Бундестаг обговорює та ухвалює нові закони. Він обирає федерального канцлера та контролює уряд. Депутати Бундестагу щороку ухвалюють бюджет Федеративної Республіки. Бундестаг також обирає частину суддів Федерального конституційного суду. Крім того, Бундестаг утворює також велику частину Федеральних зборів, на яких обирається федеральний президент Німеччини. Кожні чотири роки німецький народ обирає приблизно 600 депутатів парламенту.

Час від часу сесійна зала під скляним куполом будівлі Рейхстагу в Берліні, в якій нині розташовано німецький парламент, перетворюється на місце палких дебатів. Члени урядової коаліції відстоюють свою політику, опозиція атакує, критикує та пропонує альтернативу. Принаймні в такі моменти в парламенті розгортаються гарячі дискусії та точиться боротьба за переконання.

Народження повоєнної демократії в Німеччині

Уперше Німецький Бундестаг зібрався 7 вересня 1949 року в Бонні. Це був справді зворушливий момент - після багатьох років нацистської диктатури. До складу першого Бундестагу входило 410 депутатів, 28 з них - жінки. Нині жінки становлять приблизно третину всіх депутатів.     

Німецькому парламенту відводиться особлива роль. Вона закріплена в Основному законі - німецькій конституції: Німецький Бундестаг представляє близько 80 мільйонів німців, тобто - німецький народ. Він є єдиним федеральним органом, який обирається безпосередньо громадянами: кандидати, котрі в своїх виборчих округах набрали найбільше голосів, отримують депутатські мандати. Інша половина депутатів потрапляє до парламенту за партійними списками: місця в парламенті розподіляються між партіями в залежності від відсотків голосів, отриманих на виборах. Таким чином німці мусять на виборах віддавати два голоси: один - за конкретного кандидата в своєму окрузі, другий - за список тієї чи іншої партії.     

Парламентська робота відбувається в комітетах

Депутати кожної партії створюють у Бундестазі свої фракції. Відповідно до кількості депутатів у кожній фракції вони обіймають посади в постійних та тимчасових комітетах. Там і відбувається питома парламентська робота - передовсім дискусії щодо законопроєктів, доручень та запитів.

На чолі Бундестагу стоїть його голова. Формально він є після федерального президента другою найважливішою особою в державі - навіть попереду федерального канцлера. Голову Бундестагу визначає найбільша фракція. 

Перед тим, як новий закон у Німеччині набирає чинності, він має пройти чимало етапів. Бундестаг, Бундесрат або федеральний уряд пропонують закони. Після цього їх відшліфовують у комітетах. 

Хто платить, той теж має право голосу 

Після голосування й ухвалення в Бундестазі деякі закони направляються до Федеральної ради - Бундесрату, другої палати парламенту. Бундесрат є представництвом 16 німецьких федеральних земель й бере участь у процесі законотворення. Бундесрат складається з 16 голів земельних урядів та зі земельних міністрів. Чим більшим є населення федеральної землі, тим більше членів та голосів вона отримує в Бундесраті. Маленькі федеральні землі, на кшталт Бремена, мають три представника, а великі, як от Баварія - шість.

Згоди федеральних земель потребують ті закони, які повинні втілюватися в землях, реалізація яких фінансується землями або які тягнуть за собою внесення змін до конституції. Якщо Бундесрат відхиляє такий закон, він потрапляє до так званої узгоджувальної комісії. Вона складається з 16 представників Бундестагу та Бундесрату. Комісія готує компромісне рішення, яке має бути ще раз виставлене на голосування в Бундестазі. 

Усі інші закони є законами, які не вимагають згоди Бундесрату. Якщо на такий закон накладається вето представництвом федеральних земель, тоді парламент може подолати його більшістю голосів своїх членів. Такий закон мають підписати відповідний міністр, федеральний канцлер та федеральний президент, після чого він набирає чинності.

Основний закон і політична реальність

Під час голосування діє таке правило: кожен депутат Бундестагу керується тільки своїм сумлінням і є незалежним у голосуванні. Принаймні в теорії. Досить часто депутати, щоби залишатися вірними власним політичним цінностям та продемонструвати свою єдність, голосують за фракційним принципом. Це називають "фракційною дисципліною", яку не слід змішувати з "фракційним примусом", який суперечить свободі кожного депутата в прийнятті рішення і тому забороняється.
Якщо бути відвертим, то лише в дуже рідких випадках депутати так би мовити звільняються від фракційної дисципліни й можуть справді під час голосування за законопроект керуватись виключно своїм сумлінням.

Деякі депутати застерігають перед загрозою для балансу розподілу владних повноважень на користь уряду. Прикладом може слугувати федеральна рада з питань безпеки: цей урядовий консиліум на своїх закритих засіданнях, а не Бундестаг після відкритих дебатів, ухвалює, наприклад, рішення щодо продажу зброї закордон. І це не єдине важливе питання, в якому парламент втратив контроль. 

Європейський Союз і повноваження Бундестагу

Нині існує низка сфер, відповідальність за які Бундестаг має ділити із загальноєвропейськими структурами: Європарламентом та Комісією Європейського Союзу. Низка депутатів та виборців вважає, наприклад, що до подолання кризи в Єврозоні, слід було б більше залучати також Бундестаг. Тут виникає дилема: занадто активне залучення депутатів може негативно вплинути на стабільність загальноєвропейської валюти; водночас нехтування думкою Бундестагу загрожує призвести до того, що Німеччина більше не зможе вважатися зразковою демократією. 

Як наголошують оглядачі, розподіл повноважень між державними органами в Німеччині, але також між ЄС та країнами-членами європейської спільноти має постійно залишатись предметом переговорів, аби були враховані інтереси всіх сторін.