Міжнародне товариство прав людини IGFM зі штаб-квартирою в німецькому Франкфурті-на-Майні в травні опублікувало заяву, в якій різко засудило умови роботи у місцях позбавлення волі у Білорусі. Правозахисники називають їх "рабськими" і наголошують, що ув'язнених примушують до важких низькооплачуваних робіт. DW дізналася, якою є ситуація насправді, і чи не є така оцінка перебільшенням.

Рабство в законі по-білоруськи

"Умови праці справді рабські. Робочі місця не обладнані, крім того, що там стоїть швейна машина. Сидіння - проста дерев'яна табуретка. Взуття, яке мають видавати швачкам за умовами охорони праці, отримують одиниці. Чистого робочого часу - по 6 годин на день, перерва двічі на 5-10 хвилин, о 12 годині обід. Часто працюють у вихідні, якщо потрібно швидко відправити замовлення", - розповідає DW колишня політув'язнена Наталія Херше, яка відбувала покарання в гомельській жіночій колонії за участь у марші протесту в Мінську. З-поміж інших відомих політв'язнів зараз там перебуває Марія Колесникова.

Ця колонія відома тим, що тут виготовляють одяг для білоруських силових структур. Але Наталя відмовилася від цього ще коли була в СІЗО. Тому в колонії одразу після карантину її розподілили до бригади, яка шила одяг для однієї будівельної організації. "Цього замовлення вистачило майже на два місяці, потім мені тиждень дали шити мішки для готової продукції, хоч уже вся бригада шила форму для силовиків". За відмову це робити Наталю позбавили посилки, дзвінка родичам, а потім на неї чекав штрафний ізолятор (ШІЗО).

За законом, всі ув'язнені у Білорусі зобов'язані працювати під час відбування покарання - як у колоніях, так і у виправних установах відкритого типу, на так званій "хімії". Відмовитися від роботи не можна, інакше загрожує дисциплінарне стягнення аж до збільшення терміну позбавлення волі. І хоча на засуджених поширюється Трудовий кодекс РБ, фактичний стан справ дає підстави застосовувати поняття "рабська праця", наголошує у розмові з DW засновник організації "ТаймАкт" Василь Завадський. Вона займалася у Білорусі захистом прав ув'язнених до розгрому громадянського суспільства після протестів 2020 року.

Читайте також: У Білорусі ухвалили  закон про смертн укару за спробу теракту

40 годин на тиждень оплачуваної праці крім неоплачуваних робіт з благоустрою або прибирання території, відсутність трудового договору, високі норми виробництва та зарплата від кількох копійок до кількох десятків рублів на місяць - така реальність. "В'язні не мають права обирати місце роботи та професію. Вони отримують копійки за свою роботу. У них немає можливості отримати роз'яснення щодо своїх прав як працівника і взагалі відстояти свої права", - наголошує правозахисник та лікар, який пропрацював майже 25 років у пенітенціарній системі Білорусі .

Зарплата - шість рублів за пошиття одягу

"Моя перша зарплата мене дуже вразила: 6 рублів 66 копійок", - згадує Наталя Херше. Раніше повідомлялося, щоВіктор Бабарико, засуджений до 14 років позбавлення волі і який відбуває покарання у виправній колонії Новополоцька, спочатку працював кочегаром у пекарні по шість днів на тиждень, за що взагалі отримав менше двох рублів. За інформацією його штабу, пізніше його перевели на нове робоче місце - укладачем хлібобулочних виробів, де він продовжує працювати і зараз, хоча були проблеми, пов'язані з умовами праці: перевищений температурний режим, незадовільна вентиляція та режими провітрювання.

Мізерні зарплати правозахисники частково пояснюють тим, що забезпечити всім засудженим, здатним працювати, повну зайнятість неможливо - немає стільки робочих місць. "Майже половина працюють неповний робочий день, а отже, не виконують усю норму. Якщо вважати, що їхній заробіток прямо пропорційний відсотку виконання норми, то це дуже погано", - зазначає юрист правозахисного центру "Весна" Павло Сапелко. Крім того, із зарплат віднімають вартість харчування, комунальних послуг, одягу, взуття, оплату штрафів. "У ситуації політв'язнів праця - це засіб покарання. Про інших можна сказати, що праця - це точно не засіб виправлення, тому що навряд чи виправлятиметься людина, якій яскраво демонструють, що навіть найважча, іноді небезпечна праця не приносить матеріального задоволення", - упевнений юрист.

Прибуткове виробництво за рахунок засуджених

Друга причина використання дешевої робочої сили - орієнтація виправних установ на прибуток. Більшість колоній прирівняно до звичайного виробництва. У підпорядкуванні Департаменту виконання покарань (ДВП) МВС Білорусі перебувають 15 підприємств, 4 філії та 9 позабюджетних майстерень. Засуджені здебільшого зайняті у сфері дерево- та металообробки, на пошитті та взуттєвому виробництві, у сільському господарстві, а також у промисловості, виготовляючи запчастини для "МАЗ", "МТЗ" та інших заводів. Отримати уявлення про те, що роблять засуджені в білоруських колоніях, можна, зазирнувши на сайт ДВП, що нагадує візитівку комерційної фірми. У каталозі на 121 сторінку можна знайти не тільки спецодяг, а й дачні мангали, тротуарну плитку, вікна ПВХ, меблі з дерева та м'які дивани, включаючи модель "Надія".

Правозахисна організація IGFM закликає міжнародне співтовариство протестувати та накласти санкції на продукцію, яку виробляють у білоруських колоніях. Частину продукції, за її твердженням, можна знайти за кордоном. Якщо сьогодні постачати товари з Білорусі до ЄС через санкції практично неможливо, то раніше багато виправних установ відправляли їх на експорт, підтверджує правозахисник Василь Завадський: "Зовсім недавно колонія в Новосадах продавала за кордон меблі. Колонія в Івацевичах продавала, якщо не помиляюся, до Франції. Вони змушені конкурувати з іншими подібними установами в країні, а валюта дозволяла купувати комплектуючі, якісніші матеріали".

Читайте також: В'язниця, закордон, партія. Що сталося з екскандидатами в президенти Білорусі? 

Якщо товари купують іноземні посередники, то кінці знайти складно. Але товари, вироблені ув'язненими, можна знайти і в магазинах у самій Білорусі, при цьому маркування про це безпосередньо не свідчить: наприклад, у разі колонії у Новосадах може бути зазначено "УП 14" - унітарне підприємство 14.

Умови праці засуджених у Білорусі - закрита інформація

Дізнатися з офіційних джерел, у яких умовах працюють засуджені, неможливо. "Все, що стосується пенітенціарних установ у Білорусі, - закрита інформація", - зазначає юрист Павло Сапелко. Не можна розраховувати і на громадські наглядові комісії - з 2020 року вони практично не працюють, крім того, у них немає представників правозахисних організацій. Дані просочуються або від самих ув'язнених, або від тих, хто виходить на волю.

"Регулярні повідомлення про порушення техніки безпеки. Далеко не кожен забезпечується спецодягом, захисними пристроями. Як правило, працюють засуджені в тому самому одязі, в якому йдуть їсти і перебувають у житлових приміщеннях. У багатьох колоніях виробництво укомплектоване застарілим, списаним обладнанням. Це стає причиною нещасних випадків на виробництві, які рідко оформлюються належним чином", - перераховує відомі правозахисникам факти представник центру "Весна". У кращому разі, за його словами, ув'язнений домовляється з адміністрацією про дострокове звільнення або більш пільгові умови відбуття покарання в обмін на те, що той візьме на себе провину за нещасний випадок або не повідомить про надзвичайну ситуацію.

Читайте також: З чого стріляли у протестувальників і звідки зброя в Лукашенка? Нові дані

"Коли ми прийшли на роботу, в цеху, де одночасно працює 5-6 бригад, проводилися малярські роботи, був дуже інтенсивний запах. Одній жінці стало зле, вона знепритомніла, впала між машинами. Її вивели на вулицю, дали півгодини посидіти на лавці, а потім знову завели в цех і сказали, щоб шила далі. Але вона через хвилин 10 знову знепритомніла. Тоді її відвели в медчастину, викликали "швидку". Я її потім бачила через тижні зо три. Вона ходила з паличкою - перенесла інсульт" , - наводить такий приклад Наталія Херше.

Взимку повідомлялося про те, що політв'язень з Мінська Євген Баровський більше двох тижнів ходив на роботу з температурою 38-39 градусів, а за те, що розповів дружині про погане самопочуття, був відправлений до ШІЗО. Як пояснює Василь Завадський, коли ув'язнений надходить до виправної установи, він має проходити медкомісію, яка визначає його працездатність та дає висновок, на яких виробництвах ця людина не може працювати. Але як ці вимоги виконуються - інше питання. При гострому захворюванні, наприклад, якщо людина має температуру, у нормальній ситуації лікар у медчастині колонії дає звільнення з роботи. "І тут все дуже суб'єктивно. Якщо є команда тиснути на деяких ув'язнених, то можна очікувати, що його просто не поведуть до медчастини, а скажуть, що він відмовився працювати", - каже правозахисник.

Розпилювання колод та чищення туалетів: як тиснуть на політв'язнів

Роботи, на які розподіляють тих, хто відбуває покарання з політичних мотивів, часом стають окремим способом тиску. Центр "Весна" має приклади, коли таких ув'язнених відправляли на важке виробництво, - зокрема, розпилювати мокрі колоди, вручну очищати кабель від ізоляції для здавання на кольорові метали або витягувати металевий корд із бракованих коліс. "Таку працю можна назвати рабською. І робиться це не тільки для того, щоб принизити ув'язненого, але ще й для того, щоб заробити на ньому гроші", - наголошує юрист центру Павло Сапелко.

Стосується це і неоплачуваних робіт із самообслуговування. Наприклад, ув'язненого можуть відправити на чергування з прибирання території позачергово. Крім того, адміністрація може демонстративно змушувати його виконувати роботи, які у кримінальній субкультурі пов'язані з низькою соціальною категорією, - скажімо, чищення туалету. Якщо людина переходить у "нижчу касту", то вона може зазнавати різного роду приниження та насильство, пояснює юрист. Відмови від таких робіт фіксуються, що призводить до погіршення режиму утримання.