Військові навчання Білорусі та Росії: чого очікувати?
Олександр Бураков
19 січня 2022 р.
У лютому на білоруській території пройдуть навчання збройних сил Білорусі та Росії. До чого готуються країни, з'ясовувала DW.
Спільні навчання "Захід-2017" на території Білорусі (фото з архіву) Фото: Reuters/Vayar military information agency/Belarussian Defence Ministry
Реклама
У Мозирському районі Гомельської області місцеві жителі вранці 18 січня помітили військових РФ, лісові дороги були перекриті шлагбаумами, а в'їзд на них можливий за перепустками. Раніше військова техніка на залізничних платформах була помічена під Мінськом, у Слуцьку та Гомелі. Так розпочалася підготовка до спільних військових навчань Білорусі та Росії під назвою "Союзна рішучість". Правитель Білорусі Олександр Лукашенко у понеділок заслухав доповідь про навчання збройних сил та анонсував, що вони пройдуть у лютому на південних і західних кордонах країни.
Про заплановані спільні навчання Олександр Лукашенко говорив ще 29 грудня минулого року на зустрічі з Володимиром Путіним. На той час Росія вже перекинула до кордону з Україною близько 100 тисяч військовослужбовців. Офіційний Київ та лідери західних країн побоюються, що Москва готується до нового вторгнення в Україну. Росія подібні наміри заперечує, вимагаючи "гарантій безпеки", зокрема відмови від перспективи вступу України до НАТО.
На цьому тлі Олександр Лукашенко, обговорюючи плани майбутніх навчань, заявив, що біля кордонів Білорусі нібито відбувається нарощування військового контингенту України та зосередження "підрозділів Національної гвардії з націоналістів-радикалів, що ще дужче, ніж натовські військовослужбовці". Служба безпеки України відразу ж відреагувала на цю заяву, назвавши її "маніпулятивною та провокативною".
Російські десантники на спільних навчаннях "Захід-2021" (фото з архіву) Фото: Vitaly Nevar/REUTERS
Навчання відбудуться з 10 по 20 лютого, їхньою метою названо відпрацювання завдань запобігання та відсічі зовнішньої агресії, а також протидія тероризму. До цієї дати проводитиметься раптова перевірка боєготовності - тобто передислокація та створення угруповань військ. На території Білорусі буде задіяно п'ять полігонів та чотири військових аеродроми.
Перший ешелон з автомобільною та важкою технікою, за повідомленням пресслужби міноборони Білорусі, вже прибув до країни, і найближчим часом російські військові вирушать до району виконання завдань. Водночас заступник міністра оборони Росії Олександр Фомін на брифінгу для іноземних військових аташе 18 січня повідомив, що з Росії до Білорусі для навчань перебазують два дивізіони систем ППО С-400, один дивізіон комплексів "Панцир-С" та дванадцять літаків Су-35.
На пряме запитання, чи буде війна, білоруський військовий аналітик Єгор Лебедок відповів, що для її початку зібраних на білоруській території сил недостатньо, проте їх вистачає, якщо брати все угруповання російських військ навколо України. Тому, на його думку, якийсь збройний конфлікт, швидше за все, буде, але не зрозуміло коли.
"Всі ставлять питання про війну, але проблему треба брати ширше", - зазначає Лебедок. Росія, вважає він, відчуває, що стратегічно відстає від Заходу. За останні сім років стало зрозуміло, що дезорганізувати НАТО не вдалося, а зараз цей військовий блок відкинув вимогу Путіна повернутися до конфігурації 1997 року, яка передувала розширенню меж Альянсу за рахунок країн колишнього соцтабору. Тому і виникла, за словами аналітика, "логічна думка, а чи не атакувати, поки ти ще сильний".
А в Білорусі йде ескалація конфлікту та підготовка до нього населення. У понеділок заступник начальника Генштабу Білорусі, начальник головного оперативного управління Павло Муравейко заявив, що на західному кордоні польські військові виконують провокаційні завдання - "бажаючи продемонструвати свою потрібність Європі, Польща переміщує туди якомога більше військових".
Така риторика, продовжує Лебедок, лише посилює атмосферу тривожності, а насправді Білорусі як військово-політичного чинника немає - Росія відпрацьовує тут свої плани, використовуючи оперативний простір. Білоруській державі це не потрібно, але Олександр Лукашенко може у підсумку розраховувати на зниження тиску з боку Росії - так він розрахується з Володимиром Путіним за підтримку.
Як зазначає білоруський військовий оглядач Олександр Алесін, за канонами військового мистецтва, перевага того, хто йде в наступ, має бути в пропорції 3:1 або 4:1. І якщо біля кордонів з українського боку зосереджено 120 тисяч військовослужбовців, то Росії потрібно 500 тисяч солдатів, а це більше, ніж сухопутна армія РФ. Характер техніки, що прибула до Білорусі, на кшталт систем С-400 або комплексів "Панцир-С", вказує все ж таки на відпрацювання оборонних боїв.
Росія, за словами експерта, розуміє реакцію Заходу на свої дії, тому її завданням є навмисне виснажувати своїх опонентів. Тому удар якщо й буде, то матиме гібридний характер - і зовсім не там, де армія РФ демонструє військову активність.
Війна малоймовірна, вважає Алесін, але якийсь конфлікт буде, щоб і надалі присутністю військ виснажувати Україну економічно доти, доки в країні не настане розкол еліт - а, судячи з останніх новин, протистояння вже спостерігається. Інтерес Росії у тому, щоби в Україні знайшлися сили, налаштовані проти вступу країни до НАТО.
Професор політології Національного університету "Києво-Могилянська академія" Олексій Гарань зазначає, що в Україні дуже стурбовані тим, що Білорусь потенційно може стати плацдармом для агресії. Російські війська беруть участь у маневрах, а це означає, що з боку протяжного білорусько-українського кордону може бути атака. І армія, звісно, готується до такого варіанту.
Побоювання повномасштабної війни є, продовжує Гарань, адже логіку Путіна важко зрозуміти, але це було б нераціональним рішенням, бо все виллється у серйозну міжнародну кризу. Більшою є ймовірність локальної військової операції, наприклад, Росія може захопити порт на Азовському морі чи Північно-Кримський канал. Але треба розуміти, що російська армія матиме втрати, додає Олексій Гарань: "І ми, як демократи, не хочемо жертв і цінуємо життя солдатів, а РФ - ні".
Коротка історія російсько-українського протистояння
Конфлікт Росії та України сягає корінням в історію. Його суть - Кремль не визнає незалежності України. DW нагадує про ключові події новітньої історії, що передували загостренню ситуації між країнами.
Фото: DW
Розпад Радянського Союзу і створення СНД
У грудні 1991 року Україна разом із Росією та Білоруссю закріпила розпад СРСР. Москва, очевидно, розраховувала зберегти вплив за допомогою СНД та постачання дешевого газу. Але вийшло інакше. РФ та Білорусь створили союзну державу, Україна дедалі частіше дивилася на Захід. На фото - Леонід Кравчук, Нурсултан Назарбаєв, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич під час офіційного заснування СНД в Алмати.
Фото: dpa/picture-alliance
Спадок СРСР та Будапештський меморандум
Україна успадкувала від СРСР майже мільйонну армію та третій у світі ядерний арсенал. Від ракет Київ відмовився, передавши їх Росії в обмін на економічну допомогу та гарантії безпеки (Будапештський меморандум 1994 року). Поки Захід не відповідав Києву взаємністю і не збирався інтегрувати її до своєї структури, реакція РФ виглядала стриманою.
Фото: David Brauchli/AP Photo/picture alliance
Росія визнає кордони України з Кримом
Пострілів не було, якщо не брати до уваги інцидент зі стріляниною у повітря 1992 року, коли сторожовий корабель ЧФ підняв прапор України і пішов із Севастополя до Одеси. Росія перші 10 років була слабка економічно, а чеченські війни забирали ресурси. Розділивши Чорноморський флот і підписавши у 1997 році "Великий договір", РФ визнала кордони України, включаючи Крим. На фото: Севастополь, 1992 рік.
Фото: Sergei Supinsky/dpa/picture alliance
Тріщини в радянській дружбі: конфлікт навколо Тузли
Перша велика дипломатична криза між Москвою та Києвом відбулася за президенства Володимира Путіна. Восени 2003 року РФ раптово почала будувати дамбу в Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. Київ сприйняв це як спробу переділу кордонів. Конфлікт було вирішено після особистої зустрічі президентів. Будівництво припинили, але задекларована дружба двох країн отримала перші тріщини.
Фото: Valeriy Solovyov/dpa/picture-alliance
Помаранчева революція
На виборах президента України 2004 року РФ активно підтримала проросійського кандидата Віктора Януковича, але "помаранчева революція" не допустила його перемоги на тлі звинувачень у фальсифікації. Президентом став прозахідний Віктор Ющенко. Його перемога стала відправною точкою до політичних змін у РФ. Вони спрямовані на недопущення того, що в Москві називають "кольоровими революціями".
Фото: Sergey Dolzhenko/picture-alliance/dpa
Перекриття газового крану у 2000-х
За часів президентства Ющенка РФ двічі перекривала Україні газовий кран - у 2006 та 2009 роках, що призвело до перебоїв транзитних поставок до Європи.
На фото 2009 рік: співробітник "Газпрому" на газовимірювальній станції "Суджа", за 200 метрів від українського кордону, Курська область, РФ.
Фото: Maxim Shipenkov/dpa/picture alliance
Обіцянки членства у НАТО
Ключова подія сталася у 2008 році. На саміті НАТО в Бухаресті президент США Джордж Буш спробував надати Україні та Грузії План дій з підготовки членства в альянсі (ПДЧ). Путін різко виступив проти, Москва дала зрозуміти, що не визнає повністю незалежність України. У результаті ФРН та Франція заблокували план Буша. Україні та Грузії, було обіцяно членство в НАТО, але без дати.
Фото: Vladimir Rodionov/dpa/picture-alliance
Курс України на Євросоюз
Оскільки швидко просунутися до НАТО не вдалося, Київ взяв курс на економічну інтеграцію з ЄС. Влітку 2013 року, за кілька місяців до можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС, РФ почала тиск, майже перекривши на кордоні експорт з України. Уряд Януковича заявив про призупинення підготовки до підписання угоди. Це викликало масові протести в Україні, Янукович у 2014 році втік до Росії.
Фото: Getty Images
Анексія Криму
У Києві виник вакуум влади, у березні 2014 року Росія анексувала Крим. Це було поворотним моментом, початком неоголошеної війни. На фото: російські військові в Криму (Сімферополь, березень 2014 року).
Фото: Filippo Monteforte/AFP/Getty Images
Війна на Донбасі
Одночасно російські та місцеві напіввоєнні структури дали поштовх сепаратизму, були проголошені "народні республіки" в Донецьку та Луганську, якими керували люди, що приїхали з РФ, у формі без розпізнавальних знаків. Київ реагував повільно, чекав на президентські вибори наприкінці травня й лише потім зважився на масштабне застосування сили. На фото: танк бойовиків у Донецьку, 2015 рік.
Фото: REUTERS/Maxim Shemetov
Поява "нормандського формату"
На початку червня 2014 року у Франції на заходах з нагоди 70-х роковин висадки союзників у Нормандії новообраний президент України Петро Порошенко вперше зустрівся з російським колегою Путіним за посередництва лідерів Німеччини та Франції. Так виник "нормандський формат".
Фото: Bundesregierung/Bergmann/dpa
"Іловайський котел"
Улітку 2014-го українська армія почала тіснити сепаратистів, але наприкінці серпня Росія, як стверджує Київ, масштабно застосувала на Донбасі свою армію. Москва це заперечує. Українські сили зазнали поразки під Іловайськом, що стало піком конфлікту. Активні бойові дії по всій лінії фронту закінчилася підписанням у вересні в Мінську угоди про припинення вогню, яка була швидко порушена.
Фото: Reuters
Позиційна війна триває
На початку 2015 року сепаратисти перейшли у широкий наступ. Київ знову звинуватив Москву у застосуванні армії без розпізнавальних знаків, РФ знову все заперечувала. Українські сили зазнали поразки в районі вузлового міста Дебальцеве, яке їм довелося поспіхом залишити. Тоді за посередництва ФРН та Франції було підписано Мінськ-2. Жоден з його пунктів повністю не виконаний.
Фото: Andriy Andriyenko/AP/dpa/picture alliance
Скупчення військ на кордоні
У 2021 році трапилося нове загострення. Росія двічі скупчує свої війська біля західних кордонів: навесні та восени. Українська та західна розвідки повідомляють про загрозу можливого вторгнення РФ в Україну. Аби розрядити обстановку, на Заході пройшла низка міжнародних переговорів. Однак РФ вимагає гарантій невступу України в НАТО і дає знати, що поки відводити війська вона не збирається.