Оглядачі на шпальтах друкованих видань зі всієї Європи присвятили увагу подорожі канцлера Німеччини до Києва і Москви, під час якої йдеться про загрозу російського вторгнення до України.
Реклама
Видання ділових кіл Німеччини Handelsblatt нагадує контекст нинішньої ескалації на українсько-російському кордоні, штучно створений, як вважає оглядач газети, Володимиром Путіним. "Він нафантазував сценарій загрози з боку НАТО, висунув Заходу нереалістичні вимоги, аби використати провальні перемовини як привід для ескалації. З одного боку, президент хоче повернутися до світового порядку минулого століття, що виник за результатами Ялтинської конференції після Другої світової війни, прагне вирвати країни Центральної Європи з євро-атлантичної системи і повернутися до принципу сфер впливу. З іншого боку, він хоче рухатися вперед, створивши у 21-му столітті "новий" світ, в якому не буде правил, в якому значення матиме передовсім одне: військова міць і національна єдність", - наголошує Handelsblatt.
Оглядачіншої німецької газети - Stuttgarter Zeitung - звертає увагу на те, що прийом канцлера Шольца у Києві був не надто ейфорійний. "Відвідини Олафа Шольца чимало українців зустріли, стиснувши кулаки у кишенях. Берлін заявляє про високоморальну зовнішню політику, що керується цінностями. Водночас, німецькі уряди на чолі з Ґергардом Шредером, Анґелою Меркель, а тепер і Олафом Шольцом постійно робили ставку на панібратство з багатою на енергоносії з Росією. Якщо тезово, то німецька політика була такою: "Північний потік-2", несприйняття вступу України до НАТО, ухилення чіткого визнання перспективи вступу України до ЄС. З огляду на цю передісторію, українцям просто нестерпно чути, коли Шольц у Києві заявляє про солідарність".
Коментуючи візит німецького канцлера до Москви, французька Le Monde проводить паралелі з нещодавніми відвідинами Кремля президентом Еммануелем Макроном. "Настала черга федерального канцлера Олафа Шольца. Слідом за відвідинами Києва у понеділок, днем пізніше він їде до Москви. Без цього візиту не обійтися, якщо врахувати, як важко давалося створеному у грудні німецькому уряду артикулювати чітку позицію відносно Росії. Від візиту Олафа Шольца до Москви, де він зустрінеться з президентом Росії Володимиром Путіним, не варто очікувати дива. Так само, як це було і з візитом президента Франції Еммануеля Макрона тижнем раніше", - пише видання з Парижу.
Тим часом лондонська Financial Times закликає Берлін переосмислити відносини з Росією. "Доля поки не відкритого газогону "Північний потік -2", який з'єднав Німеччину з Росією в обхід України, стала тестом на рішучість Заходу і Німеччини. У своїх публічних виступах Шольц стосовно "Північного потоку-2" не був однозначним. Він відмовляється сказати, що напад Росії на Україну стане кінцем цього проєкту. В ідеалі, німецький канцлер нині відкрито сказав би, що "Північний потік-2" скінчиться того ж дня, коли почнеться війна. Можливо, Шольц неготовий сказати про це публічно, оскільки він боїться, що тоді німецькому уряду загрожують позови, які дорого коштуватимуть. У такому разі Шольц має сказати Путіну про долю цього газогону віч-на віч. "Північний потік-2" - це дуже символічний проєкт. Будь-яка неоднозначність криє у собі ризик бути неправильно сприйнятою Москвою. Загалом криза дала зрозуміти, що Німеччині слід переосмислити свої відносини з Росією. Будучи новим канцлером, який зіштовхнувся з новими обставинами, у Шольца є можливість наважитися на перезавантаження у відносинах".
Нідерландська de Volkskrant зауважує: "У той час, коли США дедалі голосніше застерігають, що Росія перебуває за крок до нападу на Україну, німецький канцлер їде до Москви. На що він розраховує? Щоб не вийшло так, що Росія швидко піде у наступ, а Олаф Шольц був би останнім главою уряду, який ще не встиг про це поговорити з Путіним у Кремлі. У розпал дипломатичної і військової вистави Шольцу буде важко досягти прориву. Він поїхав до Москви передовсім для того, аби переконати Путіна, що Німеччина - невід'ємна цеглина у стіні західної єдності".
Оглядач чеського ділового видання Hospodarske noviny, аналізуючи дипломатичні зусилля німецького канцлера, читає між рядками. "На відміну від французького президента Еммануеля Макрона, канцлер Олаф Шольц спершу поїхав до Києва, а не до Москви. Це - дипломатичний ляпас, який не можна не побачити. А також сигнал про те, що Шольц серйозно ставиться до бачення Києва. Максимум, чого йому вдасться досягнути у Москві, була би обіцянка деескалації або хоча б натяк на неї. Адже російський президент Володимир Путін зайшов так далеко, що йому буде важко зробити крок назад. Господарю Кремля треба довести, що його масивний військовий тиск на Україну дав якийсь результат", - зазначає чеське видання.
Коротка історія російсько-українського протистояння
Конфлікт Росії та України сягає корінням в історію. Його суть - Кремль не визнає незалежності України. DW нагадує про ключові події новітньої історії, що передували загостренню ситуації між країнами.
Фото: DW
Розпад Радянського Союзу і створення СНД
У грудні 1991 року Україна разом із Росією та Білоруссю закріпила розпад СРСР. Москва, очевидно, розраховувала зберегти вплив за допомогою СНД та постачання дешевого газу. Але вийшло інакше. РФ та Білорусь створили союзну державу, Україна дедалі частіше дивилася на Захід. На фото - Леонід Кравчук, Нурсултан Назарбаєв, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич під час офіційного заснування СНД в Алмати.
Фото: dpa/picture-alliance
Спадок СРСР та Будапештський меморандум
Україна успадкувала від СРСР майже мільйонну армію та третій у світі ядерний арсенал. Від ракет Київ відмовився, передавши їх Росії в обмін на економічну допомогу та гарантії безпеки (Будапештський меморандум 1994 року). Поки Захід не відповідав Києву взаємністю і не збирався інтегрувати її до своєї структури, реакція РФ виглядала стриманою.
Фото: David Brauchli/AP Photo/picture alliance
Росія визнає кордони України з Кримом
Пострілів не було, якщо не брати до уваги інцидент зі стріляниною у повітря 1992 року, коли сторожовий корабель ЧФ підняв прапор України і пішов із Севастополя до Одеси. Росія перші 10 років була слабка економічно, а чеченські війни забирали ресурси. Розділивши Чорноморський флот і підписавши у 1997 році "Великий договір", РФ визнала кордони України, включаючи Крим. На фото: Севастополь, 1992 рік.
Фото: Sergei Supinsky/dpa/picture alliance
Тріщини в радянській дружбі: конфлікт навколо Тузли
Перша велика дипломатична криза між Москвою та Києвом відбулася за президенства Володимира Путіна. Восени 2003 року РФ раптово почала будувати дамбу в Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. Київ сприйняв це як спробу переділу кордонів. Конфлікт було вирішено після особистої зустрічі президентів. Будівництво припинили, але задекларована дружба двох країн отримала перші тріщини.
Фото: Valeriy Solovyov/dpa/picture-alliance
Помаранчева революція
На виборах президента України 2004 року РФ активно підтримала проросійського кандидата Віктора Януковича, але "помаранчева революція" не допустила його перемоги на тлі звинувачень у фальсифікації. Президентом став прозахідний Віктор Ющенко. Його перемога стала відправною точкою до політичних змін у РФ. Вони спрямовані на недопущення того, що в Москві називають "кольоровими революціями".
Фото: Sergey Dolzhenko/picture-alliance/dpa
Перекриття газового крану у 2000-х
За часів президентства Ющенка РФ двічі перекривала Україні газовий кран - у 2006 та 2009 роках, що призвело до перебоїв транзитних поставок до Європи.
На фото 2009 рік: співробітник "Газпрому" на газовимірювальній станції "Суджа", за 200 метрів від українського кордону, Курська область, РФ.
Фото: Maxim Shipenkov/dpa/picture alliance
Обіцянки членства у НАТО
Ключова подія сталася у 2008 році. На саміті НАТО в Бухаресті президент США Джордж Буш спробував надати Україні та Грузії План дій з підготовки членства в альянсі (ПДЧ). Путін різко виступив проти, Москва дала зрозуміти, що не визнає повністю незалежність України. У результаті ФРН та Франція заблокували план Буша. Україні та Грузії, було обіцяно членство в НАТО, але без дати.
Фото: Vladimir Rodionov/dpa/picture-alliance
Курс України на Євросоюз
Оскільки швидко просунутися до НАТО не вдалося, Київ взяв курс на економічну інтеграцію з ЄС. Влітку 2013 року, за кілька місяців до можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС, РФ почала тиск, майже перекривши на кордоні експорт з України. Уряд Януковича заявив про призупинення підготовки до підписання угоди. Це викликало масові протести в Україні, Янукович у 2014 році втік до Росії.
Фото: Getty Images
Анексія Криму
У Києві виник вакуум влади, у березні 2014 року Росія анексувала Крим. Це було поворотним моментом, початком неоголошеної війни. На фото: російські військові в Криму (Сімферополь, березень 2014 року).
Фото: Filippo Monteforte/AFP/Getty Images
Війна на Донбасі
Одночасно російські та місцеві напіввоєнні структури дали поштовх сепаратизму, були проголошені "народні республіки" в Донецьку та Луганську, якими керували люди, що приїхали з РФ, у формі без розпізнавальних знаків. Київ реагував повільно, чекав на президентські вибори наприкінці травня й лише потім зважився на масштабне застосування сили. На фото: танк бойовиків у Донецьку, 2015 рік.
Фото: REUTERS/Maxim Shemetov
Поява "нормандського формату"
На початку червня 2014 року у Франції на заходах з нагоди 70-х роковин висадки союзників у Нормандії новообраний президент України Петро Порошенко вперше зустрівся з російським колегою Путіним за посередництва лідерів Німеччини та Франції. Так виник "нормандський формат".
Фото: Bundesregierung/Bergmann/dpa
"Іловайський котел"
Улітку 2014-го українська армія почала тіснити сепаратистів, але наприкінці серпня Росія, як стверджує Київ, масштабно застосувала на Донбасі свою армію. Москва це заперечує. Українські сили зазнали поразки під Іловайськом, що стало піком конфлікту. Активні бойові дії по всій лінії фронту закінчилася підписанням у вересні в Мінську угоди про припинення вогню, яка була швидко порушена.
Фото: Reuters
Позиційна війна триває
На початку 2015 року сепаратисти перейшли у широкий наступ. Київ знову звинуватив Москву у застосуванні армії без розпізнавальних знаків, РФ знову все заперечувала. Українські сили зазнали поразки в районі вузлового міста Дебальцеве, яке їм довелося поспіхом залишити. Тоді за посередництва ФРН та Франції було підписано Мінськ-2. Жоден з його пунктів повністю не виконаний.
Фото: Andriy Andriyenko/AP/dpa/picture alliance
Скупчення військ на кордоні
У 2021 році трапилося нове загострення. Росія двічі скупчує свої війська біля західних кордонів: навесні та восени. Українська та західна розвідки повідомляють про загрозу можливого вторгнення РФ в Україну. Аби розрядити обстановку, на Заході пройшла низка міжнародних переговорів. Однак РФ вимагає гарантій невступу України в НАТО і дає знати, що поки відводити війська вона не збирається.
Фото: Maxar Technologies/AFP
14 фото1 | 14
Як Німеччина через Путіна та Крим втратила командувача ВМФ