10 років тому Російська Федерація спершу окупувала, а потім анексувала півострів Крим, змусивши тисячі його жителів покинути свої домівки і розлучитися з рідними. Дехто з них доєднався до Збройних сил України і вже з 2014 року бореться з російською агресією. Іса Акаєв та Ірина Голосна - серед таких кримчан. DW поспілкувалася з ним та розповідає їхні історії.

Кримські татари - 40 років життя на чужині

Ісі Акаєву 57 років. Його справжнє ім'я Наріман Білялов, але відомим в Україні він став саме під псевдонімом. Чоловік із кримськотатарським корінням з 2014 року очолює добровольчий батальйон ЗСУ "Крим", який він створив разом з іншими кримчанами. Зараз це спецпідрозділ у складі Головного управління розвідки українського міноборони. Акаєв проводить паралелі між нинішньою російською окупацією півострова та часами, коли радянська влада масово депортувала кримських татар до Центральної Азії наприкінці Другої світової війни. У 1930-х роках минулого століття, розповідає Акаєв, його предків "розкуркулили" більшовики, а у 1944 році його дідусів та бабусь разом з батьками, які тоді ще були дітьми, силоміць депортували з Криму до Узбекистану. "Коли в дім до моєї бабусі прийшли совєти, вона встигла взяти лише Коран, якісь речі для дітей і жменьку ячменю", - пригадує розповіді бабусі чоловік.

Наступні 40 років родина Акаєва жила на чужині. В Узбекистані народився він і його сестри. Акаєв каже, що ще змалку дітям розповідали, що їхня батьківщина в Криму і туди треба повернутися. Це стало можливим лише у 1990 році, коли радянський режим переживав останній період свого існування. На зламі цих історичних подій, каже чоловік, він усвідомив, що півострів має заручитися підтримкою незалежної України і будувати своє майбутнє з нею. "З Росією нам не по дорозі. Росіяни - це ті, хто забрав у нас все. Нічого немає про кримських татар. Кладовищ не збереглося, мечеті знищені", - каже Акаєв, маючи на увазі радянську владу.

Російська окупація Криму і нове вигнання

Коли взимку 2014-го року в Криму з’явилися перші російські військові без розпізнавальних знаків і почали встановлювати контроль над адміністративними та військовими об’єктами, кримчани не усвідомлювали, що справа дійде до окупації півострова, вважає Іса Акаєв. За його словами, після перемоги Євромайдану в Києві в Криму було переконання, що спротив місцевих також не допустить переваги проросійських сил. Чоловік пам'ятає масштабну акцію протесту проти російської присутності в Криму, що відбулася в Сімферополі 26 лютого 2014 року. Акцію організував Меджліс кримськотатарського народу, серед протестувальників був і Іса Акаєв.

Читайте також: Війна Росії проти України: 10 років і кінця не видно?

Паралельно там відбувався проросійський мітинг, дійшло до сутичок. Під час них загинуло двоє людей, дехто отримав поранення. Акаєву вдалося уникнути такої долі. Наприкінці лютого він покинув Крим і поїхав до Києва, аби там попросити у місцевих активістів про підтримку для кримчан. Лише згодом чоловік усвідомив, що шлях додому йому вже закритий. Його дружина зателефонувала і попросила не повертатися додому, оскільки під їхнім будинком на чоловіка вже чекали невідомі люди. За кілька днів дружина Акаєва з дітьми так само були змушені покинути півострів.

Ще перед анексією агітували за російські паспорти

Ірина Голосна - серед тих проукраїнських кримчан, які лишилися вдома і продовжували чинити опір окупантам. Вона з 1990-х років жила в Севастополі та розповідає, що російська пропаганда про буцімто російську історію півострова була присутня в Криму навіть ще до його анексії Росією.

За часів дружнього до Росії президента України Віктора Януковича, каже жінка, на півострові людей відкрито агітували отримати російські паспорти. Багато кому за це обіцяли нові можливості у Росії, зокрема, легке працевлаштування, розповідає Голосна. Місцеві жителі, визнає жінка, не вбачали у цьому загрози: "Ніхто цьому не противився, думали, що це нормально. Але багатьом паспорти так і не видали. Гадаю, так росіяни вже тоді готувалися до анексії, прощупували населення".

Після появи на півострові російських військових без розпізнавальних знаків у 2014 році, розповідає Голосна, вона ночами ходила чергувати до частин разом з дружинами українських військових. Як каже жінка - аби об'єкти ЗСУ та зброю на складах остаточно не взяли під контроль росіяни.

Переслідування всіх, хто проти окупації Криму

Та попри спротив проукраїнськи налаштованих жителів півострова в березні 2014-го року росіяни вже контролювали Крим і одразу почали переслідувати всіх, хто виступав проти окупації. Приміром, 9 березня, на річницю з дня народження українського поета Тараса Шевченка, у Гагаринському районі Севастополя, пригадує Голосна, невідомі побили жінку, яка прийшла декламувати вірші українською біля пам'ятника Шевченкові.

Напередодні і під час незаконного референдуму про приєднання півострова до РФ місто Севастополь росіяни оточили блок-постами і не дозволяли місцевим виїхати. Голосна вважає, що так хотіли створити фіктивну картинку, ніби містяни далі живуть колишнім життям і будуть голосувати. За її спостереженнями, на так званий "референдум" ходило показово мало людей: "Ми цілий день на балконі з донькою чергували і спостерігали. Туди приходили практично самі пенсіонери".

Після "референдуму" жінка відкрито надалі підтримувала Україну. Каже, ніхто з її рідних і друзів у Севастополі не вірив у результати голосування за приєднання до РФ. "Ми цього не сприймали, їхали додому в тролейбусі і кричали гімн України! Ми не думали, що це надовго", - з сумом в голосі пригадує Ірина. Протягом наступних місяців ситуація лише загострювалася. Жінка пригадує, що викладачі почали цькувати у школі її дітей, а їй самій на роботі не раз погрожували за українську символіку.

У вересні 2014-го року Ірина разом з сином і донькою виїхала до Львова. Там вона добровільно вступила до лав ЗСУ, які вже на той час воювали з підтримуваними Росією сепаратистами на сході України. Відтоді жінка пройшла службу в багатьох гарячих точках фронту на Донеччині, в тому числі під час повномасштабної війни. Нині як аеророзвідниця вона готується вирушити на позиції на південному напрямку фронту.

План на життя у Криму після деокупації

І Іса Акаєв, і Ірина Голосна, які розповіли DW свої історії про російську окупацію Криму, вже протягом десяти років воюють в ЗСУ проти Росії та підтримуваних нею бойовиків. Їхня мета - особисто докластися до звільнення півострова і повернутися додому. Там на них досі чекають рідні: в Акаєва в Криму живуть практично всі близькі, у Голосної - родина брата і бабуся. Жінка каже, що вірить у деокупацію півострова виключно військовим шляхом, але впевнена, що це буде нешвидкий процес.

Читайте також: Джемілєв: "Наступного року ми будемо в Криму"

Втім, до тривалої боротьби жінка готова. "Мені дуже боліло те, що в мене просто так життя вкрали, розтоптали, роздавили, що його немає. Крим буде знову наш. Інакше бути не може", - каже Голосна.

Жінка часто зідзвонюється зі своїми родичами в Криму. Торік обіцяла їм особисто приїхати із побратимами і посестрами ЗСУ якомога швидше - з перемогою. У самої Ірини є власний план на життя у Криму після деокупації: вийти на пенсію, купити будинок біля моря та провести у Севастополі старість. "Я це собі так завжди уявляла. Ну, в мене ця мрія ще залишилася", - каже жінка.