"Один в один", - каже DW Рейнгільд Гандт (Reinhild Handt), енергійна німкеня похилого віку. Через кадри війни в Україні роз'ятрилися старі душевні рани. "Нас, покоління дітей війни, страх ніколи не полишав. Він з тобою завжди. Я фізично це відчуваю", - каже 84-річна жінка.

Сьогодні Гандт мешкає в Берліні. Родом вона з Майсена на сході Німеччини, який славиться майсенською порцеляною. Це місто розташоване неподалік саксонської столиці Дрездена, який був майже повністю зруйнований унаслідок американських та британських бомбардувань наприкінці Другої світової війни.

Німеччина розв'язала Другу світову війну, що забрала життя понад 60 мільйонів людей, в 1939 році. Будучи ще дитиною, каже Райнгільд Гандт, вона не розуміла подій навколо: чому безперервно чути вий сирен, чому їй довелося спускатися у темний бункер і чому падають бомби. А під кінець війни вона бачила вулиці, встелені людськими трупами.

Жахливі спогади дитинства, заховані у підсвідомості, знову ожили із появою кадрів російського вторгнення в Україну. У хіміка за освітою Рейнгільд ​​Гандт воно викликає асоціації, схожі з жорсткою загарбницькою війною Гітлера, що вилилася у Другу світову. "Коли Дрезден був перетворений на руїни та попіл, це один в один з тим, що зараз відбувається в Україні. Коли я бачу ці кадри, то постійно думаю, що так само це виглядало й у Дрездені".

Читайте також: Україна - епіцентр Другої світової? Історична відповідальність Німеччини

"Чую відчай і плач людей"

Травматологиня Сабіне Чайнер-Цангль (Sabine Tschainer-Zangl) останнім часом спілкувалася із близько десятком людей похилого віку у віці від 83 до 100 років. Від початку російської війни в Україні 24 лютого їхні дискусії в рамках дослідницького проєкту фактично зосередилися лише на одній темі - на війні. "Вони розповідають про те, як їм шкода людей в Україні. Відчувається сильна симпатія. Ми, експерти, називаємо це "травматичним пилососом", коли наявні власні неопрацьовані травми. Тоді стає дуже важко думати про щось інше", - коментує DW Чайнер-Цангль і додає, що у розмовах відчуває відчай цих людей. "Я бачу, як люди плачуть", - каже вона.

Але кадри відчаю, руйнування, втечі та смертей в Україні викликають сильні емоції не лише серед тих, хто пережив Другу світову війну. "Ми припускаємо, що у Німеччині близько 30 відсотків людей старше 67 років мають травми через історичні події, травми, які проявляються згодом у похилому віці. Якщо порівнювати зі Швейцарією, то там таких лише десять відсотків", - зауважує Чайнер-Цангль.

Це також пов'язано з тим, що саме Німеччина була нацією, яка принесла незмірні нещастя світові. "Сором, відчуття провини та докори совісті. Ця табуїзація часто веде до того, що опрацювати травму стає неможливим", - каже вона.

Читайте також: У чому полягає історична відповідальність Німеччини перед Україною?

Страх перед атомною війною

У свої 74 роки Клаус Градовські (Klaus Gradowski), колишній будівельник, належить до покоління повоєнних дітей. Він бавився на руїнах Берліна, якийсь час провів у зруйнованому тоді палаці Бельвю - нині резиденції Федерального президента. "Я думаю, що кадри, які я бачу зараз з України, навіть гірші за те, що я бачив у повоєнний час свого дитинства у розтрощеному Берліні", - сказав він у розмові з DW. Нині його турбує одне: "Можливо, настане світова чи ядерна війна. Думаю, що тоді від цього світу не залишиться нічого".

Дитина війни Рейнгільд Гандт також стурбована цим сценарієм: "Боюся ядерної, світової війни. Я цього геть не виключаю. Якщо так станеться, то не побіжу в укриття. І якщо таки настане ядерна війна, то вийду на вулицю, щоб швидше мене не стало".

Те, що війна впливає на буденне життя усіх людей і усіх поколінь показує і останнє дослідження Інституту Civey. Настали тривожні часи. Путінська Росія веде жорстоку загарбницьку війну проти сусідньої України. Люди занепокоєні. На замовлення часопису Der Spiegel інститут нещодавно провів опитування серед 5 тисяч громадян ФРН. Відповідно до результатів, 55 відсотків бояться ядерної війни, а 62 відсотки - світової. 41 відсоток відчувають психологічні розлади через війну, наприклад, безсоння, відчувають безсилля або страх.

Страх, змирення з долею, апокаліптичні сюжети, викликані війною, яка щодня забирає людські життя. Все це відбувається на відстані лише 1400 кілометрів від Німеччини. Все це знайомо з професійного досвіду травмотологині Інґрід Вільд-Люффе (Ingrid Wild-Lüffe). "Ці кадри війни створюють відчуття масової втрати контролю. Це лякає людей і призводить до травматичних розладів", - коментує вона.

Як бути зі страхом, зі спогодами? Рейнгільд ​​Гандт розповідає про свій корисний досвід: "Я переглядаю новини лише раз на день, щоб бути в курсі основних подій", - ділиться вона. Це - правильний підхід, каже Сабіне Чайнер-Цангль, а ще рекомендує спілкування. "Однак обов'язковою умовою є спілкування з тими людьми, які мають необхідний досвід". Нещодавно Чайнер-Цангль пережила шок, коли доглядальниця у будинку, де компактно проживають люди старшого віку, ввімкнула телевізор і разом зі старшими переглядала хроніку війни. "Це було невдале рішення", - вважає вона.

Читайте також: Відповідальність Німеччини перед Україною: протидія викривленню історії

"Війна - не вихід"

Розмова про Україну, про війну, особисті спогади - все це неабияк засмутило і втомило Рейнгільд Гандт. Але одним ще вона хоче поділитися: "Мені дуже сумно, що люди і донині не навчилися нормально ставитися одне до одного. Я не вірю в те, що війна завжди має бути останнім засобом. Не хочу і не можу більше в це вірити", - каже вона.