Український військовий пілот винищувача МіГ-29 з позивним "Джус”, який попросив не називати його справжнього імені, за час повномасштабної війни Росії проти України здійснив десятки бойових вильотів. Він служить у бригаді, яка обороняє центральний регіон України, в тому числі Київ, а зараз виконує завдання на сході країни. В інтерв'ю DW "Джус" розповів про свій шлях пілота, зустріч з росіянами у повітрі, поїздку до США, а також про те, яких літаків Україна потребує.

DW: Розкажіть, будь ласка, про перші дні повномасштабної війни, як це було для вас?

"Джус": Перші дні були в мене вельми не характерні для льотчика. Коли я прибув на аеродром по тривозі, літаки вже були розосереджені на інших летовищах. Тому потреби в мені як в льотчику не було. Це не дивно, адже пілотів завжди більше, ніж літаків. Тому я займався наземною обороною аеродрому, була загроза диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) і ворожого десанту. Пілоти й техніки разом із представниками спецпідрозділів почали облаштовувати охорону нашої бази, встановлювали інженерні загородження. В перші дні була низка випадків підходу ворожих ДРГ, але їм була дана відсіч. Завдяки координації зі спецпризначенцями та волонтерами вдалося захистити аеродром. При цьому вдавалося обслуговували та озброювати наші літаки, які прилітали. Так пройшли перші два тижні. Потім я вже виконував завдання безпосередньо як пілот, в літаку.

Скільки було у вас бойових вильотів? Чи доводилося вам стикатися в повітрі з російськими пілотами?

Точні цифри я не можу озвучувати, але вони вимірюються десятками, а в деяких моїх колег сотнями. Контакт з росіянами був. Я опинився в "захваті" російських винищувачів, які заходили зі сторони Білорусі. Ситуація не дуже приємна, адже з нашими доволі старими бортовими системами не можна виявити, з якої дальності тебе "опромінюють", і усвідомити наскільки це небезпечно. Було незрозуміло - продовжити задачу чи повертатися на базу. В той момент я продовжив виконувати завдання, запросив інформацію з землі, і мені підказали, що російські літаки доволі далеко. Це було в перші місяці війни, коли росіяни доволі далеко залітали, оскільки протиповітряна оборона (ППО) була ослаблена. Зараз вже такого немає. На східному напрямку контакти з російськими винищувачами - буденна справа, але вельми дистанційна. Тут вони до нас не лізуть, і ми до них, оскільки обопільно обмежені "стіною" ППО.

Що відчуває пілот перед вильотом у час війни? Адже кожен раз це великий ризик для життя. Могли б розповісти про це? Чи відчуваєте страх?

Це залежить від задачі. Наприклад, в центрі України задача була здебільшого перехоплення ракет і "шахедів". Ти працюєш в черговому режимі: дають сигнал і ти злітаєш. Навіть інколи не знаєш на якому аеродромі сядеш, оскільки ракети можуть змінювати напрямок. Сильного хвилювання немає, адже для цього не вистачає часу. Трохи інша ситуація під час виконання завдань ближче до ворога. В перші місяці війни, коли виганяли росіян із півночі України, я прикривав ударну авіацію. На той момент лінія бойового зіткнення швидко змінювалася і маневрувала ППО. Як наслідок, не було чіткої картинки навколишньої ситуації. Ця невідомість, куди ти летиш, напружує і викликає певний мандраж. Зараз на східному напрямку також є ризиковані завдання, хоч усе вже зрозуміліше й прогнозованіше. Тому психологічно себе налаштовуєш. Інколи жартома думаєш, що краще не знати про загрози і може так було б простіше, тому що так певне накручування може бути. Втім, за понад рік війни вже всі звикли.

Читайте також: Як пілоти-добровольці допомагають Україні в рамках проєкту Ukraine Air Rescue

А як ви стали пілотом? Скільки тривав процес навчання?

Льотчики це вічні студенти, оскільки вчишся все життя. Базове ж навчання тривало п'ять років. За цей час пілот освоює теоретичний загальноосвітній та військовий курси, щоб стати офіцером. А з другого курсу зазвичай йдуть спеціалізовані предмети, на яких набуваєш льотних знань. Перша практика в моєму випадку була наприкінці другого курсу на легкомоторних літаках. На третьому та четвертому - на реактивних навчальних літаках, а на п'ятому літали вже на бойових типах літаків: винищувачі, штурмовики або транспортні.

А на якому найважче?

Найважче - це винищувач або штурмовик. У штурмовиків робота більш "хардкорна" і вимагає дуже серйозних льотних навичок. Вони постійно літають на гранично низьких висотах і повинні дуже точно стріляти. З іншого боку винищувач є багатофункціональним - виконує завдання як проти повітряних, так і по наземних цілях.

Нині точиться багато розмов про західні винищувачі. На скільки легко перевчитися керувати ними після радянських? Скільки часу це займе?

Я не проходив такого навчання і сам оцінити точно не можу. Але за оцінками багатьох наших і західних експертів, цей термін складе до шести місяців. Водночас американські інструктори, за результатами візиту наших двох льотчиків до США у лютому цього року, оцінили термін навчання у чотири-шість місяців. Це все реалістично, але починати потрібно якомога швидше. За час порожніх дискусій щодо літаків для України процес навчання реально так і не розпочався.

Торік ви також були у Сполучених Штатах і зустрічалися там із радником президента США Джо Байдена з національної безпеки Джейком Салліваном та американськими законодавцями. Що вони кажуть про готовність надати літаки?

Тоді ми їхали буквально з поля бою розповісти про стан справ. Наша делегація в першу чергу порушувала питання ППО - на той час найбільш критичного озброєння. Слава Богу, нам допомогли з цим, і зараз в Україні є системи Patriot, NASAMS, IRIS-T. Хлопці все це освоїли й дуже успішно використовують. Можна сказати, що тоді нам повірили й довірили ППО. Також ми обговорювали необхідність і озброєння для сухопутних військ, і звичайно ж літаків. Звісно, ми розуміли, що авіацію не дадуть дуже швидко, але сподівалися, що протягом кількох місяців це питання почне рухатися. Дуже сумно спостерігати, що досі серйозного старту не дано.

Зі свого боку зараз ми робимо все, щоб прискорити процес освоєння західних літаків. Ми з хлопцями зробили плакати кабіни літака F-16 і таким чином готуємо себе до подальшого навчання. Вивчаємо базові процедури, тактику, займаємося мовною підготовкою, вивчаємо термінологію, радіообмін за їхніми стандартами. Хлопці всі вмотивовані і на власному ентузіазмі цим займаються, оскільки іншого виходу немає.

Читайте також: На що здатен ЗРК Patriot, який Україна отримала від Німеччини

Чи справді західні літаки кращі, ніж радянські, що їх має Україна? Якщо так, то в чому полягає їхня перевага?

Питання в тому, що сама платформа МіГ-29 або Су-27 за останні 30 років не модернізувалися. Тоді як їхні однолітки із західних країн, зокрема, F-16 постійно "апдейтелися" в плані авіоніки, озброєння, двигунів тощо. Тобто встановлювалися більш передові рішення. Завдяки цьому фізичний стан цих літаків набагато кращий.

Найбільша ж різниця полягає в бойових спроможностях літаків. На радянських винищувачах ефективно боротися з повітряними цілями не можна, адже там застарілі бортові радари та ракети. Нині протидія ворожим винищувачам взагалі неможлива, оскільки у нас є лише ракети з напівактивним наведенням. Це означає, що ракету після пуску треба підсвічувати радаром до моменту влучання в ціль, і тому потрібно летіти на ворога. Тим часом у росіян є ракети з активним наведенням, тобто після пуску вона наводиться сама, а літак може втекти. Тож у нас немає жодної відповіді їхній винищувальній авіації, крім ППО. Як наслідок, наша авіація не може повноцінно виконувати завдання - їхні літаки А-50 сканують авіапростір, і часто нам доводиться припиняти місії, оскільки відразу в нас летять ракети.

Саме через ці причини Україна потребує західних бойових літаків?

Є ще один момент. Радянські літаки, які має Україна, потребують ремонту, але повністю зробити імпортозаміщення деталей не можна. Адже певні позиції виготовляються лише в Росії. Тому прийде час, коли ці літаки неможливо буде обслуговувати. Те саме стосується озброєння для літаків.

Крім того, росіяни почали застосувати керовані авіаційні бомби. Це аналог американського JDAM (обладнання на основі технології GPS, що перетворює прості вільноспадні бомби у кориговані боєприпаси - Ред.). Ця технологія з'явилася у росіян вже під час повномасштабної війни, і вона, на жаль, вдалася. Вони скидають ці бомби на наші населені пункти десятками щодня. І нині адекватної відповіді на ці бомбардування немає. ППО фізично не реально розмістити по всьому кордону, і тому неможливо дістати літаки, які здійснюють пуск з території РФ. Єдиною ефективною відповіддю будуть сучасні винищувачі, які зможуть боротися з носіями цих бомб.

Читайте також: Речник ПСУ: Для успішного контрнаступу Україні потрібна перевага в повітрі

Ви згадуєте про літаки F-16. Вище військове керівництво України наполягає на отриманні саме цих американських винищувачів. На вашу думку, Україна потребує лише F-16 чи, можливо, ще якихось інших літаків?

F-16 - найбільш оптимальний варіант, враховуючи їхню наявність у світі та вартість експлуатації. Також є великий досвід у використанні цих літаків у бойових діях - в Іраку, Афганістані тощо. Це максимально перевірена в бою машина. Важливо також, що F-16 постійно вдосконалювалися - навіть 30-річні літаки мають підсилені конструктивні елементи та новітні системи, зокрема бортовий радар, оптику, озброєння, авіоніку.

В Україні є розмови, що потрібні ще якісь літаки, зокрема А-10. Але така дискусія не має сенсу, оскільки F-16 може застосовувати всю номенклатуру озброєння та функції того ж А-10, але не навпаки. Ми маємо сконцентруватися на одному типі літака. Це буде набагато краще в питаннях підготовки персоналу, обслуговування, інфраструктури.

Чи могли б ви оцінити, якої кількості західних винищувачів було б зараз достатньо для України в протистоянні російській агресії?

Точної цифри я не знаю. Але адекватний мінімум - одна ескадрилья. Це від 12 до 20 літаків в залежності від комплектації. Такий підрозділ може виконувати масштабні операції. Щоб справді впевнено відчувати себе на полі бою на всіх напрямках, Україні потрібно десь п'ять ескадрилій. У майбутньому для повоєнної України потрібно ще більше, і я сподіваюсь, що буде можливість закуповувати вже нові літаки. В цьому плані великий плюс F-16, оскільки в США нині відновлено серійне виробництво цих літаків.

А чого ще бракує українській військовій авіації? Людей, техніки, аеродромів для західних літаків?

Дехто намагається показати, що Україна не готова для отримання західних літаків. Це все спекуляції, адже в 2011 році під час військових навчань у нас спокійно літали F-16. Все чудово працювало. Звісно, потрібно докласти ще зусиль для покращення інфраструктури, і деякі дії в цьому напрямку вже відбуваються.