У червні 1981 року американські лікарі вперше написали про хворобу, на яку хворіють молоді чоловіки-гомосексуали, котрі до цього не мали жодних хронічних захворювань. Незабаром ВІЛ/СНІД спричинив пандемію, що призвела до найбільшої кількості жертв у новітній історії.

На початку пандемії більшість випадків ВІЛ-інфекції розглядали як рідкісну форму запалення легенів. Але нове захворювання викликало, окрім високої температури, ще й запалення лімфовузлів, ослаблення імунітету чи саркому Капоші. Більшість пацієнтів помирали. 1982-го року ця хвороба отримала назву: AIDS - Acquired Immune Deficiency Syndrome, синдром набутого імунодефіциту - ВІЛ/СНІД.

Коли було виявлено вірус імунодефіциту людини

У 1983 році французькі вірусологи Люк Монтаньє та Франсуаза Барре-Сінуссі з Паризького інституту Пастера виявили вірус імунодефіциту. За це вони отримали у 2008 році Нобелівську премію з медицини, що призвело до скандалу з американцем Робертом Галло, котрий проводив паралельні дослідження на цю тему та вважав, що це його відкриття. Але 1991 року він відмовився від своїх претензій. Ішлося не лише про честь науковця, але й насамперед про патент на використання серологічного тесту на антитіла, за допомогою якого можна виявляти вірус імунодефіциту людини. 1984 року з'явився перший тест на антитіла.

У 1982 році перші випадки ВІЛ-інфекції виявили в Німеччині, вірус поширювався в усьому світі - і дуже швидко. Багато відомих особистостей у різних країнах померли від ВІЛ/СНІДу, серед них музиканти, актори, фотографи. 1985 року Рок Хадсон став першим голлівудським актором-гомосексуалом, який помер від наслідків ВІЛ-інфекції.

У багатьох цей факт змінив ставлення до досі маловідомої хвороби. Наприкінці 1980-х дедалі більше знаменитостей публічно визнавали, що вони є ВІЛ-інфікованими. Але багато звичайних людей, які заразилися ВІЛ-інфекцією, піддавалися стигматизації та дискримінації.

Читайте також: Казус кондома: чому в Україні частішає передача ВІЛ через незахищений секс

Що сьогодні відомо про ВІЛ/СНІД

В основному ВІЛ передається статевим шляхом. Але дехто заразився ним через кров, наприклад, при переливанні. Тому з 1985 року всі продукти крові, необхідні в медицині, в Німеччині проходять перевірку на ВІЛ-інфекцію.

Незабаром стало зрозуміло, що проблема ВІЛ/СНІД стосується не лише окремих груп, наприклад, гомосексуалів, заразитися ним може кожен у будь-якій країні світу. Ця хвороба перетворилася на пошесть ХХ століття і вплинула на повсякденне й сексуальне життя мільйонів, викликавши побоювання щодо статевих контактів. Здавалося, що після появи цієї інфекції доба вільного кохання 1960-1970 років остаточно минула. У людей виник страх заразитися ВІЛ. Великим попитом почали користуватись презервативи, які вважалися і досі вважаються захистом від цього захворювання.

Вірус імунодефіциту людини небезпечний тим, що, потрапляючи до кровоносної системи, так сильно впливає на імунітет, що організм не може боротися з інфекціями та хворобами, не може позбуватися вірусів та бактерій. Якщо ВІЛ-інфекцію не лікувати, вона перетворюється на тяжку хворобу СНІД. У запущеній стадії ця хвороба призводить до особливої ​​форми запалення легенів, грибкової інфекції, у тому числі дихальних шляхів, або раку, наприклад, саркоми Капоші.

ВІЛ/СНІД швидкими темпами поширювався світом. Його виявили у 100 країнах. 1988 року ООН оголосив 1 грудня Всесвітнім днем ​​боротьби зі СНІДом. Гаслом цього дня у 2021 році є такі слова: "Покінчити з нерівністю. Покінчити зі СНІДом. Покінчити з пандемією". Нині хвороба широко поширена насамперед в африканських країнах, медикаментів проти неї там майже немає. На південь від Сахари ВІЛ/СНІД є найчастішою причиною смерті. Дві третини всіх ВІЛ-інфікованих живуть в Африці. Це 25,5 мільйона людей. Два мільйони з них - молодші 15 років.

До країн з найбільшою кількістю ВІЛ-інфікованих належать Ботсвана, Лесото, Малаві, Намібія, Нігерія, Кенія та Зімбабве. Найвищий рівень захворювання на ВІЛ - у Південній Африці, де проживає понад сім мільйонів ​​інфікованих. Серед них - близько 320 тисяч дітей. Аби змінити цю ситуацію, необхідно діяти глобально та на всіх рівнях.

Важливими заходами є профілактика та лікування - всі ВІЛ-негативні повинні бути краще поінформовані про інфекцію та хворобу, яку та викликає, а ВІЛ-позитивні - отримувати необхідну терапію. Але великою перешкодою для цього є стигматизація та дискримінація, що їх зазнають ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД. А це стримує багатьох проходити тестування на ВІЛ.

Чим лікують ВІЛ/СНІД

У 1996 році відбувся великий прорив у дослідженні ВІЛ-інфекції. Вчені розробили комбіновану терапію для лікування ВІЛ-інфекції, яка викликала загальну ейфорію та подарувала світові надію. Уперше при лікуванні ВІЛ/СНІДу почали застосовувати так звані антиретровіральні (антиретровірусні) засоби, які зупиняють вірус, перешкоджають подальшому поширенню інфекції та захворюванню на СНІД. Для цього виду терапії використовується кілька медикаментів.

Така комбінована терапія є стандартним засобом лікування ВІЛ/СНІД і нині. Інфіковані вимушені все життя приймати медикаменти - ці засоби хоч і не можуть повністю вивести вірус з організму, але зводять його кількість до мінімуму. Завдяки цьому інфіковані більше не можуть заразити інших, і захворювання не призводить до смерті.

2016 року Європейська Комісія дозволила використовувати медикамент Truvada як PrEP (Präexpositions-Prophylaxe), тобто як препарат, який запобігає захворюванню. Він приймається до статевого контакту. Приймаючи ці ліки, ВІЛ-негативні можуть зменшити ризик інфікування. Цей препарат особливо ефективний у групах підвищеного ризику. До них, наприклад, належать чоловіки-гомосексуали. При тривалому щоденному застосуванні препарат гасить ВІЛ-інфекцію на 95 відсотків. Медики радять, однак, не покладатися лише на цей препарат, а й надалі паралельно використовувати презервативи. Захисту від інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, Truvada не забезпечує.

Читайте також: Елтон Джон закликає Україну посилити боротьбу зі СНІДом

Як людство намагається боротися з ВІЛ

UNAIDS - програма ООН, метою якої є боротьба з ВІЛ/СНІДом. Організація має амбітну мету: 90 відсотків усіх інфікованих мають бути поінформованими про своє захворювання. 90 відсотків людей з діагнозом ВІЛ/СНІД мають отримувати антиретровірусну терапію. І в 90 відсотків тих, хто приймає антиретровірусні препарати, концентрація вірусу має бути знижена до мінімуму. Таких результатів очікували до 2020 року, але мети не було досягнуто, тож термін її досягнення перенесли на 2030 рік.

Тим часом результати соцопитувань свідчать, що багато людей досі не знають, у чому різниця між ВІЛ та СНІДом. Хтось досі вірить, що ВІЛ-інфекція передається побутовим шляхом, і тому дистанціюється від ВІЛ-інфікованих. Існує багато міфів навколо цього захворювання, що є однією з причин стигматизації, дискримінації та ізоляції ВІЛ-інфікованих.

Тому важливо проводити роз'яснювальну роботу на всіх рівнях. І багато міжнародних організацій вважають це своїм завданням. До них належить й International Aids Society - найбільше у світі об'єднання експертів з ВІЛ-інфекції з учасниками із понад 170 країн. Цю організацію було засновано у 1988 році. У Німеччині ще з 1983 року роз'яснювальною роботою та допомогою ВІЛ-інфікованим займається Deutsche Aidshilfe.

Нині ВІЛ/СНІД належить до захворювань, які людству вдалося взяти під контроль. Ця хвороба повністю ще не виліковується, але принаймні піддається лікуванню. При цьому різницю у тривалості життя між ВІЛ-позитивними та ВІЛ-негативними вдалося ліквідувати. Створити вакцину проти вірусу імунодефіциту людини складно, оскільки він має тривимірну структуру поверхні, половина якої вкрита цукровою оболонкою - гліколізована. Саме гліколізовані поверхні блокують дію вакцини.

Якби ВІЛ поводився так, як інші віруси, це істотно полегшило б завдання розробникам вакцини. Але вірус імунодефіциту людини постійно та дуже швидко змінює свою оболонку. Щоб здобути перемогу над ним, імунна система має його розпізнати, але швидкі мутації призводять до того, що імунна система не бачить у ньому небезпеки. Вірус імунодефіциту людини належить до групи ретровірусів. Вони мають здатність зберігати свій ДНК-геном у клітині людини. Вчені вже багато років намагаються зрозуміти, як розмножуються ретровіруси, щоби розробити стратегію боротьби з ними. Але поки що безрезультатно.