Виступ Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції з питань безпеки був зустрітий хвилею схвальних відгуків. Чи мав він такий резонанс і на Заході? Огляд європейської преси.
Реклама
Виступ Володимира Зеленського у Мюнхені, судячи з коментарів на шпальтах друкованих видань Європи, не потрапив у фокус на Заході настільки, як в Україні. Тим не менше, деякі з його тез таки привернули увагу оглядачів.
Зокрема, видання ділових кіл Німеччини Handelsblatt констатувало, що питання, коли ж Україна стане членом НАТО, схоже, ніхто, крім Зеленського, не вважає нагальним або актуальним. Натомість Москві насправді може йтися про зовсім інше. "Цілком імовірно, що за скупченням 150 тисяч російських солдатів на українському кордоні криються зовсім інші мотиви. Багато що вказує на те, що йдеться не про безпекові інтереси Росії, як він каже, а про страх російського президента перед економічною інтеграцією України (з Європою - Ред.) і пов'язане з нею зростання добробуту і рівня свободи у сусідній країні. … Торгівля із Заходом зміцнює демократію, правову державу і знижує рівень корупції. Все це Путін зневажає. Тому він нині паралельно і зайнятий тим, що будує з китайським главою держави Сі Цзіньпіном альянс автократів проти ліберальних демократій", - зауважує Handelsblatt. Відповіддю Європейського Союзу, переконаний оглядач видання, мають бути жорсткі санкції проти Росії, щодо яких вже зараз потрібно більше конкретики. "Санкції лише тоді мають ефект відлякування, якщо Путін знатиме, що йому загрожує. Тому президент Зеленський цілком справедливо критикує, що Захід сприймає війну як вже ухвалене рішення Путіна і майже щодня називає нові дати вторгнення, але при цьому ніяк не зарядить свою рушницю санкційним порохом", - читаємо на шпальтах газети з Франкфурта-на-Майні.
"Санкції матимуть свою ціну"
Виступ Зеленського у Мюнхені аналізує і швейцарська Neue Zürcher Zeitung. "Український президент вимагає від Заходу більшої чесності щодо його країни. Більше конкретики щодо обіцяного вступу до НАТО, щодо шляху до ЄС, щодо санкцій проти Росії, які планують європейці і американці у разі нападу на Україну. Це, певно, мінімум того, на що може розраховувати Володимир Зеленський. Однак все це матиме свою ціну. Більше чесності у питанні кризи навколо України, це передбачає і усвідомлення європейськими громадянами того, що на них чекає у випадку війни: ще вищі ціни на енергоносії і скорочення економічного зростання. Адже санкції проти Росії - якщо взагалі і діятимуть - то лише у тому разі, якщо всі країни ЄС, як на сході, так і на заході, візьмуть на себе цей тягар. У цьому є сумніви. Низці країн ЄС важливі взаємовигідні відносини з Росією Володимира Путіна, передовсім Угорщині й Австрії. Якщо ж напад на Україну таки відбудеться, варто очікувати дискусії, спричиненої позицією низки країн щодо того, чи взагалі доцільні санкції і які саме. Відповідальна влада однак має розуміти: санкції мають підтримувати всі разом. Це - єдиний шанс змусити Росію припинити бойові дії після нападу", - пише видання з Цюриха.
Звернула увагу на емоційний виступ Зеленського у Мюнхені і Badische Zeitung з Фрайбурга: "Невипадково Володимир Зеленський цими вихідними майже у розпачі закликав до негайного припинення вогню і до переговорів. Український президент знає, що у момент істини ніхто не прийде на допомогу. У цьому нічого не змінив і виступ на Мюнхенській конференції з питань безпеки. НАТО не може і не хоче підставити йому плече. Водночас альянс не хоче і не може відмовити окремим державам у праві обирати собі союзників. Це право свого часу визнала і Росія. Путін, однак, тепер хоче це право забрати. А розмовляти він не проти - йому це пасує як маневр з відволікання", - зауважує німецьке видання.
Реклама
Чи вивчені уроки минулого?
Польська Rzeczpospolita веде далі: "Перспектива війни в Європі, що постійно наближається, пробуджує привиди минулого. У цьому конфлікті йдеться про незалежність України і про питання, чи у 21-му столітті українці відстоять своє право незалежно вирішувати власне майбутнє. Але якщо глибше подивитися на цю війну, яка не починається лише зараз, а триває ще з 2014 року, то йдеться про питання, чи буде збережено чинний порядок у Європі, сформований після Холодної війни. Висловлене Москвою очікування, що у питаннях політики безпеки ситуацію в Європі буде повернуто до статус-кво, що існував до 1997 року, на практиці означало би заперечення кінця Холодної війни як перемоги Заходу та історичної поразки Росії. У ситуації, коли Росія дедалі більше підігріває конфлікт навколо України, Заходу важливо не лише зберегти свою єдність. Сьогодні, коли з моменту закінчення Холодної війни минуло 30 років, Захід має усвідомити важливість своєї перемоги у тій війні, аби зрозуміти, чому її сьогодні варто захищати будь-якою ціною", - наголошує польська газета.
Італійська La Stampa вважає, що Захід зробив висновки з помилок минулого. "Російський ведмідь грає м'язами і показує їх всій планеті. Після днів військової напруги і дипломатичних зусиль ми опинилися за крок до прірви. Годі й говорити про суть проблеми, власне, про етичне неприйняття будь-якої війни. Війна проти колишньої радянської республіки на чолі з Володимиром Зеленським з точки зору політичного і економічного здорового глузду нікому не потрібна. Тим не менше, ситуація показує, що війна можлива і на даний момент навіть імовірна. Однак сильні цього світу, які зібралися у Мюнхені на безпекову конференцію, схоже, все ж не схильні повторити тю саму помилку, якої вони припустилися у тому самому місті у вересні 1938 року: коли вони допустили, що фюрер випустив отруту у серце Європи", - нагадує La Stampa.
Німецький дипломат про загрозу вторгнення РФ і роль США
12:13
Коротка історія російсько-українського протистояння
Конфлікт Росії та України сягає корінням в історію. Його суть - Кремль не визнає незалежності України. DW нагадує про ключові події новітньої історії, що передували загостренню ситуації між країнами.
Фото: DW
Розпад Радянського Союзу і створення СНД
У грудні 1991 року Україна разом із Росією та Білоруссю закріпила розпад СРСР. Москва, очевидно, розраховувала зберегти вплив за допомогою СНД та постачання дешевого газу. Але вийшло інакше. РФ та Білорусь створили союзну державу, Україна дедалі частіше дивилася на Захід. На фото - Леонід Кравчук, Нурсултан Назарбаєв, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич під час офіційного заснування СНД в Алмати.
Фото: dpa/picture-alliance
Спадок СРСР та Будапештський меморандум
Україна успадкувала від СРСР майже мільйонну армію та третій у світі ядерний арсенал. Від ракет Київ відмовився, передавши їх Росії в обмін на економічну допомогу та гарантії безпеки (Будапештський меморандум 1994 року). Поки Захід не відповідав Києву взаємністю і не збирався інтегрувати її до своєї структури, реакція РФ виглядала стриманою.
Фото: David Brauchli/AP Photo/picture alliance
Росія визнає кордони України з Кримом
Пострілів не було, якщо не брати до уваги інцидент зі стріляниною у повітря 1992 року, коли сторожовий корабель ЧФ підняв прапор України і пішов із Севастополя до Одеси. Росія перші 10 років була слабка економічно, а чеченські війни забирали ресурси. Розділивши Чорноморський флот і підписавши у 1997 році "Великий договір", РФ визнала кордони України, включаючи Крим. На фото: Севастополь, 1992 рік.
Фото: Sergei Supinsky/dpa/picture alliance
Тріщини в радянській дружбі: конфлікт навколо Тузли
Перша велика дипломатична криза між Москвою та Києвом відбулася за президенства Володимира Путіна. Восени 2003 року РФ раптово почала будувати дамбу в Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. Київ сприйняв це як спробу переділу кордонів. Конфлікт було вирішено після особистої зустрічі президентів. Будівництво припинили, але задекларована дружба двох країн отримала перші тріщини.
Фото: Valeriy Solovyov/dpa/picture-alliance
Помаранчева революція
На виборах президента України 2004 року РФ активно підтримала проросійського кандидата Віктора Януковича, але "помаранчева революція" не допустила його перемоги на тлі звинувачень у фальсифікації. Президентом став прозахідний Віктор Ющенко. Його перемога стала відправною точкою до політичних змін у РФ. Вони спрямовані на недопущення того, що в Москві називають "кольоровими революціями".
Фото: Sergey Dolzhenko/picture-alliance/dpa
Перекриття газового крану у 2000-х
За часів президентства Ющенка РФ двічі перекривала Україні газовий кран - у 2006 та 2009 роках, що призвело до перебоїв транзитних поставок до Європи.
На фото 2009 рік: співробітник "Газпрому" на газовимірювальній станції "Суджа", за 200 метрів від українського кордону, Курська область, РФ.
Фото: Maxim Shipenkov/dpa/picture alliance
Обіцянки членства у НАТО
Ключова подія сталася у 2008 році. На саміті НАТО в Бухаресті президент США Джордж Буш спробував надати Україні та Грузії План дій з підготовки членства в альянсі (ПДЧ). Путін різко виступив проти, Москва дала зрозуміти, що не визнає повністю незалежність України. У результаті ФРН та Франція заблокували план Буша. Україні та Грузії, було обіцяно членство в НАТО, але без дати.
Фото: Vladimir Rodionov/dpa/picture-alliance
Курс України на Євросоюз
Оскільки швидко просунутися до НАТО не вдалося, Київ взяв курс на економічну інтеграцію з ЄС. Влітку 2013 року, за кілька місяців до можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС, РФ почала тиск, майже перекривши на кордоні експорт з України. Уряд Януковича заявив про призупинення підготовки до підписання угоди. Це викликало масові протести в Україні, Янукович у 2014 році втік до Росії.
Фото: Getty Images
Анексія Криму
У Києві виник вакуум влади, у березні 2014 року Росія анексувала Крим. Це було поворотним моментом, початком неоголошеної війни. На фото: російські військові в Криму (Сімферополь, березень 2014 року).
Фото: Filippo Monteforte/AFP/Getty Images
Війна на Донбасі
Одночасно російські та місцеві напіввоєнні структури дали поштовх сепаратизму, були проголошені "народні республіки" в Донецьку та Луганську, якими керували люди, що приїхали з РФ, у формі без розпізнавальних знаків. Київ реагував повільно, чекав на президентські вибори наприкінці травня й лише потім зважився на масштабне застосування сили. На фото: танк бойовиків у Донецьку, 2015 рік.
Фото: REUTERS/Maxim Shemetov
Поява "нормандського формату"
На початку червня 2014 року у Франції на заходах з нагоди 70-х роковин висадки союзників у Нормандії новообраний президент України Петро Порошенко вперше зустрівся з російським колегою Путіним за посередництва лідерів Німеччини та Франції. Так виник "нормандський формат".
Фото: Bundesregierung/Bergmann/dpa
"Іловайський котел"
Улітку 2014-го українська армія почала тіснити сепаратистів, але наприкінці серпня Росія, як стверджує Київ, масштабно застосувала на Донбасі свою армію. Москва це заперечує. Українські сили зазнали поразки під Іловайськом, що стало піком конфлікту. Активні бойові дії по всій лінії фронту закінчилася підписанням у вересні в Мінську угоди про припинення вогню, яка була швидко порушена.
Фото: Reuters
Позиційна війна триває
На початку 2015 року сепаратисти перейшли у широкий наступ. Київ знову звинуватив Москву у застосуванні армії без розпізнавальних знаків, РФ знову все заперечувала. Українські сили зазнали поразки в районі вузлового міста Дебальцеве, яке їм довелося поспіхом залишити. Тоді за посередництва ФРН та Франції було підписано Мінськ-2. Жоден з його пунктів повністю не виконаний.
Фото: Andriy Andriyenko/AP/dpa/picture alliance
Скупчення військ на кордоні
У 2021 році трапилося нове загострення. Росія двічі скупчує свої війська біля західних кордонів: навесні та восени. Українська та західна розвідки повідомляють про загрозу можливого вторгнення РФ в Україну. Аби розрядити обстановку, на Заході пройшла низка міжнародних переговорів. Однак РФ вимагає гарантій невступу України в НАТО і дає знати, що поки відводити війська вона не збирається.