За час російської війни в Україні було знищено близько 300 тисяч одиниць житла. Таку оцінку озвучили на липневій конференції з відновлення України у Римі. Сьогодні про відбудову, коли не припиняються обстріли, серед українців можна почути різні думки. Реставрувати? Зносити? Будувати нове? Когось від цих розмов навіть "починає тіпати".

А втім, перед схожою дилемою Європа поставала не раз. Тим цікавішими сьогодні можуть бути архітектурні рішення й неординарна життєва історія архітектора Моріца Ґерстеля (Moritz Gerstel).

Російська армія нищила, він прагнув будувати

Ґерстель народився у 1886 році. Часто місцем його народження вказують Львів. Точніше ж це розташоване за 20 кілометрів від обласного центру містечко Новий Яричів.

І ця деталь, можливо, ключова для розуміння його біографії: рівно 110 років тому місто зазнало чималої руйнації в ході 10-місячної російської окупації Галичини під час Першої світової війни.

Ґерстель тоді навчається у Львівській політехніці - вочевидь, як з'ясувала DW у ході підготовки матеріалу, в один час і на одному факультеті з дрогобицьким генієм Бруно Шульцом.

Він призивається до армії Австро-Угорщини, воює з Російською імперією та отримує поранення у боях. Поки він на фронті, у Новому Яричеві російська армія мародерствувала, грабувала та, згідно з задокументованими свідченнями, перед відступом спалила близько 200 будинків - у тому числі його батьківське житло і весь район міського ринку.

"Найстрашнішим був день відступу (зі Львова. - Ред.), - писала у 1915-му щоденна українська газета "Діло". - Росіяни "палили, грабували людей, убивали, всякими способами знущались. Людей наших гнали юрбами з собою з різних сіл і міст".

Відбудова йде важко, люди живуть у підвалах без опалення, ширяться хвороби - у місті немає соціального житла. Все це, як вважають дослідники, остаточно затвердило в Моріцові Ґерстелі намір наперекір згарищам, що залишила по собі російська армія, творити та будувати. І навіть краще.

Читайте також: 1918. Як Україна ледь не стала німецько-австрійським протекторатом

Соціальне житло - людям

Ґерстель випускається з Технічного університету Відня (TU Wien) і там же береться за нагальну справу - співпроєктувати соціальне житло для таких же, як він, учасників війни - у столичному районі Флорідсдорф, а також у Санкт-Пельтені та Амштеттені.

І вже на ранньому етапі, кажуть дослідники, він проявляє оригінальний підхід. Одне з рішень - атріум, спільний соціальний простір для зустрічей і спілкування між сусідами, - щоби ніхто з жильців не відчував самоти, яка у наші дні стала справжнім викликом у великих містах.

"Демобілізований солдат, він і сам почувався самотнім і розумів потреби людей", - сказала DW Карніт Мандель, кінодокументалістка й дослідниця спадщини Ґерстеля.

Він вірив, що житло має розв'язувати соціальні проблеми, а не створювати нові, свідчить цитата з його есе німецькою: "Кожна людина, молода чи стара, без сім'ї, має право на незалежне, безпечне житло, де може почуватися комфортно, відпочивати, щоб жити нормальним, корисним життям".

Ґерстель також відчуває, що з урбаністичною забудовою в містах щодалі зникатимуть парки й зелені простори, зауважує Карніт Мандель. Тому вже тоді максимально озеленює дахи будинків - рішення, ще більш затребувані сьогодні через зміну клімату.

Прихід до влади нацистів знову сплутав усі плани

Молодого галицького архітектора, що будує соціальне житло, природно захоплює філософія Neues Bauen та архітектурна школа Баугаузу, яка у 1920-х роках набирає популярності в Німеччині та Австрії.

Коли ж у 1927 році до виставки "Німецького виробничого союзу" будують експериментальне поселення Вайсенгоф у Штутгарті, ця естетика здійснює революцію - як заклик до повітря та сонячних променів для жителів досі задушливого робітничого житла та багатоквартирних будинків.

Та вже у 1930-х роках з приходом до влади нацистів Баугауз та його прогресивну філософію й дизайн оголошують "дегенеративними". У 1933-му школу розформовують.

Ґерстель, який на той час працює у Бухаресті, розуміє, що більше не зможе творити ніде в Європі. Того ж року, як і десятки інших архітекторів, він зважується на еміграцію - туди, де модерні ідеї на той час мають великий попит - до Хайфи, міста на Середземному морі на тодішній Британській території.

Ринок як простір світла

Архітектурні рішення Баугаузу, завдяки високій адаптивності, досконало переносяться з умовного Берліна хоч і на гористі середземноморські схили, зауважила в розмові з DW німецька архітекторка та фотомисткиня Штефані Клосс (Stephanie Kloss). 

Все ж Ґерстель на момент еміграції вже у солідному віці - йому майже 50. Та попри конкуренцію, він відчуває себе затребуваним у новому середовищі, lingua franca якого - німецька мова.

Вже у 1937 році приходить найбільша вдача: з-між сотні заявок саме його проєкт Talpiot перемагає на конкурсі на зведення міського критого ринку.

Нині цей проєкт вважають одним з найгеніальніших зразків інтернаціонального архітектурного стилю у світі, а його форму, каже Штефані Клосс, порівнюють з кораблем, що прямує у невідомий порт.

На даху розташовувався елегантний ресторан, а простір всередині з продуманою природною вентиляцією та світлом був дивом техніки: з повною електрифікацією, телефоном, морозильними камерами та вантажними ліфтами, що було рідкістю на той час.

Ринок як вірогідний відголосок травми війни й російської окупації став чином його життя. "У цьому низинному місці є своя святість, - зазначає Карніт Мандель. - Там є життя. У просту "маленьку людину" треба інвестувати найбільше, бо так чинить сучасний архітектор. Святилище для кожного. Це була його мрія".

На церемонії відкриття ринку в 1940 році Talpiot назвали "гідним міста майбутнього". Сам же архітектор в інтерв'ю журналістам пояснював, що "якщо будівля відповідає її призначенню… то сама проявить свій природний стиль - як справжнє вино, що має свій невід'ємний букет".

Ґерстель, який, за словами Карніт Мандель, цілком відповідав тогочасному типу так званого "лемберґера" - тобто мав львівську освіченість та стиль, - все ж втілив свою мету: творити й будувати передусім для простої людини. І навіть краще, ніж раніше, попри дефіцит будматеріалів, що повсюдно виникає під час Другої світової війни.

Це була символічна перемога цінностей Баугаузу в широкому розумінні наперекір нацистському тоталітаризму в Європі, а також особиста перемога архітектора.

Проєктом ринку Talpiot в Хайфі, як вважають, він прагнув перевершити свого колегу Еріха Мендельсона (Erich Mendelsohn), автора будівлі "найкрасивішого універмагу Німеччини" Schocken у Штутгарті, що ніби зійшов з екранів культового фільму Метрополіс.

Ґерстель збудував ще кілька знакових будівель, в тому числі готель Talpiot по сусідству з ринком у Хайфі.

Реалії життя на тлі війни у Європі знову штовхають його до винахідливості: архітектор експериментує з місцевими каменем і матеріалами, поєднує європейські й орієнтальні мотиви та ар-деко.

Та успішний етап кар'єри Моріца Ґерстеля триває недовго й завершується разом із британським мандатом у 1948-му році. Багато його друзів та замовників серед арабської та британської еліт залишають місто. "Лемберґер" більше не відчуває себе затребуваним. Він іде у внутрішню еміграцію й помирає у 1961 році.

Справу продовжив син Леопольд (Leopold Gerstel), який згодом стане одним із найвпливовіших сучасних архітекторів Австрії і чий 100-й ювілей там відзначають у 2025 році.

Занепала спадщина, забуте ім'я

Попри те, що у професійних довідниках Моріц Ґерстель вказаний як "український та ізраїльський архітектор", на батьківщині митця, як і там, де він за волею долі залишив слід в архітектурі, його ім'я сьогодні майже забуте і знайоме одиницям.

Навіть флагманський проєкт Ґерстеля - футуристичний Talpiot - з часом швидко занепав і вже давно чекає на реставрацію.

В цьому сенсі йому пощастило менше, ніж "білому місту" у Тель-Авіві, з 2003 року включеному до Світової спадщини ЮНЕСКО. Але точно більше, ніж "іконі стилю" - штутгартському універмагу Schocken, на який у 1944-му впала бомба і який, попри протести з усього світу, остаточно зрівняли з землею у 1960 році.

Будувати дешево, якісно, гарно - актуально й нині

У самій же Німеччині, на батьківщині Баугаузу, втрачено безповоротно й деякі інші унікальні приклади цієї спадщини: у містечку Вайсенгоф, у 2016 році внесеному до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, частину будинків було зруйновано під час Другої світової війни. У повоєнні 1950-ті там знесли ще два будинки.

Можливо, тому в Німеччині, а також в Австрії нині з'являються нові стипендії для досліджень спадщини Баугаузу, а інтерес молодих архітекторів та митців до цього стилю останніми роками зростає.

Що їх приваблює? На думку Штефані Клосс, це не тільки унікальна естетика модерну першої половини 20-го століття. Щоби зрозуміти різницю, "просто подивіться на сучасну архітектуру", іронізує мисткиня. Але крім, безумовно, естетики, це також і цінності, й будівництво на роки вперед.

Тож, досліджуючи цю спадщину, молоді архітектори глибше пізнають власну історію та можуть краще зрозуміти, звідки згодом черпали натхнення, наприклад, Йоахім Шюрманн (Joachim Schürmann), який звів будівлю Deutsche Welle у Бонні, або Ганс Шарун (Hans Scharoun), якому випало відновлювати німецькі міста після Другої світової війни.

Штефані Клосс вважає, що зростання інтересу до Баугаузу "пов'язане з візіонерством цієї школи, яка пробувала створити щось нове, соціальне, поєднуючи це з красою форм". "Сьогодні чогось подібного немає", - констатує вона.

Клосс і сама досліджувала спадщину Ґерстеля та Баугаузу в рамках стипендії від берлінського Сенату. Виставка її фоторобіт проходила у Дюссельдорфі та Майнці.

Карніт Мандель почала цікавитись Моріцом Ґерстелем після того, як оселилася в одному з проєктованих ним будинків поблизу ринку Talpiot.

Відтоді вона побувала в багатьох архівах у Відні та Бухаресті і планує дослідити ще й українські. Після звернення DW біографією Моріца Ґерстеля також зацікавились науковці Львівської політехніки.

Працюючи з документами та в ході своїх "польових досліджень" Карніт Мандель намагається встановити співавторство Ґерстеля у проєктах, розкиданих по різних країнах. Кілька знахідок, про які вона розповідає у своєму блозі, вже вдалося зробити у Відні, Вінер-Нойштадті та Бухаресті. 

Але, як каже дослідниця, її основна мета - до 140-го ювілею з дня народження Моріца Ґерстеля наступного року повернути пам'ять про нього. Свого часу так вже вдалося повернути ім'я Бруно Шульца, хоч долі цих митців і склалися дуже по-різному. 

Будуючи передусім для простої людини, він пропонував універсальні, доступні та естетичні рішення, цілком придатні для сучасної адаптації, вважають архітектори.

На його вік припали дві світові війни, заворушення; він пережив особисті кризи і в певний час навіть опинився без даху над головою. "Однак ніколи не опускав руки. Здаватися для нього - не варіант. Тільки творити й будувати", - каже Карніт Мандель і додає, що таке гасло може бути дуже актуальне і для нашого часу.