"Це було імпульсивним вчинком. Проїхавши повз "Галерею" (великий торговельний центр у центрі Мінська, біля якого збираються мігранти. - Ред.), я вже знала, що робити, - написала у Facebook білоруська блогерка. - Зібрала старе вовняне пальто, вовняну жилетку, кілька теплих хусток, вовняні рукавиці, старий плед, свою куртку, яку купила дуже давно (...) Вони із вдячністю й жадібністю (...) кинулися розбирати одяг. Найхудішій дісталося чорне вовняне пальто (...). Іншій я сама наділа вовняні рукавички. Вона простягнула холодну руку, і, доторкнувшись, я ледве стримала сльози".

Але під своєю публікацією мінчанка (вона проти називання її імені у ЗМІ) отримала далеко не лише коментарі з вдячністю та схваленням. "Свій народ і так страждає, так повісити на нього ще й гостей, до того ж, найімовірніше, здебільшого забезпеченіших, ніж білоруси", - писали їй у відповідь. Або: "Ви йдете й годуєте тих, хто приїхав, заплативши нашому уряду, щоб потрапити до Німеччини. Вони не біженці від війни та репресій".

Читайте також: Мігранти на кордоні Білорусі та Польщі: сімейна драма

Ставлення до мігрантів на кордоні з Польщею стало ще однією темою, яка розділила білорусів. Країна, середня зарплата у якій складає близько 500 євро, раніше не стикалася з великою кількістю мігрантів із Близького та Середнього Сходу. І якщо одні ставляться до прибулих як до жертв режиму, інші обговорюють доходи іноземців, їхній дорогий одяг, сучасні мобільні телефони й бажання потрапити саме до "багатої Німеччини". До "традиційних" претензій на адресу мігрантів - брак ресурсів "для своїх", інша культура - у Білорусі додалася ще одна: тих, хто співчуває мігрантам, які намагаються через Білорусь потрапити до ЄС, звинувачують у підтримці режиму, який власноруч організував цю кризу.

"Вони такі ж, як і ми"

Фотографка Дар'я Сапранецька розповідає, що мігранти на вулицях Мінська почали потрапляти на очі з кінця літа. "Восени їх ставало дедалі більше. Раніше вони виглядали, як туристи, можна було подумати, що Білорусь чомусь почала цікавити людей із Близького Сходу. Нині ми бачимо їх зі спальниками, рюкзаками".

Дар'я не стикалася з якоюсь негативною реакцією жителів Мінська на мігрантів на вулицях: "Білоруси якщо й незадоволені чимось, то обговорюватимуть це вдома чи в інтернеті. Але робити зауваження, наприклад, через сміття, звичайно ж, не будуть".

Сама Дар'я зібрала теплі дитячі речі й відвезла їх жінкам-мігранткам, яких побачила у центрі міста: "Це не моя справа, чому й навіщо вони приїхали. Я дивлюся на них як на людей, таких же, як і ми, не має значення, якого кольору в них шкіра".

Читайте також: Чи готова Україна прийняти мігрантів з білорусько-польського кордону?

Фотографка запропонувала допомогу жінкам з дітьми: "Одна дівчинка була зовсім маленькою, ще не ходила, сиділа в рюкзаку-кенгурушці на животі в мами. Без взуття, лише у шкарпетках. Дещо старша дівчинка, років двох, була просто в пухнастій синтетичній піжамі. Вони були без шапок. Їхати в такому вигляді на кордон - смертельно для дітей. Я почала пояснювати батькам, що холодно, що у мене є теплі речі, що це абсолютно безкоштовно, почала з пакетів діставати одяг, взуття. Але вони казали: "У нас усе є". Переконати було дуже складно. Цій сім'ї я ледь не насильно вручила теплий одяг, вони подякували й пішли. Але більшу частину речей я повернула додому".

Дар'я каже, що не всі співгромадяни оцінили її вчинок, були й такі, хто питав: "А білорусам ви допомагаєте?" "Але це просто інстинкт: бачиш людину у скруті, розумієш, що можеш їй допомогти, і допомагаєш. Мені шкода людей, які мерзнуть на вулиці", - додає вона.

"Якщо ви на боці мого ворога, у мене до вас симпатій не буде"

Олексій Леончик, засновник фонду ByHelp, допомагає репресованим білорусам, зокрема, тим, кому довелося емігрувати з країни. Він попереджає, що висловлює свою особисту думку, і пояснює, чим мігранти, які сьогодні прямують через Білорусь на Захід, відрізняються від білоруських мігрантів, яким довелося тікати з країни.

"Ці люди свідомо купують квитки та тури фактично у шахрая Лукашенка, - каже Олексій. - Таким чином вони, по-перше, фінансують цей режим, по-друге, посилюють тиск на ті країни, які сприяють демократичним змінам у Білорусі, - на Польщу, на Литву. У мене до них немає жодних симпатій, ми всі дорослі люди, вміємо читати. І в мене не викликає жодних симпатій те, що вони атакують польських прикордонників. Білоруси так на кордоні не поводяться".

Олексій говорить про те, що серед тих, хто намагається потрапити через Білорусь на Захід, переважно - сирійці, єменці та курди з Іраку. "Сирію я не коментуватиму, я не згоден з тим, що Сирія - безпечна країна. Але сирійці втікають до Туреччини, не до Німеччини. У Ємені небезпечно, до цієї категорії в мене мінімум претензій, їм справді нікуди тікати. Але, вибачте, іракський Курдистан завжди був найбезпечнішим регіоном в Іраку. І до ІД (терористичне ісламістське угруповання "Ісламська держава". - Ред.), і зараз".

Читайте також: Коментар: Польща vs Білорусь - між цинізмом і лицемірством

Олексій погоджується з тим, що мігранти теж є жертвами режиму, але при цьому зауважує: у них є вибір, купувати квиток чи ні. "Я б не купував квиток у диктатора. Якщо ви граєте на боці мого ворога, у мене до вас жодних симпатій не буде. Чому я маю співчувати людям, які дали грошей на тортури на Окрестіна і на все інше? Через мою роботу в мене не лишилося співчуття до тих, хто готовий добровільно давати гроші Лукашенку. Так, їх обдурили, але ситуація не така, як у випадку з білорусами".

"Не висловлювати агресію - це вже багато"

А чи існує взагалі якесь "правильне", "еталонне" ставлення до мігрантів? Правозахисниця Наста Лойка, яка багато років працює з біженцями, переконана, що ні. "Для того і придумано демократичне суспільство, щоб різні люди з різними думками намагалися якось уживатися разом. Не можна закликати до дискримінаційних чи насильницьких дій щодо цих людей. Злочин на ґрунті ненависті - це та межа, яку не можна переходити. А просто слова: "Мені це не подобається" або "Я не хочу допомагати" - у цьому випадку, це думка людей". Наста спостерігає два типи реакцій білорусів: перший - "лаяння в інтернеті, хейт, висловлювання проти мігрантів", другий - "допомога та співчуття".

Правозахисниця погоджується з тим, що в Білорусі чимало агресії у ставленні до мігрантів і несприйняття їх: "Це наша людська, фізіологічна особливість. Наш мозок з підозрою ставиться до будь-яких інших, чужих, незрозумілих, нових людей, які від нас сильно відрізняються - мовою, зовнішністю, культурою, релігією... Але оскільки люди - осмислені істоти, ми говоримо про дискримінацію, пропонуємо людям подивитися трохи ширше, зрозуміти, коли в них промовляє щось тваринне й стереотипне, а коли, ґрунтуючись на фактах, можна змінити своє ставлення”.

На думку Насти Лойки, на ситуацію впливає й те, що люди, які розуміють, що маршрут організувала білоруська влада, свою нелюбов до неї перекладають на мігрантів - наче вони є її співучасниками. "А ці люди, скоріше за все, навіть не знають, як звати президента Білорусі. Їм просто сказали: "Платіть, ми зробимо візи, ви потрапите до Німеччини". Навіть якщо вони потім розуміють, що їх використовують, що шансів потрапити до Німеччини мало, що дуже багато насильства з обох сторін, все одно в них багато надії й, можливо, немає грошей на повернення".

З іншого боку, Наста звертає увагу на те, як багато сьогодні в Білорусі людей, яким не байдуже, "які розібралися в ситуації та намагаються якось допомогти". Правозахисна організація Human Constanta зробила пост про те, як допомогти мігрантам, куди привозити для них речі. За словами правозахисниці, цей пост отримав найбільше шерів, коментарів та переглядів за всю історію існування організації. "Люди на це реагують, їх це хвилює", - каже вона.

Правозахисниця нагадує, що "біженці - це не тільки діти, які плачуть. Це люди, що могли мати якийсь достаток, могли продати майно, але їхньому життю, здоров'ю й безпеці може загрожувати небезпека як у країні походження, так і зараз - у лісі на кордоні". "Навіть якщо ви не готові допомогти, то важливо не закликати до агресії й не висловлювати агресію. Це вже дуже багато, правда", - вважає Наста.