"Те, що ви вже давно хотіли дізнатися про євреїв" - таким є підзаголовок нової виставки "Уся правда" у Єврейському музеї в Берліні. Проте це збиває з пантелику, адже справжніх відповідей тут узагалі немає. Натомість є гумористичні та провокативні запитання, яким протиставляються інсталяції з текстів, цитати та об'єкти.

"Летючі" кіпи - на початку виставки відвідувачі проходять через інсталяцію з 70 єврейських головних уборів. Деякі з них ортодоксальні й використовуються як символи релігійної ідентифікації. Інші ж - комерційні або гумористичні, прикрашені зіркою Mercedes'а або персонажами з комп'ютерної гри Angry Birds, як ознаки ширшої приналежності поряд із релігійною.

На запитання "Хто такий єврей?" тодішній ізраїльський прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон свого часу відповів: "Для мене євреєм є кожен, достатньо шалений для того, аби самому себе так назвати". На прикладі дванадцяти портретів історичних та сучасних знаменитостей відвідувачі можуть вгадувати - єврей чи ні? Підказки дають тексти та цитати на зворотному боці або підвішені фотографії.

Сотні маленьких записочок із молитвами щодня засовуються у щілини Стіни плачу в Єрусалимі - на івриті у розмовному варіанті званою "Котель". Це символ єднання з Богом. Проте деколи потрібно розчищати місце для нових молитов, як видно на цьому фотоколажі. Папірці ж потім закопують на Оливковій горі. Не турбуйтеся: єднання з Богом все одно триватиме вічно.

Це відвідувачі мають вирішити самостійно. Вас обурюють показані шматки з американського комедійного серіалу або жарти німецького коміка Олівера Полака? Чи вам це здається смішним? На стіні у великому форматі комікс Дейва МакЕльфатрика про те, як важко залицятися до дівчинки з концтабору.

Відвідувачі поринають у різноманіття німецько-ізраїльських стосунків: дипломатичний подарунок для федерального президента ФРН Йоахіма Ґаука лежить біля фартуха і рецепта дерунів від Тома Франца, котрий переміг у популярній ізраїльській теледуелі кухарів і таким чином став найвідомішим німцем Ізраїлю.

На звороті вітрин, присвячених особливим відносинам між обома країнами, історично важливий експонат: оригінал Люксембурзьких договорів, підписаних у 1952 році Конрадом Аденауером і Моше Шаретом. У них Німеччина зобов'язалася виплатити компенсацію єврейським жертвам націонал-соціалізму - у розмірі трьох мільярдів німецьких марок.

Об'єкти на керамічних плитках символізують забобони, відомі й багатьох неєвреям: чорна кішка, чотирилиста конюшина, підкова або містичне число сім. Інсталяцію Міхала Адлер-Шалева доповнює цитата скрипаля й композитора Карла Ґольдмарка (1830-1915): "Цивілізовані люди легко втрачають релігію, проте їхні забобони - рідко".

Звісно! Доказом послужить живий експонат "Євреї у вітринах". Тут сидить єврей і відповідає запитання відвідувачів. Таким провокаційним чином виставка відповідає на головний закид до єврейських музеїв у тому, що вони використовують євреїв як виставкові об'єкти. Та водночас вона пропонує багатьом неєврейським відвідувачам можливість уперше поговорити з євреєм.

Для одних це варварське порушення прав людини, для інших - безневинний релігійний ритуал. Обрізання хлопчиків недавно перебувало під пильною увагою громадськості в Німеччині - після того, як один німецький земельний суд прирівняв його до завдавання тілесного ушкодження. Унаслідок цього з'явилися протести - у вигляді значків та футболок із написами "Ми обрізані".

Про євреїв багато різного розповідають. Тут же відвідувачі виставки мають самі вирішувати, які стереотипи найбільше відповідають їхнім власним упередженням. За допомогою монет, розданих їм разом із вхідними квитками, вони можуть визначити, чи вважають євреїв особливо підприємливими, впливовими, розумними або красивими.

Націонал-соціалісти в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року знищили сотні синагог. Так звана "кришталева" ніч погромів стала апогеєм насильства проти євреїв. Деякі з синагог після Другої світової війни було відбудовано, а деякі - витримали нищівний удар нацистів.

Місто Дрезден 2001 року святкувало відкриття нової синагоги. Споруда у формі куба має символізувати коріння єврейської громади в місті. Будівля постала на історичному місці - саме там до 1938 року стояла стара дрезденська синагога.

Три роки тривав ремонт синагоги на берлінській Рикерштрасе. 2007 року під час освячення члени громади внесли до будівлі сувої Тори. Збудована 1904 року синагога, розрахована на 1200 місць для сидіння, є найбільшою у Німеччині. 1938 року її оминув вогонь нацистів, але вермахт перетворив цю культову споруду на стайню для коней. З 1953 року будівлю знову використовують як синагогу.

У синагозі в Целле юдеї, які вижили, вже 1945 року проводили богослужіня. А раніше, у листопаді 1938 року, нацисти штурмували найстарішу, збудовану 1740 року, синагогу Нижньої Саксонії, повикидавши на вулицю сувої Тори. Згодом там зачиняли євреїв аж до часу їхньої депортації. Влада Целле потім відновила синагогу, 1974 року її було освячено.

Юдейська громада у Шверині після закінчення холодної війни продовжувала зростати: багато євреїв з колишнього Радянського Союзу тоді переїздили до Німеччини. 2008 року в місті було освячено нову синагогу, споруджену на старому фундаменті. Зруйнували синагогу самі юдеї, яких нацисти змусили це зробити.

1910 року відкрита Вестенд-синагога у Франкфурті-на-Майні виблискувала яскравими барвами. Це остання з чотирьох великих франкфуртських синагог. Вона ж була єдиною, яку не повністю зруйнували у "кришталеву" ніч погромів, оскільки вогнеборці у винятковому порядку загасили полум'я. Утім, і у Франкфурті нацисти спустошували крамниці та відправляли євреїв у концтабори.

Купол нової синагоги височіє над берлінськими дахами з 1866 року. Розрахована на три тисячі людей вона тоді була найбільшою синагогою у Німеччині. У листопаді 1938 року поліцейський перешкодив її зруйнуванню. Війна та час призвели до того, що від будівлі залишилися тільки рештки фасаду. Нині у середині споруди діє виставка, що інформує про життя юдеїв, а також є місце для молитви.

"Мій дім - дім для молитви всіх народів". Ця біблійна цитата зустрічає відвідувачів Нової синагоги у Гельзенкірхені. Нова будівля постала 2007 року на місці, де 1938 року пертворилася на дим стара синагога. Заходи безпеки, наприклад, камера спостереження на стіні синагоги, засвідчують, що страх перед антисемітизмом і насильством і нині великий.

1946 року у байройтській синагозі знову правляться служби. Це єдина синагога у стилі бароко, що збереглася, і яка й нині слугує релігійним цілям. Спершу з 1715 року споруда слугувала оперним театром, згодом єврейська громада перетворила її на свою синагогу.

Власне, будівля на єврейському цвинтарі була місцем жалоби. Але тоді націонал-соціалісти зруйнували синагогу в центрі Галле-на-Заале. 1953 року громада перетворила цей жалобний зал, споруджений 1894 року, на синагогу. Це єдина синагога в Німеччині, що розміщена на єврейському цвинтарі.

З часів Голокосту цього не було у Кельні. 2012-го року у кельнській синагозі посвятили в равини одразу чотирьох людей. Після "кришталевої" ночі будівля перетворилася на руїну, лише 1959 синагога запрацювала знову. Так само, як і в Кельні у багатьох місцях у Німеччині відродилося юдейське життя, яскравий доказ - нові синагоги.