Міжнародний кіноконкурс у Венеції триватиме цьогоріч з 1 до 11 вересня. Організатор фестивалю "Венеційська бієнале" (Biennale di Venezia) - один з міжнародних мистецьких форумів - також відповідає за проведення Венеційського архітектурного фестивалю. Через пандемію COVID-19 на фестивалі діятимуть суворі приписи щодо гігієнічних правил, квитки можна придбати тільки онлайн.

Загалом цього року на фестивалоі представлені 59 країн. За "Золотого лева" боротиметься 21 стрічка. Директор фестивалю Альберто Барбера уже зараз тішиться високою якістю фільмів, оскільки "пандемія наче стимулювала творчий потенціал кожного". Ось тільки минулого року на конкурс представили свої фільми восьмеро режисерок, а у 2021-му їх буде лишень п'ятеро.

А от із сімох членів журі четверо - жінки. Головує суддями фестивалю південнокорейський режисер-оскароносець Пон Чжун Хо ("Паразити"). Серед членів журі також американська режисерка китайського походження Хлої Чжао, котра здобула венеційського "Золотого лева" 2020 року, а вже у 2021-му отримала "Оскара" за найкращу режисуру та найкращий фільм "Земля кочовників".

Фестиваль відкриє стрічка іспанського режисера Педро Альмодовара "Паралельні мами" (Madres paralelas). У фільмі йдеться про двох жінок, які в один день народжують дітей, і в перші два роки їхні життя течуть паралельно. Як і раніше, Альмодовар зробив ставку на акторок Пенелопу Круз, Айтану Санчес-Хіхон, Хульєту Серрано та Россі де Пальму.

Наскільки популярною є королівська родина у Великобританії, свідчить успіх серіалу Netflix "Корона". Виграти від цього може й фільм "Спенсер" (Spencer), представлений у Венеції: таким було дівоче прізвище принцеси Діани. Під час різдвяних канікул з королівською сім'єю у 1991 році Леді Ді вирішує розлучитись з принцом Чарльзом. Головну роль у німецько-британський стрічці грає Крістен Стюарт.

Акторка Меггі Джилленгол дебютує як режисерка і сценаристка з екранізацією роману Елени Ферранте "Жінка в темряві". Володарка "Оскара" Олівія Колман грає у фільмі "Загублена донька" (The Lost Daughter) головну героїню Леду, яка днями спостерігає на пляжі за мамою з донькою. Це нагадує їй про ті часи, коли її нині дорослі доньки були ще малими.

Поза конкурсом - перший з 2017 року фільм Рідлі Скотта. Він ґрунтується на реальних подіях 14-го століття, однак в епоху #MeToo видається знову актуальним: дружина лицаря стверджує, що її зґвалтував його найкращий друг. Результат - остання законна у Франції дуель. Сценаристи стрічки "Остання дуель" (The Last Duel) - виконавець головної ролі Метт Деймон та актор Бен Аффлек.

Український режисер Валентин Васянович представляє стрічку "Відблиск", у якій хірург-військовий потрапляє в полон на Сході України. Він переживає приниження і насильство, а повернувшись з полону, намагається знайти сенс життя. Васянович, який у 2019 році зі стрічкою "Атлантида" став лауреатом конкурсної програми "Горизонти" на Венеційському кінофестивалі, має нині шанси отримати "Золотого лева".

Поза конкурсом демонструється документальна стрічка "Стати Led Zeppelin" (Becoming Led Zeppelin), у якій ідеться про історію виникнення легендарного гурту - від виступів у маленьких британських клубах до статусу однієї з найпотужніших груп в історії року. Режисер Бернард МакМагон використав понад 70 тисяч реставрованих архівних світлин.

Через численні ролі у фільмах жахів Джеймі Лі Кертіс у 1970-х була відома як "королева криків". У стрічці "Вбивства на Хелловін" (Halloween Kills), що демонструється у Венеції поза конкурсом, вона знову повинна подолати психопатичного серійного вбивцю. За свій життєвий доробок "королева криків" отримає 8 вересня "Золотого лева".

Італійський лауреат "Оскара" Роберто Беніньї ("Життя прекрасне") поєднує у своїх стрічках комедію, сум та іронію. У Венеції він також отримає нагороду за свій життєвий доробок. Твори Беніньї відрізняються новаторством та ігноруванням правил і традицій, обґрунтував своє рішення директор Венеційського фестивалю Альберто Барбера.

Канни повернулися. Якби відсутність знаменитого кінофестивалю в 2020 році просто означала, що зірки в смокінгах і вечірніх сукнях не вип'ють коктейль на прекрасній набережній, це було б пів біди. Але насправді зрив фестивалю в минулому році через пандемію спричинив небачений "затор" у кінопроцесі.

Нові фільми - йдеться передусім про авторське кіно - практично не виходили. Випускати продукт, в який вкладено мільйони євро і важку працю, в нікуди, в пандемійний світ без фестивалів - собі дорожче. Ніхто не помітить і ніхто не оцінить.

Виходить, продюсери приберігали давно зняте, щоб вивалити це все у відповідний момент, коли звичний світ повернеться. І цей момент настав. 74-й Каннський фестиваль відбувається на Лазурному узбережжі з 6 по 17 липня.

Щоб фестиваль міг повернутися, повинні були збігтися дві речі: успіхи вакцинації в Євросоюзі та бажання зберегти культурну своєрідність колишнього світу. Будь-який культурний захід тепер - ризик, але що поробиш - з вірусом доведеться жити.

Втім, фестиваль оснащений за останнім словом пандемійної техніки: кінокритики, що приїхали, в один голос дивуються "плювальним" тестам на коронавірус. Кажуть, що слини для аналізу треба стільки, що плювати в пробірку доводиться не менше десяти хвилин.

Про всі гучні імена та фільми на фестивалі розповісти не вийде: тривале очікування вистрілило у феєрверк гучних імен. Ось старий майстер Пол Верховен і його "Бенедетто" про лесбійське кохання в італійському монастирі 17-го століття. Від фільму очікують провокації, але щоб у наш час домогтися провокації, потрібно сильно постаратися.

А найбільше чекають на "Аннетт" француза Леоса Каракса: мюзикл, але, за чутками, більше, ніж мюзикл. У стендап-коміка і оперної співачки народжується дочка з загадковим обдаруванням і перевертає з ніг на голову все колишнє життя парочки та й, схоже, весь колишній світ загалом.

Американський режисер Вес Андерсон зібрав у своєму фільмі "Французький вісник" справжній зірковий ансамбль, до якого потрапили Адрієн Броуді, Тільда Свінтон, Леа Сейду, Френсіс Мак-Дорманд, Тімоті Шаламе та Білл Мюррей. У притаманному лише йому стилі Андерсон розповідає у стрічці історію вигаданого журналу, що є алюзією на видання The New Yorker, яке дуже полюбляє режисер.

Французька акторка Леа Сейду грає головну роль одразу в чотирьох фільмах, представлених цього року на Каннському кінофестивалі, три з яких - у конкурсній програмі. Окрім "Французького вісника", Сейду також знялася в "Історії моєї дружини" угорської режисерки Ільдіко Еньєді. А у фільмі "Франція" Брюно Дюмона акторка грає воєнну репортерку, яку затягує вихор трагічний подій.

Візьме участь у конкурсній програмі також фільм "Петрові в грипі" російського режисера Кирила Серебреннікова, якого 2020 року було засуджено до умовного терміну ув'язнення у спірному процесі про розкрадання державних коштів. Стрічка Серебреннікова розповідає гіпнотичну історію родини, яка намагається врятуватися від пандемічної хвилі грипу. Режисер написав сценарій ще до пандемії ковіду.

Прем'єра стрічки афганської режисерки Сахри Карімі відбулась на Венеціанському кінофестивалі 2019 року. У фільмі йдеться про трьох жительок Кабула та ситуації, у які вони потрапили, коли були вагітними. За лічені дні до захоплення Кабула бойовиками "Талібану" режисерка виступила з відкритим листом і попередила про загрозу, що виходить від талібів. Карімі залишила батьківщину і перебуває у Києві.

"Талібан" правив в Афганістані з 1996 до 2001 року. Жінкам було заборонено працювати у більшості сфер. Це загрожувало існуванню родин, чоловіки з яких загинули чи постраждали у конфлікті. Фільм Сіддіка Бармака оповідає про дівчинку-підлітка, котра видає себе за хлопчика, щоб допомогти сім'ї. Кінематограф за талібів був заборонений, фільм став першим з 1996 року, повністю відзнятим в Афганістані.

Схожий сюжет має і мультфільм ірландської студії Cartoon Saloon, заснований на романі "Добувачка" канадки Дебори Елліс. І тут рішуча дівчинка прикидається хлопчиком, щоб підтримати рідних. Однією з продюсерок стрічки була американська акторка Анджеліна Джолі. Мультфільм був номінований на премію "Оскар" у категорії "Кращий анімаційний фільм".

В основі цього фільму німецько-швейцарського режисера Марка Фостера лежить однойменний роман Халеда Хоссейні. Він присвячений універсальним темам вини та спокути й розповідає про події останніх 50 років афганської історії: від падіння монархії та введення військ СРСР в Афганістан до масової втечі людей з країни і правління талібів.

У стрічці одного з видатних іранських режисерів Мохсена Махмальбафа ідеться про канадку афганського походження, яка повернулась на батьківщину, щоб врятувати сестру від самогубства. Прем'єра фільму на Каннському фестивалі 2001 року не привернула великої уваги. Однак після терактів 11 вересня у США світ захотів більше дізнатися про негаразди, з якими жінки стикаються в Афганістані.

Два роки потому на фестивалі в Каннах відбулася прем'єра фільму доньки режисера - Саміри Махмальбаф, ще однієї представниці "нової хвилі" іранського кінематографу. Сюжет її стрічки обертається навколо афганських жінок. Молода жінка з охопленого війною Кабула мріє стати президенткою та намагається здобути освіту після падіння режиму талібів.

Головні герої драми британця Майкла Вінтерботтома - двоє молодих афганців, які намагаються дістатись Лондона з табору для біженців у Пакистані. Фільм знято у манері документального кіно, непрофесійні актори зіграли самих себе у вигаданих ролях. Стрічка отримала "Золотого ведмедя" на Берлінале 2003 року та премію Британської академії кіно та телевізійних мистецтв за найкращий неангломовний фільм.

Фільм про війну Пітера Берга засновано на документальній книжці "морського котика" Маркуса Латтрелла. Ідеться про операцію "Червоні крила" американських військових в афганській провінції Кунар у 2005 році. Латтреллу, якого зіграв Марк Уолберг, єдиному з групи чотирьох "морських котиків" вдалось вижити після бою з талібами. А гелікоптер, висланий на допомогу американцям, було збито.

Дія третього фільму серії відбувається під час Афганської війни 1979-1989 років. Сільвестр Сталлоне у ролі Рембо вирушає до Афганістану, щоб врятувати колишнього командира з радянського полону. Твердження про те, що фільм спершу було присвячено "відважним моджахедам", а після терактів 11 вересня формулювання начебто змінили на "героїчний народ Афганістану", як заявляють фактчекери, - це міф.

Утім, США у часи президентства Рональда Рейгана направду підтримували моджахедів, що воювали проти комуністичного уряду Афганістану та радянських військ. Ключовим прихильником таємної операції з озброєння нерегулярних збройних угруповань виступав конгресмен від Техасу Чарльз Вілсон. Його в фільмі Майка Ніколса за сценарієм Аарона Соркіна зіграв Том Хенкс.