Українське кіно воєнного часу на кінофестивалі у Берліні
28 жовтня 2022 р.
Фестиваль українського кіно, що триває у Берліні, свідчить про наступне: попри агресивну війну Росії проти України, українські кінематографісти продовжують працювати. Для показу було відібрано чотири художні кінострічки та чотири документальних фільми. Вони стосуються війни Росії проти України, української культури, радянського минулого та сили пропаганди, яка існує донині.
Фільм, яким відкрився фестиваль - картина режисера Максима Наконечного "Бачення метелика", прем'єра якого відбулася цього року на Каннському фестивалі. Знятий ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого, він розповідає похмуру історію воєнної травми: українська солдатка повертається додому після двох місяців перебування у ворожому полоні на сході України і дізнається, що вагітна. Батько дитини - тюремний охоронець, який зґвалтував її під час перебування в полоні.
Тим часом фільм Наконечного вже зібрав нагороди і в Україні. Режисера вразило, як його фільм сприйняли на батьківщині. "Це було дійсно дуже зворушливо, перший показ мене дуже зачепив і зворушив", - каже у розмові з DW 32-річний режисер, який приїхав до Берліна на кінофестиваль українського кіно. "Ми й не очікували, що такий жорсткий фільм отримає такий позитивний резонанс в Україні", - каже він. На думку Наконечного, для багатьох українців ця історія справді є своєрідною ретравматизацією, "але оскільки фільм також має певний хеппі-енд, або принаймні натякає, що продовження можливе, багато хто відчуває, що фільм був необхідним".
Сильне українське кіно може бути втрачене
Такі фільми, як "Бачення метелика", показують важливість українського кіно для населення країни. Вони надають моральну підтримку людям, дають їм змогу черпати сили. Крім того, кінофестивалі на кшталт Берлінського дають чудову можливість для поширення української культури та українського кіно, вважає Наконечний. Вони пропонують хорошу можливість для діалогу з міжнародною аудиторією: "Інформаційний рівень - це одне, але фільми можуть принести набагато глибше розуміння на особистісному та гуманітарному рівні".
Фестиваль українського кіно в Берліні проходить вже третій рік поспіль. Анастасія Пугач, що належить до команди організаторів фестивалю, пояснює, що головна його мета - підтримка українського кіно та донесення українського мистецького продукту до міжнародної аудиторії: "Ми хочемо привернути увагу світу до України. Наша головна мета полягає у тому, щоб показати розмаїття українського кіно - представити глядачам найкращі українські художні та документальні фільми".
Але особливо зараз, під час війни, вони також хочуть привернути увагу до того, що відбувається в Україні. Щоб показати, яке сильне кіно є в Україні, "і що ми можемо його втратити", каже Пугач. Тому що ситуація для кінематографістів та для кіномистецтва в країні зараз не найкраща: "Всі можливості фінансування фільмів, кіновиробництва на даний момент зупинилися. Кінематографісти шукають гроші на завершення вже відзнятих фільмів".
Документальні фільми замість художніх
Багато режисерів і режисерок в Україні зараз працюють насамперед над документальними фільмами, каже Пугач: "Вони займаються документуванням воєнних злочинів і війни. Вони багато знімають на передовій або в містах, які були окуповані під час війни, а згодом звільнені. Інші кінематографісти перебувають в армії. Вони тепер солдати".
Максим Наконечний, який на волонтерських засадах монтує відео для української армії, також їздив на фронт як режисер-документаліст. "Для документалістики не потрібно стільки персоналу. Не потрібно стільки обладнання, - пояснює він. - Близько місяця тому я був на Харківщині. Ми висвітлювали ексгумацію з братських могил. Це частина спільного проєкту кількох режисерів. Наприклад, мої колеги знімали репортажі про врожай зернових, й також знімали поблизу фронту. Ми намагаємося слідкувати за процесами, які вважаємо важливими".
Наконечний: "Через кіно ми зберігаємо свою ідентичність"
Кіноіндустрія в Україні продовжує існування попри війну. Однак війна ставить і екзистенційні питання, каже Максим Наконечний. Своїм обов'язком перед суспільством він вважає пошук ідентичності у своїх фільмах: "Напали не лише на нашу територію і наш народ, а й на нашу культуру, нашу ідентичність - під загрозою саме наше існування як незалежного суб'єкта, як нації і суспільства. За допомогою фільмів ми зберігаємо себе і нашу ідентичність".
Саме тому він також вітає ту невелику кількість кінофестивалів, які досі організовують в Україні. "Кіноіндустрія робить все можливе, щоб вижити. Кілька днів тому у нас була прем'єра на Київському тижні критики. Це дуже круто - те, що вони роблять. Вони готуються до попереджень повітряної тривоги та відключення електроенергії, але все одно продовжують працювати. Це дуже надихає", - з ентузіазмом розповідає Наконечний.
Такі кінофестивалі, як Київський тиждень критики чи Український кінофестиваль у Берліні допомагають українському кінематографу вижити. "І якщо подивитися на добірку великих кінофестивалів цього року, - каже Наконечний, - то можна побачити, що всі вони мали в офіційній програмі українські фільми. І коли дивишся фільми, то розумієш, що не йдеться про відбір через співчуття. Ми досягли певного рівня, який потрібно рятувати!".
Фестиваль українського кіно у Берліні триває з 26 до 30 жовтня. Його спонсорами є Ґете-Інститут, Ґете-Інститут в екзилі, Медійна рада Берлін-Бранденбург і міністерство закордонних справ Німеччини.