У п'ятницю, 19 березня, в Київському апеляційному суді продовжать розгляд апеляційної скарги автора книги "Справа Василя Стуса" Вахтанга Кіпіані та видавництва "Віват" на рішення місцевого суду про заборону поширення книги. 

Читайте також: Коментар: "Справа Василя Стуса" - книжка як вирок?

Нагадаємо, у книзі Кіпіані ідеться про останні п'ять років життя українського поета-дисидента Василя Стуса. Вона написана на основі архівних матеріалів КДБ про справу проти Стуса, порушену у 1980 році за участь поета в Українській Гельсінській спілці за права людини та критику радянської влади. Його було засуджено до 10 років ув'язнення і п'яти років заслання, яке він не зміг пережити - поет помер у вересні 1985 року. Медведчук, своєю чергою, був державним захисником Стуса у цьому процесі. Роль, яку Медведчук відіграв у суді над Стусом, описана у розділі книги Кіпіані під назвою "Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?" Заборона на тиражування книги накладена за позовом Медведчука і набуде чинності у разі, якщо апеляційний суд визнає рішення суду першої інстанції законним.

DW: Давайте поговоримо про Віктора Медведчука - людину, про яку, можливо, Вам скоро буде заборонено говорити. Коли ви працювали над книгою, чи думали, що у неї буде така історія?

Вахтанг Кіпіані: У жодному разі. Я про Медведчука пишу так і чи інакше 20 років, і в мене з ним довга історія "віртуального роману", бо я збираю матеріали і знаю про нього давно. І головне, що та тема, яка об'єднує нас у цій книзі, -  історія Василя Стуса - також давня. Уперше я написав про неї у статті в 2011 році на сайті "Українська правда", і у ній 99 відсотків акцентів поставлені так, як у книзі, щодо якої він позивається. Тільки зараз я знаю більше і трохи інакше це пояснюю.

У чому тоді полягають претензії до книги - як до матеріального об'єкта?

Я не знаю. У мене є певні думки з цього приводу. Вони пов'язані навіть не з самою книжкою, у якій в концентрованій формі все про нього зібрано. Змінилась ситуація щодо того, ким є Медведчук. 20 років тому він був одним з десятків політиків. Зараз він - кум Путіна і де-факто посол України в Росії. Він реальний олігарх, який має величезні можливості в Україні та Росії, чого раніше точно не було. Йому подарували ці можливості, адже своїми доходами він не міг би в жодному разі забезпечити придбання нафтогазових активів, будівництво заводу, танкерний флот тощо. Фактично це стало наслідком того, що він став крутим хлопцем. А книжка і події в ній розповідають, що він є нікчемним профейсійно. Як юрист він ніхто, і він - погана людина.

Це Ви так думаєте?

Так, я так вважаю. Розумієте, коли йде суд (мається на увазі суд над Василем Стусом. - Ред.), родина не знає, що відбувається, дружина не знає про суд, а адвокат знає. І цей адвокат не повідомляє родині, що йде суд. Я вважаю, що він (Медведчук. - Ред.) вчинив злочин перед поетом. І я так і пишу.

(...) 

Фактом є те, що він є адвокатом, якому ніхто не довіряв, його інші клієнти називали його покидьком і різними словами. Фактом є те, що система підставляла тоді більшою мірою лояльних адвокатів, які щонайменше були лояльними і щонайгірше працювали проти клієнтів. От я, аналізуючи матеріали справи Стуса, можу сказати, що Віктор Медведчук діяв всупереч інтересам свого клієнта. І всі 9 фраз (що на підставі позову Медведчука частково визнані у книзі неправдивими. - Ред.) - це моя негативна оцінка різними словами на його діяльність у 1980-х роках. Справді, він мало міг зробити. Але не було б жодних претензій до людини, яка хотіла і намагалась, але не змогла. Але він не намагався. 

(...) 

Що Ви очікуєте від рішення апеляційного суду?

Я нічого не очікую, але мені б хотілось, щоб суд скасував рішення суду першої інстанції. Захоче Медведчук, хай знову подає до суду з нуля... 

А якщо ні?

То тоді судді з колегії беруть на себе відповідальність за те, що в незалежній Україні не можна критично осмислювати роль конкретних історичних персонажів у подіях 40-річної давнини. Адже у книзі нічого немає ні про кума Путіна, ні про торгівлю з Росією, ні про колабораціонізм, ні про політичну діяльність Медведчука. Я такпро нього думаю, але у книзі цього немає.

Це може бути прецедентом для інших науково-популярних книг, розслідувань?

Безумовно. Я написав книгу про Медведчука і отримав позов… Якби Харківська правозахисна група не заплатила за адвоката, я б витратив на це величезні кошти. Відповідно, якщо інша людина захоче написати, скажімо, про Медведчука чи Кравчука, чи кого завгодно, але потім подивиться на рішення і подумає: "це ж я маю взяти дозвіл, щоб критично написати про Медведчука". Бо суддя потім скаже, "що це художній текст, а ви не взяли дозвіл". Тобто будь-який журналіст буде скований потенційною небезпекою визнання його журналістського, не художнього продукту - художнім... 

Адже у книзі 90 відсотків - це документи. Інтерв'ю - це художній текст? Ні. Розвідка про можливе надання Нобелівської премії Стусу - це художній текст? Ні. Мій текст про Медведчука - це теж фактично розслідування. І сам Стус, його табірні нотатки ... 

Який наклад нині у книги?

Він певною мірою рекордний в історії України, якщо взяти жанр "нон-фікшн". Зараз - це майже 100 тисяч. На час подання позову було 8-9 тисяч, і це було й так суттєво більше за накладом, ніж у книги такого жанру. У цієї книги і так була б добра читацька історія. Але на таке, що люди чекатимуть по місяцю в черзі на книгу, я не сподівався. Як автор я задоволений і, сподіваюсь, видавництво теж.

(...) 

Ви їздили з книжкою "Справа Василя Стуса" різними регіонами. Як сприймала її публіка на сході України? Хоча розумію, що на презентацію такої книги приходять підготовлені люди. 

Публіка всюди однакова, бо, на правду, ті, хто приходять, знають, хто такий Стус або хочуть розібратись. Однак на сході є специфіка, бо там інша електоральна ситуація, ніж на заході і в центрі. Люди, які приходять на зустрічі, хочуть справді розібратись. Не утвердитись у своєму переконанні, що Медведчук поганий, а Стус хороший, а справді розібратись, послухати. Я маю з півдесятка таких міст, де приходили депутати з ОПЗЖ і казали, що купляють книжку, бо хочуть розібратись.

Є таке місто Сватове в Луганській області, і у ньому цю книжку представляла міська голова, яка була висунута на посаду від ОПЗЖ. Вона сказала, що виступає за те, щоб в нашому місті представляли книги, які обговорюють, які збурюють людей. І в кінці каже фразу - особливо це важливо в той час, коли ворожа куля вбиває наших хлопців.

(...)

Ви коли почули про закриття телеканалів Медведчука, що відчули?

Зловтіху, можна сказати, відчув. Може, це погане відчуття, але думав, добре, що це сталось. Однак, далі хотілось правових рішень. І якщо фінансування тероризму з боку Тараса Козака і Віктора Медведчука мало місце, я хочу бачити позов. Поки що я бачу, що Медведчук подав в суд на рішення РНБО, а держава Україна півтора місяця не показала доказів у правовому полі, що Козак фінансує тероризм.

Читайте також: У ЄС очікували правової процедури щодо санкцій проти телеканалів - фон Крамон

Можливо хотіли щось сказати, з того, що я не запитала чи стосується розмови?

Тема захисту Василя Стуса і свободи від брудних рук КГБістів і системи тоді і Віктора Медведчука сьогодні - це один з наших фронтів і це те, що ми виграли, незважаючи на рішення суду. Бо коли майже 100 тисяч книг потрапили в бібліотеки - вони працюватимуть роками. Я маю безліч прикладів, коли люди пишуть, що взяли книги в бібліотеці у райцентрі, селі, де немає книгарні. Шансів, що книжка потрапити туди, було нуль, але ця книга там є. Це означає, що спільними зусиллями ми змогли справу Стуса пропустити так далеко, що ніяким судам і медведчукам не вдасться цей процес мінімізувати.