Альбрехт Дюрер змалював себе в 1500 році як сина Бога. Він пильно дивиться з картини прямо на глядача. Митець зображає себе дуже невибагливо та скромно. Художник як творець - це був абсолютно новий стиль автопортрета, який розвинувся в той час.

Антонісу ван Дейку було 20 років, коли він намалював себе. Він намагається справити урочисте враження, про що свідчить його елегантний зовнішній вигляд. Історики мистецтва убачають в автопортретах опис тих часів: ван Дейк, який з 1632 року був художником при дворі Карла І в Англії, більше схожий на шляхтича, ніж на звичайного громадянина. Він був видатним портретистом - зокрема й самого себе.

Рембрандт (1606-1669) малював себе так часто, як жоден інший художник до нього. Він зображав себе у різному віці та постійно змінював ролі - показуючи себе як художника біля мольберта чи як апостола. Виконуючи автопортрети, він досліджував процес старіння на самому собі. Як і всі роботи, Рембрандт писав автопортрети на замовлення. Серед покупців вони були вельми популярними.

Каспар Давид Фридрих (1774-1840) не був портретистом. Він уславився романтичними пейзажами, що зображують зміну сезонів. Тож не дивно, що у кількох автопортретах він звернув особливу увагу на свої власні характерні риси. Виразний погляд, могутні бакенбарди, постава - Фридрих показує себе як впевнену особистість.

Енді Воргол (1928-1987) створив багато автопортретів. Утім, на відміну від Рембрандта, видатному представнику поп-арту не йшлося про те, наскільки автентичними є його зображення. Воргол ховається за ролями, якими він вводить глядачів в оману. Хоча одну паралель із Рембрандтом таки можна провести: як і роботи митця з Антверпена, автопортрети Воргола є чимось на кшталт брендингу.

Автопортрети британського художника Френсіса Бекона (1909-1992) виглядають болюче викривленими. Бекон вперше намалював сам себе у 1956 році, на що його надихнули роботи нідерландського митця Вінсента ван Гога. Автопортрети Бекона відображають мало людського - радше, це потворні гримаси.

Сінді Шерман знає, власне, лише один мотив у своєму мистецтві: себе саму. Вона позує в різноманітних позах та ролях. Шерман зображує себе як кінозірку, як Мерилін Монро, клоуна, гермафродита чи жертву насильства. І такими інсценуваннями вона завжди піднімає питання: наскільки стереотипним, власне, є зображення жінок у нашому суспільстві?

Мартіна Кіпперберґера (1953-1997) називають художнім генієм 1980-х років. На його автопортретах, які частково доробляв художник-плакатист, митець інколи зображений як побитий юнак, інколи - як пухкий згусток плоті. Кіпперберґер завжди точно знав, що робив: один автопортрет, на якому не видно обличчя, показує межі живопису.

Ай Вейвей створив селфі-образи, які розійшлися по всьому світу завдяки соціальним мережам. Китайський дисидент, який зараз живе і працює в Берліні, документує вирішальні моменти свого життя за допомогою смартфона. Він цілеспрямовано та дуже ефективно використовує селфі як політичне послання: наприклад, аби показати, що китайський уряд знову видав йому паспорт.