Досі Німеччина була єдиною великою країною Євросоюзу, яка не мала на своїй території інфраструктури для прийому скрапленого газу (СПГ). 17 грудня 2022 року в порту Вільгельмсгафена на Північному морі офіційно запрацював перший німецький СПГ-термінал.

А першу партію палива для домогосподарств та підприємств Німеччини він поставить 22 грудня - напередодні німецького Різдва та через десять місяців після повномасштабного нападу Росії на Україну. Без цієї війни, радше за все, не було б цього терміналу. Принаймні, так швидко. Через безпрецедентну швидкість його спорудження, викликану необхідністю терміново подолати газову залежність від Росії, німецький економічний тижневик Wirtschaftswoche пише про "диво Вільгельмсгафена".

Плавучий СПГ-термінал Höegh Esperanza привіз газ із Іспанії

"Сьогодні Німеччина та ЄС суттєво підвищили свою безпеку та незалежність, - заявив канцлер Німеччини Олаф Шольц (Olaf Scholz), який приїхав у суботу до Вільгельмсгафена. - Це хороший день для нашої країни, але це також і хороший сигнал усьому світу про те, що німецька економіка й надалі буде сильною, що вона продовжить виробництво та впорається із нинішнім викликом". Завдання цього та наступних терміналів - зробити енергопостачання в Німеччині "незалежним від трубопроводів із Росії", додав він.

Читайте також: Уряд Шольца рік при владі. Як його оцінюють у Німеччині

Разом із канцлером на церемонію відкриття першого німецького СПГ-терміналу приїхали також міністр економіки Роберт Габек (Robert Habeck) та міністр фінансів Крістіан Лінднер (Christian Lindner). Це підкреслювало загальнонаціональну значущість події, у підготовку якої ці ключові постаті уряду ФРН зробили вирішальний внесок. Габеку вдалося терміново орендувати на світовому ринку на тривалі терміни одразу п'ять плавучих СПГ-терміналів (Floating Storage and Regasification Unit, FSRU), Лінднер зміг мобілізувати на це мільярди євро.

FSRU - це, по суті, судна-заводи для регазифікації скрапленого газу з власними резервуарами для його зберігання при температурі мінус 161-164 градуси за Цельсієм. Судно Höegh Esperanza довжиною приблизно 300 метрів, яке причалило у Вільгельмсгафені 15 грудня, було орендовано на десять років у норвезького пароплавства Leif Höegh і прийшло з Іспанії, де воно взяло на борт у зрідженому вигляді 165 тисяч кубометрів газу. Саме цей привезений вантаж після регазифікації і почне надходити цього тижня до газотранспортної мережі ФРН.

Скраплений газ із Росії поки що не прийматимуть

Статистично таким обсягом можна забезпечувати протягом року від 50 до 80 тисяч домогосподарств, повідомив оператор СПГ-терміналу у Вільгельмсгафені компанія Uniper. За її даними, потужність цього FSRU становить п'ять мільярдів кубометрів на рік, що покриває понад шість відсотків потреб Німеччини в газі, які до того ж скорочуються через посилене заощадження та переорієнтацію на інші енергоносії. Ці обсяги відповідають приблизно 10 відсоткам від тих, які "Газпром" до війни Росії в Україні експортував до Німеччини газопроводом "Північний потік" потужністю 55 мільярдів кубометрів на рік.

Очікується, що перші СПГ-танкери почнуть причалювати до Höegh Esperanza і перекачувати скраплений газ до його резервуарів приблизно з середини січня. Приймати вантажі СПГ з Росії "поки що" не планується, газ імпортуватиметься зі США, країн Північної та Західної Африки, а також із Близького Сходу, повідомив 12 грудня виданню Business Insider представник компаній Uniper, RWE та VNG. "Наша стратегія полягає в тому, щоб не робити цього", - наголосив у Вільгельмсгафені так само й міністр економіки Роберт Габек, відповідаючи на запитання про можливі постачання російського зрідженого газу. 

Зі згаданими трьома компаніями німецький уряд уклав контракти про управління терміналами у Вільгельмсгафені та в Брунсбюттелі, який збираються запустити в січні. І в тому, і в іншому порту раніше були плани створити стаціонарні СПГ-термінали.

Компанія Uniper скористалася відкинутим раніше проєктом 

Для Вільгельмсгафена їх розробила компанія Uniper, однак у листопаді 2020 року вона згорнула проєкт, заявивши про відсутність попиту на його потужність. На той момент Uniper була найбільшим німецьким покупцем газу у "Газпрому" і фінансово брала участь у будівництві газопроводу "Північний потік-2". Наскільки на відмову від проєкту вплинули тоді тісні зв'язки з Росією, невідомо.

Але проєктна документація залишилася, і це, звичайно, сприяло прискореній реалізації нового видозміненого рішення з тепер уже плавучим терміналом. Зокрема, були плани прокладання газопроводу завдовжки близько 26 кілометрів від порту до сусіднього магістрального газопроводу та великого газосховища Etzel, що належить Uniper. Проблема в тому, що видача всіх необхідних дозволів на подібне будівництво триває в Німеччині зазвичай роками. Тому Бундестаг ще в травні ухвалив поданий урядом закон, який полегшує і різко прискорює дозвільні процедури саме під час спорудження інфраструктури для СПГ-терміналів.

У результаті й сталося "диво Вільгельмсгафена": 5 травня в порту в морське дно почали забивати перші палі для нового причалу, до якого тепер пришвартовано Höegh Esperanza, а вісім місяців потому, 22 грудня, регазифікаційне судно вже дасть перший газ. Подібну швидкість реалізації індустріальних проєктів у новітній історії Німеччини продемонструвала хіба що американська компанія Tesla під час будівництва своєї гігафабрики під Берліном . Але канцлер Олаф Шольц запевнив у Вільгельмсгафені, що "це тепер той новий темп у Німеччині, з яким ми розвиватимемо інфраструктуру".

Наступної зими у Німеччині буде шість плавучих терміналів

Термінал у Вільгельмсгафені фактично є державним проєктом: регазифікаційне судно орендоване урядом ФРН, а управляє ним націоналізована тепер компанія Uniper, що опинилася на межі банкрутства, після того як "Газпром" ще влітку перестав постачати до Німеччини прописані в довгострокових контрактах обсяги газу.

Уже згаданий тут проєкт у Брунсбюттелі стане прикладом державно-приватного партнерства: оренду FSRU оплачує уряд, а управління виробництвом та прокладання двох трубопроводів для підключення терміналу до регіональної та національної газотранспортних мереж забезпечують приватні компанії. За схожою схемою взимку 2023/2024 повинні запрацювати ще два орендовані державою регазифікаційні судна в Штаді і в Любміні, а управління п'ятим і другим у Вільгельмсгафені візьме на себе той самий Uniper.

До того ж, у Любміні на Балтиці буде ще й інший, винятково приватний проєкт. Власне, фірма-стартап Deutsche ReGas була близька до того, щоб ще на початку грудня здати в експлуатацію орендоване їй регазифікаційне судно Neptune, яке прибуло до Німеччини вже наприкінці листопада. Проте компанія вчасно не отримала необхідних дозволів. Можна припустити, що влада спеціально дещо притримала документи, щоб не позбавляти канцлера та його уряд можливості тріумфально відкрити перший німецький СПГ-термінал саме у Вільгельмсгафені.

У будь-якому випадку в Німеччині цієї зими запрацюють три, а наступної - ще три плавучих СПГ-терміналів, що забезпечить можливість безпосередньо імпортувати до ФРН понад 30 мільярдів кубометрів газу на рік, наголосив у Вільгельмсгафені Олаф Шольц. Водночас у всіх чотирьох портах, де будуть пришвартовані ці судна, розпочнеться підготовка до спорудження стаціонарних СПГ-терміналів, які від самого початку будуватимуться з урахуванням подальшого переходу на зелений водень.

Звісно, ​​ставка на СПГ - це нова реальність для Німеччини. Зріджений газ буде дорожчим за трубопровідний, який ФРН, до речі, продовжить отримувати з Норвегії та Нідерландів. Але ж такі індустріальні держави як Японія та Південна Корея газ трубами взагалі ніколи не імпортували й споживають лише СПГ. Його активно закуповують також, наприклад, Пакистан та Бангладеш. Тож набагато багатша Німеччина напевно зможе пристосуватися до тієї нової реальності, яка розпочалася у Вільгельмсгафені 17 грудня 2022 року.