радіації різниться в залежності від виду.

"Це цілком очевидно, що спотворені зразки куди частіше зустрічаються у районах високого забруднення", - розповів DW біолог Тімоті Муссо. Він витратив роки, досліджуючи мутації у комах, птахів та мишей на територіях довкола Чорнобиля та Фукусіми, що в Японії. "Багато районів залишатимуться небезпечними століттями, навіть тисячоліттями", - додав він. На фото - лосі біля села Дронкі.

Орел сидить на даху школи у покинутому селі Тульговичі, що у близько 370 кілометрах на південний схід від Мінська. Після аварії території тодішньої Білоруської РСР отримали до 70 відсотків радіоактивних викидів. Понад 20 процентів сільськогосподарських угідь республіки були забруднені.

Через 30 років після трагедії досі нема точних даних про захворювання на рак, які спричинила Чорнобильська катастрофа, а також про опосередковано викликані нею смерті. Згідно з офіційними радянськими даними, безпосередньо від аварії загинула 31 особа. Проте повної картини немає і до сьогодні. Не існує навіть загальноприйнятої методики обліку впливу катастрофи на здоров’я людини.

Вивчення тварин, таких як цей дятел біля села Бабчин, привело вчених до висновку, що наслідки випромінювання передаються як по ланцюгу живлення, так і від одного покоління до наступного. У тварин, яких вивчали довкола Чорнобиля, частіше зустрічаються пухлини, катаракта та неврологічні дефекти, наприклад, зменшений розмір мозку.

Деякі вчені вважають, що певні види, які нині можна зустріти у зоні відчуження, не траплялися у цих районах до катастрофи. Проте ці заяви не були підтверджені, і більшість учених насторожено ставляться до них.

Після проходження паспортного контролю на КПП Дитятки, перша зупинка маршруту у 30-кілометровій Зоні відчуження - село Залісся. Колишні садові дерева виросли у справжній ліс, яким поросли центральні вулиці. До аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року тут проживало близько трьох тисяч мешканців. Їх евакуювали у Бородянський район Київщини. Згодом сюди повернулось кілька самоселів.

Залісся було не останнім у районі селом. Тут, у 15 хвилинах від міста Чорнобиля, розташовувалась середня школа, бібліотека, пологовий будинок та Дім Культури (на фото), збудований у 1959 році. Приміщення непогано зберіглося - усередині все ще висить пропагандистський транспарант. У хорошому стані ліпнина, що оздоблювала сцену. Але долівка майже геть згнила, тож пересуватися слід обережно.

Наступна зупинка - Чорнобиль. Біля пожежної частини просто неба розташований музей техніки, задіяної у ліквідації наслідків аварії. У перші дні спеціалісти сподівалися з її допомогою розчистити особливо небезпечні завали. Але навіть техніка не витримувала високий рівень радіації, а виходячи з ладу, створювала для ліквідаторів зайві труднощі.

Алея Пам’яті меморіального комплексу "Зірка Полинь" в Чорнобилі - це символічне кладовище з назвами 162 населених пунктів, які зрівняли із землею після Чорнобильської катастрофи. Зі спогадів ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС Валерія Стародумова: "Метод захоронення називався "під себе". Інженерна машина розгородження (ІМР) мала викопати траншею поруч, зіштовхнути будинок і засипати землею".

Наступна зупинка - село Копачі. Воно розташоване в 10-кілометровій зоні. Село зазнала найбільш інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами. Саме тут туристи жваво вимірюють рівень радіації за допомогою дозиметрів, доступних за додаткову плату (150-300 гривень). Супровідники мають допомогти зорієнтуватися в одиницях вимірювання. Подекуди "фонить" і "зашкалює", пристрій гучно пищить.

Село розташовувалося лише у чотирьох кілометрах від ЧАЕС. Через сильне забруднення його ліквідували і заспиали землею. Одна з небагатьох будівель, що залишилась стояти - дитячий садок. Тут ще чимало дитячих іграшок, меблів, посібників із дошкільного виховання, є і батьківський куток. Лише дітей немає...

Пам'ятник ліквідаторам аварії встановили на майданчику перед 4-м енергоблоком ЧАЕС. Сьогодні цей енергоблок уже вкритий новим захисним конфайнментом і виглядає цілком мирно. А в квітні 1986 року, після аварії, показники радіації тут перевищували норму у тисячі разів. У ліквідації наслідків однієї з найбільших техногенних катастроф взяли участь близько 600 тисяч осіб.

Перед входом до ЧАЕС обов’язково пройти контроль на предмет наявності радіологічного забруднення одягу. Як правило прилади звітують "чисто". В іншому разі дозиметристи спробують відчистити одяг. Якщо не вдасться - доведеться його залишити. Організатори обіцяють, що за день перебування у Чорнобильській зоні рівень радіаційного опромінення дорівнюватиме дозі, отриманій за годину польоту літаком.

Після проходження радіологічного контролю, у станційній їдальні ЧАЕС пропонують повноцінний обід: борщ або суп, м'ясо з гарніром і салат, компот, сік та хліб. Тут можуть харчуватися і вегетаріанці: замість м'ясного можна взяти, наприклад, кавун та персик. Усі продукти - лише з-за межі зони відчуження. Ціна обіду - 100 гривень. Каву можна взяти окремо, в автоматі. Увага: автомат решту не дає.

Ось ми і в центрі Прип’яті - гордості соціалістичного містобудування. Рік заснування - 1970. До аварії в місті, розташованому в двох кілометрах від ЧАЕС, проживало близько 50 тисяч мешканців. На фото - "білий дім", де жила міська еліта та директор ЧАЕС Віктор Брюханов, засуджений згодом до 10 років ув’язнення. На першому поверсі - магазин "Веселка", після аварії слугував меблевим складом.

Ці автомати, встановлені біля кафе "Прип'ять", у радянські часи були невід'ємною частиною міського ландшафту. На них можна було натрапити на вулиці та у парках відпочинку. Цю модель АТ-101СК випускало виробниче об’єднання "Київторгмаш". Вода зі сиропом коштувала 3 копійки, без - 1 копійку. У другому автоматі (на фото) так і залишився стояти гранований стакан.

Кафе "Прип'ять" - улюблене місце відпочинку молоді, розташоване біля річкового вокзалу, куди з Києва припливали теплоходи "Ракета". Особливість інтер'єру - вітраж, найвірогідніше, авторства команди знаменитого художника-монументаліста Івана Литовченка. Виконаний за трудомісткою і витратною технологією: творцем зібрані фрагменти кольорового скла. Митці називають результат "гобеленом у склі".

Прип'ять вважався зразково-елітним містом. Рівень забезпечення енергетиків порівнювали з московським, звичний для СРСР дефіцит тут був рідкістю. У Прип'яті діяло 25 магазинів, у тому числі універмаг, що відкрився на початку 1986 року. На першому поверсі був продуктовий відділ, на другому - меблевий. Тут ще збереглися холодильні вітрини, хоча мародери давно зняли усе "начиння" на металобрухт.

Та найбільше сліди мародерів помітні у залишених приватних помешканнях прип’ятчан. Деякі речі, незабруднені радіацією, городяни змогли згодом забрати та вивезти, частково майно утилізували. Решту розікрали мародери. Знімали навіть батареї. Більшість квартир нині майже цілком порожні. Подекуди, як тут, у квартирі в домі на вулиці Лесі Українки, ще можна знайти шпалери, старі меблі та дещо з кухні.

…ці слова з пісні Тараса Петриненка згадуються при виді транспарантів до Першотравня у будинку культури "Енергетик". Аварію на ЧАЕС від розпаду СРСР відділяють лише 5 років. Історики упевнені, що Чорнобиль став початком кінця Радянського Союзу. Лише на першому етапі збитки від аварії становили 18 мільярдів рублів. Похитнулася не лише неповоротка економіка, але й сліпа віра в курс КПРС.

...вона ж - "Чорнобиль-2", вона ж - "російський дятел" (Russian woodpecker), вона ж "випалювач мізків". Остання зупинка маршруту - секретний об'єкт, збудований неподалік ЧАЕС. Він був частиною системи протиповітряної оборони СРСР для виявлення запуску міжконтинентальних балістичних ракет. Починаючи від 1976 року, "Дуга" наводила страх шумом в ефірі, за що радіолюбителі й охрестили її "дятлом".

На околицях Прип'яті часто можна зустріти лиса на прізвисько Семен. Він став своєрідною місцевою знаменитістю. Туристів Семен любить, адже вони його часто підгодовують. Однак гладити його не рекомендується. Не лише через те, що у нього на хутрі теоретично можуть бути радіоактивні частинки. Цей симпатяга - дика тварина і кусатися не розучився.

Через 30 років з дня катастрофи на Чорнобильській АЕС величезні площі довколо електростанції на території України та Білорусі досі залишаються знелюдненими. Причина цього - страх перед довготривалими наслідками ядерного викиду. Натомість тут відроджуються популяції вовків, оленів, птахів та інших тварин.

Багато різних тварин, як ось цей лис, були зняті мінським фотографом агенції Reuters Василем Федосенком. Reuters процитувала тодішню виконувачку обов'язків міністра екології та природних ресурсів України Ганну Вронську, яка зазначила , що "люди ніколи не зможуть там жити, це неможливо - навіть через 24 тисячі років".

Аварія сталася 26 квітня 1986 року, коли невдалий експеримент на атомній станції біля Прип'яті призвів до вибуху на четвертому енергоблоці. Його запустили лише за три роки до катастрофи. Величезна кількість радіоактивних речовин потрапила в атмосферу. Радіоактивна хмара простягнулася через усю Європу. Понад 100 тисяч людей евакуювали із зони відчуження та переселили.

Дослідники досі сперечаються відносно наслідків катастрофи для флори та фауни у регіоні. Зокрема, у світлі протиріччя між негативними ефектами від радіації та позитивними - від людської відсутності. Втім, схоже, що природу ніщо не може зупинити. Це демонструє стадо зубрів біля села Дронкі у Білорусі.

У 2014 році у програмі "60 Хвилин" на американському телеканалі CBS показали майже недоторкані руїни Прип'яті - покинутого українського міста, що неподалік кордону з Білоруссю, яке було домівкою для близько 50 тисяч людей. На фото - зруйновані фермерські будівлі біля білоруського села Погонне, яке розташоване у 30-кілометровій зоні відчуження.

Багато людей бояться тривалого радіоактивного впливу у такому середовищі на своє здоров'я. У березні білоруська нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич розповіла DW: "Всі мої друзі, які померли за останні 10 років, хворіли на рак. Жоден день не проходить без того, щоб я почула від одного чи іншого знайомого про те, що хтось захворів на рак або помер від нього".

Вовк дивиться у камеру в покинутому селі Оревичі у Білорусі. Дані показують, що хоча різні види рослин та тварин продовжують населяти території довкола зупиненої атомної електростанції, рівень смертності серед них вищий за середній. Також вони частіше за інших мають пухлини та інші ускладнення. Видається, що вплив радіації різниться в залежності від виду.

"Це цілком очевидно, що спотворені зразки куди частіше зустрічаються у районах високого забруднення", - розповів DW біолог Тімоті Муссо. Він витратив роки, досліджуючи мутації у комах, птахів та мишей на територіях довкола Чорнобиля та Фукусіми, що в Японії. "Багато районів залишатимуться небезпечними століттями, навіть тисячоліттями", - додав він. На фото - лосі біля села Дронкі.

Орел сидить на даху школи у покинутому селі Тульговичі, що у близько 370 кілометрах на південний схід від Мінська. Після аварії території тодішньої Білоруської РСР отримали до 70 відсотків радіоактивних викидів. Понад 20 процентів сільськогосподарських угідь республіки були забруднені.

Через 30 років після трагедії досі нема точних даних про захворювання на рак, які спричинила Чорнобильська катастрофа, а також про опосередковано викликані нею смерті. Згідно з офіційними радянськими даними, безпосередньо від аварії загинула 31 особа. Проте повної картини немає і до сьогодні. Не існує навіть загальноприйнятої методики обліку впливу катастрофи на здоров’я людини.

Вивчення тварин, таких як цей дятел біля села Бабчин, привело вчених до висновку, що наслідки випромінювання передаються як по ланцюгу живлення, так і від одного покоління до наступного. У тварин, яких вивчали довкола Чорнобиля, частіше зустрічаються пухлини, катаракта та неврологічні дефекти, наприклад, зменшений розмір мозку.

Деякі вчені вважають, що певні види, які нині можна зустріти у зоні відчуження, не траплялися у цих районах до катастрофи. Проте ці заяви не були підтверджені, і більшість учених насторожено ставляться до них.