Українці зможуть отримувати державну стипендію в Німеччині
Яніна Мороз
2 червня 2022 р.
Кредит на освіту, який видається на вигідних умовах, отримують переважно німці. Для іноземців доступ до нього сильно обмежено. Але з червня українські школярі та студенти можуть розраховувати на матеріальну допомогу.
Реклама
У Німеччині зареєстровано понад 700 тисяч біженців з України. Скільки з них студентів та школярів, статистика поки що не повідомляє. Німецька служба академічних обмінів DAAD виходить з того, що тільки в німецьких вишах найближчим часом з'явиться близько 100 тисяч українців, які втекли від війни. З юридичного боку їхній статус визначено: за § 24 Закону про перебування для іноземних громадян після реєстрації вони отримують тимчасовий захист і можуть перебувати у Німеччині до трьох років з правом на працю чи навчання. Проте перешкодою для здобуття професійної чи вищої освіти в цій країні може стати брак коштів.
Щоб підтримати молодих українців фінансово, уряд ФРН відкрив для них доступ до державної стипендії-кредиту BAföG. З 1 червня подати заявку на неї може кожен, хто отримав дозвіл на перебування в Німеччині або попереднє тимчасове посвідчення (Fiktionsbescheinigung).
Що таке стипендія BAföG
Програма підтримки BAföG передбачена передусім для громадян Німеччини - для студентів із незаможних родин та тих, хто проходить профнавчання. На момент початку навчання вік заявника не повинен перевищувати 30 років, а в разі навчання за магістерською програмою - 35 років. На сьогодні максимальний розмір стипендії становить 861 євро на місяць - ця сума приблизно відповідає "прожитковому мінімуму" для студентів у Німеччині. Видається вона як безвідсотковий кредит на весь термін навчання, передбачений освітньою програмою. Одержувач зобов'язаний повернути державі лише половину наданої суми. Погашення позики починається лише через п'ять років після отримання останньої стипендії. При цьому на повернення кредиту надається 20 років. У доповнення до стипендії студентам дозволено також підробляти на суму близько 300 євро на місяць.
Подати документи можна як у паперовому вигляді, звернувшись, наприклад, до Товариства сприяння студентам (Studierendenwerk), яке діє в університеті, що його обрав студент, або в режимі онлайн - на спеціальному сайті BAföG Digital.
Умови для іноземців та, зокрема, для українців
Зараз BAföG отримують понад півмільйона німецьких студентів та школярів. Можливість оформити державну позику є і в іноземців, але суворі вимоги роблять її складно доступною для них. Так, отримати освітній кредит можуть студенти з необмеженим дозволом на проживання в Німеччині, а також якщо один із батьків або чоловік є громадянином ФРН або іншої країни ЄС. Інша можливість - якщо іноземець до початку навчання п'ять років пропрацював у Німеччині або якщо один із його батьків перебуває в Німеччині впродовж шести років, три з яких він тут працює.
У разі українських студентів та школярів ці обмеження не діють. Єдина умова - треба бути зарахованим до німецького вишу на регулярній основі. У студентів, які навчаються за обміном, права оформити BAföG нема, як і в тих, хто продовжує навчання в українському університеті в режимі онлайн. Послаблення також не поширюються на біженців з України, котрі не мають українського громадянства.
За даними Товариства сприяння студентам, зараз у німецьких університетах навчаються 320 тисяч іноземних студентів. Фінансування проживання та навчання є для них однією з основних проблем. Особливо виразно це проявилося під час пандемії. Третина іноземних студентів подали прохання про надання тимчасової матеріальної допомоги від міністерства освіти та вишів, кількість інших студентів, які звернулися по допомогу, дорівнювала близько 11 відсоткам. Крім короткочасних виплат студентам також дозволяли пізніше розрахуватися за гуртожиток, у деяких вишах їм надавали сертифікати на харчування в їдальні.
З початком війни Росії проти України особливу підтримку адресують українським студентам. Університети збирають пожертви, створюють фонди для виплати матеріальної допомоги, допомагають із житлом, а в деяких регіонах надають безкоштовне харчування в їдальні.
Робота в Німеччині: головні виклики для українців
05:40
Історії українок, які втекли до Німеччини від війни
В умовах війни вони ухвалили складне рішення - залишити свою батьківщину. Деякі з них виїжджали без найменшого уявлення, де шукати притулку. DW поговорила з українськими жінками, які тепер живуть у Німеччині.
Фото: DW
Олександра поїхала з Києва 23 березня. Зараз живе у Бергіш-Гладбаху: "Я хочу додому, але поки не можна. Іноді хочеться все кинути та поїхати до Києва, навіть якщо там бомблять. Тут важко - чужі люди. Я все одно повернуся, коли дозволять. Ми повинні зберегти якнайбільше українських життів, щоб потім відбудувати країну. Ця думка допомагає мені впоратися з ситуацією".
Фото: DW
Її спогади: "15 березня я вирішила, що треба їхати. Поруч підірвали метро. Я прокинулася від того, що стіни трясуться. О 7-й ранку я вийшла і додому більше не поверталася. 23 березня сіла на потяг до Львова. Ночувала у подруги. 26 березня Львів бомбили. Я сиділа в підвалі й думала: "Боже, дай дожити до завтра". У Львові дізналася, що волонтер возить до Богуміна. З Чехії поїхала до Німеччини".
Фото: DW
Олександра народилася у Кіровограді. 19 років жила у Києві. "Я мешкала у хорошому місці, в гарній квартирі, у будинку на Подолі, у старому місті, в історичному центрі. Працювала в IT-компанії", - розповідає вона. На фото: будинок у Києві на проспекті Лобановського, неподалік від бомбосховища, де під час обстрілів перебувала Олександра.
Фото: privat
Про перші дні війни, проведені у підвалі, вона згадує так: "На третій день їжа почала закінчуватися. У мене не було сил навіть гумку для волосся зав'язати. У підвалі був туалет і умивальник, можна було помити посуд, але душ прийняти не можна. У підвалі весь час сидиш, усе затікає". На фото: Олександра на підземному паркмайданчику в Києві.
Фото: Privat
"У Німеччині всі допомагають. Волонтери дали одяг, є гуманітарна допомога, їжа, щомісячна соціальна допомога. Для мене головна проблема - незнання німецької мови. У всіх відомствах без німецької важко. Якби я знала мову, я вже працювала б. У мене лише українська, російська, англійська. Незрозуміло, чи я надовго тут", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Олена виїхала з дітьми з Київської області 10 березня. Нині живе у Кельні: "Я народилася на Донеччині. Авдіївка - моя батьківщина. Ми прожили під обстрілами вісім місяців у 2014-2015 роках. І тут... 24 лютого. Боже, я ніколи б не повірила, що війна... Одну війну закінчили б. Я була в шоці, просто не могла повірити". У селищі Клавдієво-Тарасове Олена жила з 2015 року.
Фото: DW
Про перші два тижні: "У самому селищі російських військових не було. Але поруч Буча, Макарів, Бородянка… Там уже обстріли були страшні. З усіх боків були російські чи українські військові, і вони через нас перестрілювалися. Я вирішила, що краще зберу валізи і поїду. Залишитися - усім ризикувати. Не тільки життям, а й здоров'ям - своїм і дітей. Можуть скалічити, можуть зґвалтувати".
Фото: DW
Олену з дітьми вивезла незнайома сімейна пара своєю машиною. "Чули, що можуть бути російські блокпости: якщо не сподобається машина, може початися обстріл. Стан - груда нервів. Не знала, як посадити дітей. Всередині на задньому сидінні поставили рюкзаки, хоча розуміли, що від куль це не врятує. Виїхали, дякувати Богу, тихо. На дорогах лежали трупи в українській військовій формі".
Фото: DW
"Я перейшла кордон біля Перемишля. Нас відвезли до табору для біженців. У Польщі приймали дуже добре. У таборі були волонтери з різних країн. Звичайні люди на своїх машинах. Знайшла перекладача, він познайомив мене з хлопцями з Німеччини. Пауль і Тім - з Кельна. Я вирішила їхати до Німеччини. На фото: черги за гуманітарною допомогою в Київській області.
Фото: privat
Олена вважає, що їй дуже пощастило. "Раніше ніколи не була тут, але це була єдина країна, куди я хотіла. Пауль і Тім допомогли мені знайти житло. Тут я почуваюся добре і спокійно. Думаю, що ми залишимося в Німеччині. Діти пішли до німецької школи, вивчають мову, я також. Ми уже двічі тікали від війни, хочу, щоб мої діти виросли у спокійній обстановці", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Тетяна поїхала з Харкова 5 березня. Нині живе у Бонні. В Україні вона провела з дитиною три тижні під обстрілами. "Моя 10-річна донька була дуже налякана, часто плакала і весь час питала: "Мамо, я ж тут не помру?" Виїздити було страшно, але дивитись на дитину в такому стані сил більше не було", - розповідає жінка.
Фото: DW
Про свій від'їзд: "До Львова ми дісталися за п'ять днів, звідти - до Польщі. Польські прикордонники ласкаво посміхалися нам, постійно говорили, що ми тепер у безпеці, допомагали нести сумки. Волонтери зустріли нас із іграшками для дітей, гарячою їжею та цілими мішками предметів першої необхідності, пояснювали маршрути до Німеччини". На фото: донька Тетяни у бомбосховищі.
Фото: privat
З Польщі Тетяна з дочкою вирушили до Німеччини: "Ми поїхали з великою валізою та кількома сумками. У Берліні на вокзалі ми ненадовго зайшли в магазин і залишили валізу на платформі. Коли повернулися, її вже не було. У Бонн ми прибули 11 березня. Нас з донькою безкоштовно поселили у невеликій кімнаті в готелі".
Фото: DW
Тетяна вдячна Німеччині та іншим європейським країнам за допомогу: "Хоча я перебуваю в безпеці, серце моє залишилося у Харкові, з рідними та близькими мені людьми. Щовечора я читаю новини про те, що знову бомбардували, що знову когось поранили і є убиті. Щоранку обдзвонюю тих, хто залишився, у сподіванні, що дадуть відповідь, скажуть, що з ними все добре".
Фото: DW
Під час зйомок донька Тетяни ховалась під ковдрою. "Моя дочка займається з психологом, у неї психологічна травма. Вона запитує, чи не нападе Росія на Німеччину. Нещодавно ми йшли вулицею і почули петарди. Вона притулилася до мене і кричала, що треба ховатися. Мої аргументи на неї не діють. Коли вона залишається в номері одна, то нерідко ховається у ванній", - розповідає жінка.
Фото: privat
Інна розповідає, що до Німеччини вона з Ксенією приїхала до знайомих, які запропонували тимчасово зупинитися у них. Діти навчаються зараз у своїх українських школах у режимі онлайн. Жінки вдячні усім, хто надавав їм допомогу житлом та речами, каже Інна.
Фото: DW
Ксенія та Інна виїхали з Одеси. "Ми живемо у незнанні, не маємо гадки, що далі буде. Ми чудово розуміємо, що нам доведеться відновлювати свою країну. Зрозуміло, що довгий час не буде роботи, постраждала економіка, до цього всі українці готові. Але ж якби якісь терміни були, а так виходить, що ніхто не розуміє, що далі робити, це найскладніше", - кажуть вони.
Фото: DW
В інтерв'ю DW Ксенія згадує: "24 лютого пролетіло над нашим будинком. Швидше за все, збивали ракети. Ми досі боїмося цих звуків. Діти можуть їх забути, але ми ніколи не забудемо. У місті почалася паніка. У магазинах люди змітали усе, на заправках - черги. Я зателефонувала кумі. Ми побігли купувати продукти, памперси. Спали всі у нас вдома в коридорі на підлозі. На машині виїхали до Придністров'я".
Фото: privat
У Придністров'ї Ксенія та її кума Інна прожили два тижні. "Через те, що Придністров'я надто проросійське, чоловіки сказали нам їхати звідти, - каже Інна. - Дорогою зламалася машина, ночували в Румунії, Угорщині, Австрії. У Відні волонтери на вокзалі допомогли з безкоштовними квитками. З Відня ми вже потягом їхали до Німеччини". На фото: сумки, з якими Інна та її син приїхали до Німеччини.
Фото: DW
Інна (на фото) хоче повернутися до Одеси. Ксенія додає: "Страшно, хочеться додому, ми тут гості, а їхати не можна, чоловік категорично не дозволяє. Я була кілька разів на межі, коли хотілося просто повернутися, незважаючи на війну. Я ніколи не виїжджала зі свого міста. Якби чоловік був зі мною, я б, можливо, по-іншому почувалася. Він удома, патрулює нашу вулицю".