"У мене сталася істерика - я знову побачила зруйноване місто, - згадує переселенка з Маріуполя Вікторія (імʼя змінено), яка в березні відвідала рідне місто. - Якби у мене вціліло житло, я не знаю, чи змогла би там жити. Скоріш за все - ні". Жінка виїхала з окупованого Маріуполя до Києва навесні минулого року. Удома лишився її тато. За рік у нього погіршилося здоровʼя, і Вікторія вирушила до Маріуполя, аби супроводити тата на операцію.

Дорога через Польщу, Білорусь та Латвію зайняла сім днів. Вікторія хотіла перетнути кордон ще в Білорусі, але російські прикордонники відмовили їй на двох пунктах пропуску. У Брянську - через те, що вона має український паспорт. А в Смоленську - за рішенням працівника ФСБ. "Ваше перебування в Росії ми вважаємо недоцільним", - сказав він після того, як знайшов у телефоні Вікторії фото патріотичних поштових марок. Тоді жінка виїхала в Латвію, а звідти вже успішно в'їхала в Росію. До Маріуполя дісталася через Москву, Ростов, Таганрог і Новоазовськ.

Читайте також: "Мовчать, бо страшно": як влаштовано життя на окупованій Луганщині

"Люди виживають"

Вікторія побачила місто, яке майже не змінилося за рік після масованих бомбардувань. "Так, будівництво іде. Але ж вони самі все це й зруйнували! Вони зносять зруйновані будинки, а нові - будують уже на нових місцях", - розповідає жінка. За її спостереженнями, місто спорожніло майже втричі. Водночас у Маріуполі залишилося чимало її друзів - вони не мали можливості поїхати і чекають на звільнення. Тож не можна вважати колаборантами всіх мешканців окупованих міст, наполягає Вікторія.

Основні місця роботи маріупольців - металургійні заводи "Азовсталь" та Ілліча - не працюють. Робота є лише на будівництві, в комунальній сфері та торгівлі, розповідає жінка. Чимало будівельників - із Росії. За інформацією Вікторії, тут їм пропонують більші зарплати, ніж місцевим.

Соціальних виплат, зокрема безробітним, немає. Видачу гуманітарної допомоги скоротили. "Раніше продуктові набори давали всім, а зараз лише тим, хто старші 65 років, та дітям. Люди пригнічені, вони виживають", - додає Вікторія.

Після анексії восени минулого року росіяни пообіцяли підвищити пенсії. "Спочатку всім пенсіонерам зробили однакові пенсії - 10700 рублів. Потім стали перераховувати українські - помножуючи суму в гривнях на два. А тепер, щоб отримувати російську пенсію, пенсіонери мають отримати російський паспорт. Не хочуть - залишиться та сама пенсія, менша", - каже Вікторія.

За її спостереженнями, в Маріуполі ціни вищі за українські та російські. Дешевше коштують лише курячі яйця та бензин. Медичні послуги отримати важко, адже бракує спеціалістів - вони приїжджають сюди з Донецька та Росії і працюють вахтовим методом. Вікторія возила тата на операцію до Таганрога. Переміщення між містами Донецької області та Росії вільне. На блокпостах та пунктах пропуску перевіряють лише паспорти.

Назад до Києва жінка їхала автобусом від перевізника - вийшло швидше, за три дні. "Маріуполь - це Росія?" - запитав російський прикордонник, коли вона виїжджала до Естонії. "Я сказала, що це Донецька область, - згадує Вікторія. - Але я думаю, що він це запитав, бо просто не знає, де Маріуполь".

"Зона екологічного лиха"

Економічна криза є не єдиною проблемою Маріуполя, вважає депутат міськради та екоактивіст Максим Бородін, який виїхав з міста напередодні окупації, але стежить за інформацію з окупації. "Маріуполь на сьогодні - це зона екологічного лиха", - стверджує Бородін. Ще до повномасштабної війни повітря і ґрунт були забруднені за рахунок промисловості, а значні території були відведені під зберігання небезпечних відходів, нагадує Бородін.

"Наприклад, азовстальский золонакопичувач - величезне озеро, де зберігається змочена зола. Вона в стані пульпи і не піднімається в повітря. Проте ми не знаємо, чи продовжують росіяни контролювати рівень води в цих озерах. Якщо води буде недостатньо, зола висохне і підніметься в повітря", - пояснює депутат та екоактивіст.

Він звертає увагу на те, що наразі немає жодної інформації про якість води в Кальміусі та Азовському морі. Водночас, за його інформацією, у місті є проблема із каналізацією. "Росіяни хотіли показати, що вони прийшли - і повернулась цивілізація. Тому вони одразу відновили водопостачання. І зробили це до запуску каналізації. На той момент всі каналізаційно-насосні станції були затоплені і не працювали. Тож вони ще більше їх затопили, створивши колапс".

Після цього росіяни взялися за будівництво. Але, за інформацією Бородіна, який говорив із місцевими комунальниками, інфраструктура майже повністю зруйнована. Якщо її не відновлять, це призведе до ще більшого забруднення води.

Читайте також: Режисер фільму "20 днів в Маріуполі": Коли я знімав, я плакав

"Податок на допомогу державі"

"Люди похмурі - видно, що всім важко. Чимало людей спилися", - розповідає Наталія (імʼя змінено), яка живе у селищі в передмісті Маріуполя. До повномасштабної війни жінка займалася власним бізнесом - продавала мʼясо і молоко. Наразі вона втратила клієнтів - майже всі виїхали або втратили платоспроможність. Підприємиця не може возити свій товар до Маріуполя - її машина згоріла під час чергового обстрілу.

Наталія нарікає на високі ціни та низькі зарплати. "Спочатку людям платили по 30 тисяч рублів. Потім почали зменшувати зарплату більш ніж вполовину. І ту затримують на півтора місяці", - каже жінка.

За її словами, росіяни змушують українців отримувати російські паспорти. "Якщо будеш працювати неофіційно, із зарплати заберуть податок - 33% на "допомогу державі". Щоб працювати офіційно - треба паспорт. Щоб оформити його - треба вистояти чергу, відновити втрачені документи і перекласти їх російською, - розповідає Наталія. - Коли знайомий дідусь відновлював документи на машину, йому сказали поставити галочку у графі "іноземний паспорт" зі словами "ви тут іноземці" - бо він прийшов із українським паспортом".

Настрої у селищі переважно проросійські, зауважує жінка. "Люди вірять російській пропаганді, яка стверджує, що це Україна знищила Маріуполь. Знайома отримала в Маріуполі квартиру і дуже вдячна за це Росії. Але є й ті, хто залишилися без житла, але не стають у чергу на нову квартиру - вони просто не хочуть нічого отримувати від окупантів", - додає жінка.

У Маріуполі та передмісті не працюють українські мобільні оператори - на їхні вишки росіяни встановили власне обладнання. Водночас "ДНРівський" та російський оператори мають слабкий сигнал. За її словами, мобілізація в Маріуполі не відбувається.

"Покращення тільки локальні"

Водночас у містах і селах Донеччини, окупованих з 2014 року, чоловіки ховаються від мобілізації, яка почалася напередодні повномасштабного російського вторгнення. "Я майже рік був вдома - переховувався від мобілізації. Головне було, щоб мене не відправили на війну проти моєї країни, - говорить мешканець Чистякове Владислав (імʼя змінено). - У місті з'явилося багато військових різних національностей, покалічених людей, та наліпок із Z на автомобілях".

Мобілізація досі триває, але темп уповільнився, каже хлопець. Після повномасштабного вторгнення тут перестали працювати українські мобільні оператори та почалися блокування соцмереж та сайтів. За його спостереженнями, після анексії восени минулого року мало що змінилося. "Якщо є якісь покращення, то тільки локальні - десь збудували дитячий майданчик, десь зробили клаптик асфальту. Ціни зростають, а доходи в людей - ні. Середні зарплати на рівні найдепресивніших регіонів Росії - 15-20 тисяч рублів", - розповідає Владислав.

"Люди виснажені, особливої радості він анексії я не побачив, - продовжує хлопець. - Немає сумніву в тому, що основна маса людей лишається лояльною до Росії. Але немає й усвідомлення, що тут - Росія. Всі кажуть: "Поїду до Росії по продукти", тобто не асоціюють цей регіон з так званою великою землею".

Після анексії людей почали примушувати отримувати російські паспорти під загрозою звільнення з роботи, кажуть місцеві. Ситуація із роботою загалом складна. В основному люди працюють у вугільній промисловості та держзакладах. Багато людей їздять на заробітки до Росії чи Європи.

Інна (ім'я змінено), яка живе в сусідньому із Чистяковим місті, також окупованому з 2014 року, каже, що наразі є вакансії на місцевій шахті - вони звільнилися після того, як робітників мобілізували. На деяких підприємствах є затримка із виплатами зарплати. Були затримки й на шахті, де працює Інна та її чоловік. Але тепер, за її словами, зарплати у них навіть піднімають. "У мого чоловіка вже 100 тисяч рублів, у мене - 30 тисяч", - додає жінка.

Читайте також: Війна, мобілізація, призов: як Донецьк переживає вторгнення Росії в Україну

"Воюють. А що робити?"

"Комуналка висока, субсидії прибрали, пільги прибрали, - скаржиться мешканка Горлівського району, окупованого з 2014 року, Олександра (імʼя змінено). - Більшість бізнесів позакривались. Багато людей повиїжджали в Росію. Дуже депресивно. І парадокс у тому, що більшість усе влаштовує - так їх переконала пропаганда. Дуже б хотілося, щоб наші хлопці нас звільнили, але уже й не віриться".

Суттєвих змін після анексії не сталося, погоджується мешканка Горлівки Олена (імʼя змінено). "Мама працює в садочку, у них перехід на російські стандарти. Ще ніхто нічого до пуття не знає, але щось робіть. Зробили? Переробляйте. Все це лише на папері", - розповідає дівчина.

За її словами, обіцяних високих зарплат наразі немає. Водночас виросли ціни на продукти. Подорожчала й нерухомість - квартира коштує більше мільйона рублів. "Не знаю, у звʼязку з чим. Можливо, через високі зарплати військових. У російських містах можна за ці ж гроші купити, але ж там і світло, і вода, і тихо", - вважає Олена.

У Горлівці є світло, але вода - за розкладом. "Чути звуки вибухів, але люди через це не виїжджають. Паніки немає. Просто всі вже втомились, хочуть миру, тиші, щоб була вода. Не скажу, що моє оточення дуже за Росію. Але Україну мало хто підтримує. Воюють. А що робити? Треба, напевно", - додає Олена. Її батька мобілізували ще минулого року.