Перебої з водою у Києві почалися 3 листопада по обіді, після однієї з наймасштабніших атак Росії на українську енергетику. За даними президента Володимира Зеленського, у ніч і вранці 3 листопада Росія застосувала 289 ударних дронів, 17 балістичних і 59 крилатих ракет. Удари пошкодили об'єкти київського регіонального енерговузла, у місті ввели екстрені відключення світла, а основні об'єкти водоканалу залишилися без живлення. Вранці 4 листопада воду повернули лівому берегу і Оболоні, на правому березі ще кілька годин тримався понижений тиск. А у другій половині дня "Київводоканал" повідомив, що водопостачання столиці повністю відновлено, тиск у мережах "стабілізувався та відповідає нормативним показникам".

Це не перший такий випадок за осінь. Наприкінці жовтня після влучання дронів в об'єкт критичної інфраструктури без води залишалися лівий берег, Печерський, Солом'янський і Голосіївський райони. На початку жовтня через знеструмлення падав тиск у центральних районах міста.

Чому вода зникла по всьому місту

Самі об'єкти водопостачання Росія поки що, як правило, не атакує. "Причиною відключення води в 99% випадків в Україні є саме знеструмлення. Самі по собі об'єкти водоканалів поки що, на щастя, в основному не є прямою ціллю ворога", - пояснює DW завідувач кафедри водопостачання та водовідведення Київського національного університету будівництва і архітектури, директор Інституту комунальної інфраструктури Олександр Кравченко.

Водоканали мають найвищий пріоритет в енергосистемі, тож електрику насамперед подають на насосні станції. Але цього разу, за словами експерта, світла не було одночасно на обох берегах Дніпра. "У нас в Києві достатньо потужностей системи, щоб хоча б на одному березі все працювало", - каже Кравченко. Коли ж зупинилося енергоживлення на обидвох берегах, вода за законами фізики стекла з системи, і після повернення світла мережу довелося заповнювати заново.

Президент асоціації "Укрводоканалекологія", колишній керівник "Київводоканалу" Дмитро Новицький нагадує про масштаб проблеми. За його словами, інфраструктура "Київводоканалу" споживає до 200 мегават електроенергії. Раніше основну частину енергії місту давали київські ТЕЦ-4, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, але після російських ударів Київ залежить від об'єднаної енергосистеми. "Ворог б'є по об'єктах енергетичного забезпечення. І саме тому і відключаються об'єкти водопостачання, водовідведення", - пояснив DW експерт. 

Чому генератори не рятують

Резервні джерела живлення в Києві є, але для найбільших об'єктів їх замало. За словами гендиректора "Київводоканалу" Ігоря Паламаря, наприкінці жовтня резервне живлення мала приблизно половина об'єктів водопостачання. Проблема в потужностях. "Насосне обладнання іноді доходить до потужності 1,4 мегавата. Жоден дизель-генератор не забезпечить живленням насос такої потужності", - каже Дмитро Новицький. Для таких об'єктів, переконаний він, потрібні газопоршневі чи газотурбінні установки, здатні працювати в режимі "острова". За словами експерта, місто ними займається, "але складні питання треба було вирішувати трохи раніше".

Олександр Кравченко пояснює, що генератори потужністю кілька мегават виготовляють під замовлення, у Європі таких виробників одиниці. Виготовлення триває близько пів року, ще місяць займає доставка. Окрема проблема полягає в пальному та кадрах. "Цей генератор запускає кваліфікований спеціаліст, який повинен доїхати до цього місця", - каже Кравченко. Водоканали не мають стовідсоткового бронювання, тож багато фахівців пішли до війська. Поки спеціаліст через затори дістається до об'єкта і запускає генератор, система вже втрачає воду.

Енергетичний експерт Станіслав Ігнатьєв звертає увагу, що наявність генератора на об'єкті ще не означає енергетичної незалежності. "Забезпечити роботу однієї насосної установки і гарантувати нормальне водопостачання цілого району - абсолютно різні інженерні завдання", - наголошує він. Особливо вразливими експерт називає багатоповерхівки, де воду на верхні поверхи подають підвищувальні насоси на балансі керуючих компаній чи ОСББ. Тож навіть коли магістральна мережа працює, вода може не дійти до 15-го чи 20-го поверху. 

Чи є в системи водопостачання запас міцності

Попри все, експерти не говорять про крах системи. "Запас міцності певний є, і це доведено тим, що з 2022 року в Києві майже не було тривалих відключень", - каже Дмитро Новицький. Систему проєктували ще за часів холодної війни, і вона, на його думку, довела свою стійкість. Олександр Кравченко додає, що саме по собі злиття і повторне заповнення мережі системі не шкодить. "Простими словами, ви від'єднали батарейку, система перестала працювати, приєднали, через певний час почала працювати", - пояснює він. Значно небезпечніші для насосів коливання напруги, які зараз теж трапляються.

Станіслав Ігнатьєв бачить більше ризиків у повторних знеструмленнях. Якщо світло зникає кілька разів на добу, виникають зворотні потоки води, які можуть пошкоджувати насоси в підвалах будинків. Небезпечним він вважає і нерівномірне відновлення живлення, коли одні насосні станції вже працюють, а інші ні. Тоді гідравлічна система розбалансовується і зростає ризик пориву магістральних водогонів. Він вказує, що до того ж, за даними міської програми розвитку, на початок 2026 року понад половина водопровідних мереж Києва була зношеною чи аварійною.

Олександр Кравченко визнає, що за тривалих знеструмлень гарантувати воду цілодобово неможливо навіть найкраще підготовленій системі. Тому в місті відпрацьовують і запасні сценарії, наприклад погодинну подачу води або подачу лише на нижні поверхи. "З точки зору системи вона може витримати багато таких перезапусків. Тут вже питання в тому, скільки зможуть витримати кияни такий режим", - каже експерт. Для порівняння, Миколаїв навесні 2022 року після пошкодження водогону з Дніпра півтора місяця жив без води взагалі, нагадує Дмитро Новицький. Згодом у мережу подали солонувату воду, непридатну для пиття, і місто живе так уже кілька років, а питну воду мешканці набирають у бюветах, додає Кравченко. 

Що треба змінити

Станіслав Ігнатьєв переконаний, що Київ має перейти від резервного живлення окремих станцій до "локальних енергетичних островів" водопостачання, як це зробив Харків. Йдеться про газопоршневі когенераційні установки на ключових об'єктах, промислові накопичувачі енергії, модернізацію насосного обладнання і зонування мережі, щоб у пріоритеті були лікарні та котельні.

Дмитро Новицький бачить проблему ширше. Водоканали роками недофінансовані, адже з 2022 року тарифи для споживачів стримувалися, а компенсацій, як в інших галузях, не передбачили. Місто і держава, на його думку, мають взяти на себе витрати на пальне і нові генератори, а держава ще й спростити погодження проєктів. І головне, наголошує експерт, влада має "не сваритися публічно, хто винний", а сісти за стіл і розподілити відповідальність. "І вже б давно стояли би ці газопоршневі генератори", - переконаний Новицький.

Поки що головним запасним варіантом для киян залишаються бювети. Їх у місті понад 170, і станом на жовтень 155 з них можна було підключити до генераторів. Втім, Станіслав Ігнатьєв нагадує про масштаб. Щоб забезпечити три мільйони людей хоча б трьома літрами питної води на добу, потрібно дев'ять мільйонів літрів щодня, або 900 рейсів автоцистерн. Тож експерти радять мати вдома запас води щонайменше на три дні, близько 5 літрів питної і 12-15 літрів технічної на людину на добу. Воду з бюветів Кравченко радить кип'ятити, а після відновлення подачі спускати першу воду з крана. "Ми звикли вимірювати блекаут годинами без електроенергії. Але справжня криза великого міста починається тоді, коли зникає вода", - застерігає Ігнатьєв.