Доки президент США Дональд Трамп не заявив про свою зацікавленість Гренландією, цей острів на межі Північної Атлантики та Арктики не привертав до себе великої уваги світової громадськості. Усе змінилося після того, як глава Білого дому висунув претензії на острів, заявивши, що "ми мусимо отримати Гренландію". Утім, в історії вже були випадки, коли найбільший острів світу викликав зацікавленість різних міжнародних гравців.

Ранні поселення та один вікінг

Перші люди у Гренландії з'явилися близько 4500 років тому. Вони прийшли з Північної Америки. Утім, у 12 столітті їх почали поступово витісняти азійські переселенці народності туле, які прийшли на острів з Сибіру через Берингову протоку. Їхніми нащадками є інуїти - представники народності, що становить більшість нинішнього населення Гренландії у 56 тисяч людей.

Своєю назвою острів завдячує одному вікінгу - Еріку Рудому. За вбивство його вигнали з Ісландії, що письмово закріплено у присвяченій йому сазі. Він разом із попутниками на вітрильних кораблях вікінгів поплив на захід та опинився на арктичному острові. Аби заманити на острів якомога більше переселенців, Ерік Рудий назвав його Гренландія - у перекладі "зелена земля". І дійсно - коли вікінги його заселяли, острів був зеленим принаймні на узбережжі.

Поселення вікінгів на острові проіснували близько 400 років, після цього про них більше не чули. Інуїти надалі жили поміж собою. Але в північних країнах надалі ходять чутки про вікінгів, які живуть у південних фіордах Гренландії та буцімто мають великі багатства.

Пастор і данська колонізація

Дійшли чутки і до норвезького пастора Ганса Егеде. Він захотів знайти легендарних вікінгів. Після двомісячного плавання його корабель 3 липня 1721 року прибув до Гренландії.

Утім, надії знайти вікінгів не справдилися - замість них пастора зустріли язичники-інуїти. Він захотів навернути їх до християнства, адже, на його думку, місцеві потребували якнайшвидшої "цивілізації їхніх душ". Для цього пастор взявся вчити мову інуїтів. А позаяк у Гренландії ніхто не знав, що таке хліб, він навіть змінив відповідний рядок "Отче наш". Замість "Хліб наш насущний дай нам сьогодні" місцевих вчили казати "Тюленя нашого насущного дай нам сьогодні".

Через три роки після прибуття на острів Ганс Егеде похрестив першу дитину інуїтів. Він побудував церкву та заснував поселення, яке згодом перетворилося на столицю Гренландії Нуук. Там з 1922 року стоїть пам'ятник норвезькому місіонеру, з якого розпочалася безславна колоніальна історія Гренландії, котрий багато інуїтів, певно, з радістю би знесли.

Норвезько-данська суперечка: кому належить Гренландія?

Прибувши до Гренландії, норвежець Егеде встановив там данський прапор, що формально було абсолютно природно - з 1380 року Данія та Норвегія перебували в союзній державі, яка проіснувала до 1814 року. Після того як країни розділилися, Гренландія залишилася під данською короною, що в Норвегії сприйняли не дуже добре.

Суперечка між двома країнами загострилася, коли Норвегія 1931 року окупувала частину Гренландії, яку назвала на честь пастора-колонізатора "Землею Еріка Рудого". Зрештою суперечку вирішив Міжнародний суд у Гаазі в 1933 році. Згідно з його рішенням, уся Гренландія належить Данії.

Гренландія та США

США у 19 столітті взяли курс на розширення території. У 1803 році вони купили у французів Луїзіану, у 1819-му - Флориду в іспанців, а в 1867 році - Аляску в росіян. Міністр закордонних справ був би не проти купити і Гренландію через її вигідне стратегічне розташування, аби, можливо, потім отримати й Канаду. Але членів Конгресу США відлякала велика сума, яку потрібно було б заплатити за незаселений "льодовий регіон". Замість цього 1916 року США купили в Данії Данську Вест-Індію за 25 мільйонів доларів - нинішні Віргінські острови. У відповідь американці гарантували, що визнаватимуть суверенітет Данії над Гренландією.

Коли нацистська Німеччина під час Другої світової війни окупувала Данію, зв'язок між континентом та Гренландією перервався. Посланець Данії з питань США Генрік Кауффман укладає з американцями угоду. Згідно з нею, вони мали захищати острів від нацистів, в обмін на це США отримали право встановити на острові метеорологічні станції та авіабази. Інуїтів ніхто ні про що не запитував.

Через рік після завершення Другої світової війни США запропонували Данії 100 мільйонів доларів золотом за купівлю Гренландії, аби закріпити свою стратегічну позицію в "холодній війні", що вже розпочиналася. Ймовірно, тодішній президент США Гаррі Труман керувався у своїх міркуваннях Доктриною Монро, згідно з якою все, що розташоване на американському континенті, належить до зони впливу США. А з географічної точки зору, Гренландія є частиною Північної Америки. Крім того, привабливим острів роблять і його природні копалини.

Але Данія відкинула пропозицію. Утім, результатом переговорів стало укладення у 1951 році угоди щодо бази ВПС Туле (сьогодні - аерокосмічна база Пітуффік), яку американці відтоді можуть використовувати без будь-яких обмежень.

Колоніальні злочини і прагнення до незалежності Гренландії

1953 року Гренландія офіційно перетворилася з колонії Данії у данську провінцію. За неї закріпили два мандати в данському парламенті. Спершу від цього мало що змінилося - Данія надалі вирішувала політику на острові. Місцевому населенню намагалися нав'язати данську культуру, адже острів мисливців та рибалок, за задумом, треба було "модернізувати". Кочівницька культура не пасувала до уявлення данців, інуїтів переселили у більші поселення.

Протягом 1950-х років 22 дітей інуїтів попри їхню волю забрали в батьків та перевезли до Данії. Діти повинні були бути виховані "данцями" і пізніше перейняти ключові позиції в Гренландії. Крім того, уряд у Копенгагені непокоїло зростання населення острова, адже його утримання вимагало коштів. Аж до 1970-х років через це проводили примусові протизаплідні заходи серед жінок, частково навіть не інформуючи їх про мету втручання.

Лише 1979 року острів отримав власні парламент та уряд, які, втім, на початку мали небагато повноважень. 2009 року Гренландія стала здебільшого автономною. Копенгаген на сьогодні має повноваження виключно у сфері зовнішньої та безпекової політики.

Та найбільшу перевагу гренландці віддають повній незалежності від Данії. Чого вони так само не хочуть, так це приходу американців. За даними останніх опитувань, 85 відсотків населення острова виступає проти приєднання до США. Утім, крижаний вітер з Гренландії, схоже, поки не здатен відлякати Дональда Трампа.