У берлінській Новій національній галереї відбувається виставка "Від Макса Ернста до Доротеї Таннінг. Мережі сюрреалізму". Експозиція являє собою збірку новознайдених шедеврів сюрреалізму, а також розповідає історію їхніх авторів, розквіт творчості яких припав на найскладніші для Європи часи: злам режимів та ідеологій, дві світові війни.

DW розповідає про долі художників-сюрреалістів, об'єднаних не тільки захопленням естетикою підсвідомості, а й досвідом вигнання і втрати.

Макс Ернст

Найвідоміший німецький художник-сюрреаліст Макс Ернст (Max Ernst) народився в 1891 році в містечку Брюль, що між Бонном і Кельном. У 1914 році юнак був призваний на фронт. Війна відбилася у ньому глибокою душевною травмою. На власні очі побачивши жах безглуздості масових людських жертв, він більше не довіряв державі, політиці та культурі, яка виправдовує і пропагує війну. Єдиною можливою відповіддю на нестерпну жорстокість війни Макс Ернст побачив в абсурдистському мистецтві, позбавленому смислів і наративів. Спільно з художниками Йоганнесом Барґельдом (Johannes Baargeld) і Гансом Арпом (Hans Arp) він приєднався до руху дадаїстів, що виник за три роки до того в Цюріху в середовищі таких же художників і письменників, розчарованих війною, які відкидали суспільну мораль і художні норми.

У 1920-х роках Ернст покинув батьківщину, яка майже перемолола його в жорнах війни. У Франції він тісно зблизився з Андре Бретоном, Жоржем Браком, працював з Сальвадором Далі і Луїсом Бунюелем над фільмом "Андалузький пес".

В експозиції представлена його робота "Голова домашнього ангела" (1937) - реакція на жахи Громадянської війни в Іспанії, передчуття руйнувань всієї Європи.

У 1939 році, з початком Другої світової війни, Ернст був заарештований у Франції як підданий країни-ворога. З табору для інтернованих, влаштованого в Ле Мілі в будівлі цегельного заводу, вже відомий художник зміг звільнитися тільки завдяки допомозі міністра внутрішніх справ Альбера Сарро.

Але у травні наступного року його знову відправили в табір за доносом місцевого жителя, який звинувачував Ернста в тому, що художник подавав світлові сигнали ворожій стороні. Наближалася нацистська армія, і тих інтернованих, кому загрожувала смертельна небезпека в разі окупації, перевезли на південь Франції, в табір Сен-Нікола поблизу Німа.

Після другого звільнення Ернст вирішив покинути Європу. Директор нью-йоркського Музею сучасного мистецтва Альфред Барр отримав для Ернста документи про надання притулку в США. Шлях туди, через охоплену війною Європу дався художнику не легко. На кордоні з Іспанією виникли проблеми з документами, і проїхати далі Ернст зміг тільки завдяки своїм картинам - його пропустили вражені митники. Останнім притулком став Лісабон, де Ернст провів кілька тижнів, нудячись в очікуванні місця в літаку.

14 липня 1941 року Макс Ернст прилетів до США і знову був затриманий в аеропорту як громадянин Німеччини. За нього заступилась Пеггі Гуггенхайм, яка вже тоді планувала відкриття свого згодом знаменитого на весь світ музею сучасного мистецтва. У Нью-Йорку Ернст зустрів Андре Бретона та інших представників світу мистецтва, які втекли від війни до Америки - Андре Массона, Жака Ліпшица, Фернана Леже, Піта Мондріана та інших. Він дружив з Марком Шагалом і Марселем Дюшаном, який жив у Ернста перший час після приїзду в Нью-Йорк.

У 1943 році найвідоміший німецький сюрреаліст написав у США полотно під назвою "Картини для юнацтва" (1943) - метафору нового початку у вигнанні.

Читайте також: Побачити Кірхнера і Пікассо тепер можна в одному місці - на виставці у Мюнстері

Леонора Керрінґтон

Англійська художниця і письменниця Леонора Керрінґтон (1917-2011) народилася в родині промисловця в Ланкаширі. З юності вона прагнула до світу мистецтва, всупереч волі батьків, які готували її до життя у вищому суспільстві. Вона втекла з дому, щоб вчитися малювати в Лондоні, де познайомилася з Максом Ернстом, і 1938 року вони оселилися в старому будинку на півдні Франції, де створили власний художній всесвіт.

У 1940 році, коли Ернст був інтернований до табір у Ле Мілі, Каррінгтон втекла до Іспанії. Переживши нервовий зрив і лікування в психіатричній клініці, вона вибралася з Європи завдяки шлюбу з мексиканським дипломатом і письменником Ренато Ледуком. Через Лісабон вона емігрувала до Нью-Йорка, а вже 1943 року оселилася в Мехіко, де навколо неї склалося коло художників та інтелектуалів, які врятувалися від війни.

Тут, у Мексиці, вона написала картину "Біжіть, дами, в трояндовому саду чоловік" (1948). На полотні розгортається фантастична сцена втечі: фігури жінок спрямовуються крізь зарості саду троянд, де ховається невидимий чоловік. У хиткому, туманному просторі тіла і рослини зливаються, межі між світом сну і дійсністю зникають. Поєднання тривоги і внутрішньої свободи робить це полотно однією з ключових робіт емігрантського періоду художниці. Тут втеча перетворюється на одкровення: страх, звільнення і пробудження сплітаються в єдиний міф про жіночу свободу.

Керрінґтон назавжди залишилася в Мексиці, де поєднала європейський сюрреалізм з містикою та міфологією Латинської Америки.

Читайте також:   Квір-модернізм. Виставка в Дюссельдорфі по-новому розповідає історію епохи

Андре Массон

Народжений у північній Франції, Андре Массон (1896-1987) виріс у Бельгії і вивчав мистецтво в Академії образотворчих мистецтв у Брюсселі.

Призваний на фронт Першої світової війни в 18 років, у квітні 1917 року під час битви на Ені юнак був важко поранений у груди. Це виявилося настільки серйозно, що він провів два роки у шпиталях та психіатричних клініках. Відтоді художника мучили безсоння і нічні кошмари, але саме в цьому прикордонному досвіді між життям і смертю зародився інтерес Массона до дослідження хаосу і підсвідомості.

Після війни він оселився на Монпарнасі, де зблизився з Жоаном Міро, Антоненом Арто і Жоржем Батаєм. Увійшов до кола сюрреалістів Андре Бретона, але в 1929 році порвав з ним, обравши більш особистий, вільний шлях. Массон брав участь у першій сюрреалістичній виставці в галереї П'єр, створював декорації для балетних вистав та ілюстрував філософські тексти Батая.

Представлена в Новій національній галереї картина Массона "Бійня" (1931-1932) колись належала галеристу Полю Розенбергу, єврею, який втік від нацистів до Нью-Йорка. Розенберг вивіз частину своєї колекції, в тому числі й це полотно, і врятував його від знищення. Массон зустрівся зі своєю картиною на іншому континенті, після своєї еміграції до США.

Інша робота, "Мисливець" (1927), була конфіскована з паризької колекції єврейського банкіра Альфонса Кана і відправлена на нацистський склад в Же-де-Пом. На звороті картини збереглася позначка KA1081 - інвентарний номер Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg, організації, що займалася конфіскацією предметів "дегенеративного мистецтва". Червоний хрест свідчить, що картину відправляли на знищення. Як вона збереглася - загадка. Після війни твір було повернуто спадкоємцям Кана.

Сам Массон у 1941 році разом із сім'єю був переправлений до США. На кордоні американські митники розірвали п'ять його малюнків, прийнявши їх за порнографію. В Америці художник став одним з перших сполучних ланок між сюрреалізмом і абстрактним експресіонізмом, справивши великий вплив на Джексона Поллока і Аршила Горкі.

Після повернення до Франції Массон продовжив працювати в театрі і книжковій графіці, розписав плафон паризького театру "Одеон" і знявся у фільмі Жана Гремійона "Андре Массон і чотири стихії" (1958). Його картини зберігаються в Центрі Помпіду і Музеї Гуггенхайма.

Віктор Браунер

Румунський художник і графік Віктор Браунер (1903-1966) народився в місті П'ятра-Нямц. З дитинства навчався малювати, а вже до двадцяти років став одним з активних учасників румунського авангарду. У 1932 році Браунер переїхав до Парижа, де приєднався до руху сюрреалістів Андре Бретона.

Його мистецтво поєднувало містику, езотерику і філософію підсвідомості. У 1932 році він створив свій автопортрет, де у нього було відсутнє ліве око. Через сім років після цього передбачення він втратив ліве око у випадковій бійці.

З початком Другої світової війни Браунер як єврей і сюрреаліст був змушений тікати з окупованого Парижа. Деякий час він переховувався разом з іншими художниками на віллі Ейр-Бель у Марселі, базі організації, яка допомагала інтелектуалам емігрувати, але не зміг отримати візу і тому знайшов притулок у Верхніх Альпах, де провів роки війни в повній ізоляції. Саме там він написав картину "Ручна тварина" (1943) - одне з найтривожніших полотен того часу. У ньому злилися страх, самотність і віра в силу уяви.

Після війни художник повернувся до Парижа. Його живопис дедалі більше наповнювався символами пам'яті, тварин-провідників і тотемів. Браунер писав у своїх особистих записах, переданих Максу-Полю Фуше: "Кожна картина, яку я створюю, народжується з найглибших джерел моєї тривоги...".

У 1966 році Віктор Браунер представляв Францію на Венеціанській бієнале, де цілий зал павільйону був присвячений його творчості. 

Виклик європейській раціональності

Виставка в Берліні показує, як через приватні історії, еміграцію і втрату створювалася нова карта мистецтва XX століття. Сюрреалізм, що народився як виклик європейській раціональності, став напрямком, який зміг пережити катастрофу Європи і відродитися в інших частинах світу.

Експозиція базується на багаторічному дослідженні походження робіт з колекції Улли та Хайнера Піцш. Це твори живопису та скульптури, які пройшли через конфіскації, втечу власників та реституції. Нова національна галерея чекає на відвідувачів до 1 березня 2026 року.