Фотограф Мартін Пуг був у захваті, коли у травні 2019-го встановив свій телескоп у Чилі. Ночі були абсолютно безхмарими. Це дало можливість австралійському фотографу зібрати дані для встановлення ідеальних параметрів експонування. Упродовж 23-х годин його камера була спрямована в небо. Таким чином він задокументував народження нової планети.

На цьому фото - творче поєднання тверезого погляду астронома з баченням фотографа. Так виглядає Чумацький Шлях, якщо на нього дивитись через доменну піч, що вже давно відпрацювала своє. Ця будівля розташована в місті Літгоу в Австралії. Тут австралійський фотограф Джей Еванс вперше випробував свою камеру з надзвичайно високим розширенням.

Вкрай прозоре повітря того дня в районі обсерваторії ESO в чилійському Ля-Сілья забезпечило таке особливе освітлення. Фотографу Себастьяну Фольтмеру довелось застосувати вкрай складний механізм, аби відобразити сонячне затемнення разом з яскраво освітленою Венерою: він використав для цього загалом 96 окремих знімків, які врешті-решт злились в єдине зображення.

Автором цього знімку є німецький фотограф Андреас Еттль, він його зробив на Лофотенських островах у Норвегії. Архіпелаг розташований за Північним полярним колом. Саме в цих широтах найкраще спостерігати полярне сяйво. Свою роботу фотограф назвав "Вогні Гамньой". Гамньой - це невеличке рибальське поселення на одному з Лофотенських островів.

З невірогідною технічною точністю завдяки телескопу фотографу Енді Кейслі вдалося зафіксувати цю космічну мить. Сатурн виринає з-за Місяця. Того недільного дня 2019 року Місяць упродовж кількох хвилин закривав собою цю планету. Кейслі чекав на цей галактичний момент не один рік.

Британцю Метью Брауну знадобилось три спроби, аби зафіксувати Місяць уповні над британською столицею. Супутник Землі пропливає повз хмарочос The Shard, який має імідж архітектурної ікони. Мистецтво переплітається з природою, філігранний фасад гігантської будівлі купається в місячному сяйві. У фотографа було лише кілька хвилин, аби зафіксувати цей момент.

В Ісландії природа створила ідеальні світлові умови для фотографів. Але для досконалості замало лише одного природного явища. У своїх фотороботах британець Бен Буш поєднує мистецьке бачення з професійністю природного фотографа. Світлина наче картина - автор зробив її, стоячи на колінах на Атлантичному узбережжі за 6-градусного морозу.

За наявними даними, наша Сонячна система налічує вісім чи дев'ять планет - усе залежить від того, кого запитати, адже деякі експерти до них відносять і Плутон, хоч ще 2006 року Міжнародний астрономічний союз (МАС) позбавив це небесне тіло статусу планети. Перше зображення поверхні карликової планети вчені отримали 2015 року. Але милуватися найпершими фото небесних тіл земляни могли ще 1960 року.

Міжпланетна космічна станція "Марінер-10" вирушила до Меркурія 1973 року. З усіх планет Сонячної системи саме Меркурій розташований найближче до нашого Сонця. Ось це фото поверхні Меркурія, що напрочуд нагадує поверхню Місяця, космічний зонд відзняв у березні 1974 року. Відстань від Меркурія до Сонця становить від 46 до 70 мільйонів кілометрів, бо його орбіта - не ідеальне коло.

5 лютого 1974 року "Марінер-10" зробив ось цей знімок великим планом сусідки Меркурія - Венери. Кольори на фото були посиленні НАСА, аби рельєфно зобразити помережану хмарами атмосферу Венери. Адже планета огорнена густим серпанком хмар, утворених двоокисом вуглецю. На шляху до Венери антена міжпланетної космічної станції діяла небездоганно. На додачу зонд втратив багато палива.

Перше одержане з космосу фото, де нашу планету видно цілком, зробили камери космічного апарата "Лунар орбітер-1". Це сталося в серпні 1966 року, тобто три роки до того, як перша людина ступила на поверхню Місяця. Від останнього видно на цьому знімку на передньому плані його тінь. Знімок був частиною цілої серії таких фотографій, що мали стати в пригоді при підготовці висадки астронавтів на Місяць.

Цей знімок великим планом сусідньої до нас планети - перша світлина поверхні іншої планети, відзнята космічним зондом. 15 липня 1965 року її відзняли камери міжпланетної космічної станції "Марінер-4". Вчені, які сподівалися побачити моря, долини та гори, були розчаровані - на фото видно лише схожі на місячний ландшафт кратери. Видання New York Times написало тоді: "Марс, ймовірно, мертва планета".

19 листопада 1973 року фотокамера космічного зонду "Піонер-10" відзняла першу фотографію Юпітера з відстані 130 тисяч кілометрів. А ось космічний апарат "Юнона" робить обліт навколо нього на віддалі лише 5 тисяч кілометрів. З екваторіальним діаметром у майже 143 тисячі кілометрів Юпітер - найбільша планета Сонячної системи. Його маса вдвічі перевищує масу всіх інших планет системи разом узятих.

Перше зображення цієї планети-гіганта та його відомих кілець зробив 31 серпня 1979 року запущений після "Піонера-10" космічний апарат "Піонер-11". Це була небезпечна місія. Приміром, коли зонд пролітав крізь зовнішні кільця Сатурна, він ледве не зіштовхнувся з одним із двох відкритих ним супутників планети. Угорі зліва світлини видніє один із них - Титан.

На одному з перших зображень Урана, які одержали вчені, видно його кільця. Зонд "Вояжер-2" відзняв цей знімок у 1986 році. На Урані панують температури до мінус 221 градусів за Цельсієм, тож він є найхолоднішою планетою нашої Сонячної системи. Вченим довелося з Землі повторно лагодити камеру зонда, яка вийшла з ладу під час прольоту космічного апарата поблизу Урана.

Камера "Вояжера-2" передала на Землю і перші зображення планети Нептун. Це відбулося у серпні 1989 року. Вченим відомо, що ця планета має чотири хмарних зони. Для тих, хто не визнає Плутон за планету, Нептун є найбільш віддаленою від Сонця планетою. Відстань від Нептуна до нашого центрального світила становить 4,5 мільярда кілометрів, тобто в 30 разів більше, ніж відстань від Сонця до Землі.

Факт позбавлення Плутона статусу планети не применшив захвату науковців та аматорів, коли НАСА оприлюднило 13 липня 2015 року перші фото великим планом поверхні цього небесного тіла. Космічний апарат "Нові горизонти" подолав задля цього зображення 4,88 мільярда кілометрів, долетівши до одного з найбільш віддалених куточків Сонячної системи.

Супутник Jason-3 запустили 17 січня 2016 року, він повинен перейняти естафету в Jason-2 у жовтні. Зрештою він стане частиною великої мережі супутників американського космічного агентствa NASA, які стежать за рівнем моря, океанічними та атмосферними течіями.

Реєстратори рівня моря на Землі не можуть відповісти на це питання, а супутники можуть. Ось чому агентство NASA запустило топографічну місію щодо вивчення рівня моря (OSTM) з використанням супутників Topex/Poseidon, Jason-1, 2 і 3, щоб вирішити цю проблему. Jason-2 надсилав топографічні радіолокаційні зображення, його наступник Jason-3 має додаткові інструменти на борту - радіометр і лазер.

Без супутників, які спостерігають за Землею, ми не розуміли би нашу планету так добре. Sentinel-2 зробив це фото північного берега Адріатики з італійськими Альпами в кінці червня, невдовзі після його запуску. Sentinel-2 є частиною комплексної програми спостереження за Землею європейського космічного агентства ESA.

Sentinel-2 має на своєму борту спектрометр, що дозволяє знімати фотографії у широкому діапазоні хвиль. Завдяки цьому вчені можуть побачити багато деталей в зображеннях, які не можна побачити неозброєним оком. Зокрема стан рослинності або рівень вологи в ґрунті.

Фото Північної Італії: місто Павія в верхньому лівому куті з річкою Тічіно, що впадає в більшу - По. Інфрачервоний спектр камери показує стан сільського господарства: Вчені можуть навіть побачити, що росте на полях.

Багато супутників, які ведуть спостереження за Землею, не самотні у своїй місії. Вони роблять роботу краще разом. Це справедливо і для супутників Sentinel-1 та 2, які згодом отримають по супутнику-партнеру. Разом вони можуть знімати будь-яке місце на поверхні планети кожні п'ять днів. Програма ESA зі спостереження за Землею включає в себе шість видів супутників для різних завдань.

Одним із завдань для Sentinel-1 є вимірювання топографії землі, так само, як Jason-3 робить це з морем. Для цього в нього є великі радіолокаційні антени. Він може вимірювати пагорби, гори і долини. Дані, які збирає супутник, пізніше можуть бути об'єднані з даними із супутника Sentinel-2 або інших. Це дає фермерам, будівникам та природоохоронним відомствам саме ту інформацію, яку вони потребують.

Це фото голландського узбережжя чітко показує, що Нідерланди зовсім не є рівниною, як дехто вважає. На зображенні добре видно дюни, будівлі та дамби.

Місія європейського космічного агентства SWARM, - це зовсім інший тип спостереження за Землею. Три супутника обертаються навколо Землі, заглядаючи глибоко в надра планети. Супутники місії записують зміни в магнітному полі Землі з 2013 року.

Вчені цікавляться магнітним полем Землі, так як воно постійно змінюється. Його змінює магма, яка постійно рухається під земною корою. Знати це важливо для морської і повітряної навігації.

Магнітне поле Землі захищає нас від сонячних променів, які можуть бути особливо сильним після появи сонячних плям або спалахів. Якщо магнітне поле Землі змінюється, то це змінює і траєкторію польоту фотонів поблизу Землі.