Через кожні декілька хвилин щось пролітає над головою і вибухає десь зовсім поряд. В Бахмуті на вулиці жодної людини. Західну частину міста майже неможливо впізнати, - все в руїнах. Приватні будинки розлетілися на цеглини, на яких лежать уламки дахів. Паркани теж попадали. У дворах і на вулицях видно згорілі, перекинуті та понівечені автівки. Магазини з відірваними віконними рамами, з розтрощеними дверима, які тріпає вітер. Простріляні чи пробиті уламками рекламні щити, світлофори, деякі з яких нахилилися і гойдаються.

В багатоповерхівках зяють дірки замість квартир. Майже всі вікна без скла, - заліплені целофаном, забиті фанерою. Кореспондентка DW їде позаду машини волонтера з громадської організації "Проліска" Євгена Ткачова, який везе продукти харчування та засоби гігієни для мешканців одного з житлових районів.

"Гуманітарка" під обстрілами

"Звичайно, це ризиковано. Але що робити? Люди потребують допомоги, адже магазини тут не працюють та гроші не в усіх є", - каже Євген, виходячи з машини. Його авто зупинилося у дворі, навкруги якого кілька житлових панельних будинків. Багато вікон без скла. У раму вікна однієї з таких квартир якийсь чоловік намагається прибити целофан. Чутно, як щось вибухає неподалік від будинків, чоловік ховається всередину, але через кілька секунд продовжує роботу.

Євген голосно вигукує: "Гуманітарка ! Гуманітарка!". З під'їздів починають сходитися поодинокі люди. Усі з паспортами, ідентифікаційними кодами, адже треба заповнювати формуляр з особистими даними та ставити підпис.

Раптом щось знову низько і з гучним свистом пролітає над дахами будинків та одразу вибухає доволі близько. Люди навіть не пригинаються, продовжують писати щось на папірцях волонтера. Один з чоловіків каже, що, мовляв, "щось таке - нове прилетіло". "Ми звикли вже до різних свистів та вибухів, " -  розповідає місцева мешканка Ніна, що вийшла з одного з під'їздів.

Ні світла, ні води, ні газу

ЛІнія фронту постійно наближається до міста. Світла, води, газу в Бахмуті немає вже кілька місяців. Люди користуються здебільшого свічками, аби економити пауербанки, батарейки ліхтариків, акумулятори. Ніна розповідає, що в їхній "прифронтовій громаді "- а це приблизно 100 жителів її та сусіднього будинку, а також з приватного сектору, є генератори від українських військових та волонтерів. За її словами, люди вмикають їх, коли назбирається багато телефонів для підзарядки або одягу для прання пральною машинкою. Аби економити бензин, люди перуть руками, "як колись дідусі-бабусі", каже Ніна. "Генератору треба пальне, а пальне на АЗС, а АЗС тут немає, це в Костянтинівці або Часовому яру. Туди ми їдемо машиною, якій теж треба бензин. Тому і економимо", - розповідає жінка.

Воду жителям привозять або військові, або волонтери. Якщо немає води, то, як кажуть жителі Бахмута, вони шукають в приватному секторі колодязі та носять звідти. Готують їжу люди або у дворі на саморобних мангалах, або на буржуйках.

Біля двох під'їздів чоловіки рубають дрова. Один з них - 35-річний Дмитро має віднести їх в квартиру, де лежить його хвора родичка. "Ми встановили в квартирі буржуйки та палимо дрова. На буржуйку можна каструлю поставити або сковорідку та готувати їжу", - розповідає він. З двору видно, що труби від буржуйок стирчать з кількох вікон і звідти йде дим.

Саме через хворих або старих родичів, які не можуть або не хочуть евакуйовуватися, часто в Бахмуті лишаються цілі родини, навіть з дітьми. Як і у чоловіка, який підходить до волонтерської машини з донькою, якій приблизно років 14. Дівчинка-підліток соромиться журналістської уваги, ховає обличчя. Її тато розповідає, що "вони не можуть кинути свою дуже хвору бабусю в Бахмуті". Ця дівчинка була єдиною дитиною, яку побачила кореспондентка DW серед жителів цих будинків. Дітей масово евакуйовували з Бахмуту влітку і в вересні минулого року.

"Воєнне-підвальне" життя

Жителі цього району Бахмута ретельно вичистили свої підвали ще навесні, коли фронт почав наближатися до міста. Вони розмістили саморобні меблі в приміщеннях, де був мінімум комунікацій. Ніна запрошує нас в одне таке "укриття". Це жінка каже з іронією, бо" від серйозної ракети все одно підвал не врятує". Ми йдемо темним коридором разом з нею, а також з Іриною та Миколою. Ліхтарики вони вмикають лише в своїй "кімнаті". Бетонні стіни, на них висять якісь полиці з чаєм та крупами, стоять шість ліжок, які акуратно застелені. Дуже тепло, бо в кутку працює буржуйка.

Мешканці розповідають, що здебільшого вони в підвалі лише ночують, бо вночі обстріли не припиняються. Вдень живуть у своїх квартирах, бо, мовляв, ще їх мають. На буржуйці стоїть - гріється чайник, жінки пропонують випити чаю. Люди розповідають, що вентиляції в підвалі немає, тому вони часто виходять до дверей, аби подихати свіжим повітрям. Також вночі намагаються менше палити свічок. Вони погоджуються, що це доволі ризиковані умови для життя, але запевняють, що "до капітуляції - евакуації поки не готові".

Читайте також: "Ця війна страшенна": танкісти ЗСУ про бої під Бахмутом

"Що таке війна-обстріли, жителі Бахмута знають ще з 2014 року, коли почалась АТО і час від часу "щось прилітало" до міста і до 24 лютого 2022 року. Жителів і ця війна сильно не шокує ", - каже молодий хлопчина Микита. Він пояснює, що не може собі дозволити кинути батьків, які не хочуть евакуйовуватися, бо "прикипіли до своїх рідних стін". Микита каже, що йому лишається сподіватися на те, що "ЗСУ відкине ворога подалі від міста". Ніна розповідає, що її доньки "виїхали в Європу", але вона з чоловіком поки залишатиметься в Бахмуті. "Я тут допоки стоїть ЗСУ!", - запевняє вона. Проте обоє погоджуються, що у разі погіршення ситуації, мирні жителі мають евакуюватися, аби не заважати військовим, якщо ворог буде ховатися за їхніми будинками.