До 100-ліття Пауля Целана DW у співпраці з Meridian Czernowitz публікує низку есеїв провідних майстрів слова з України та Німеччини, присвячених видатному німецькомовному поету ХХ століття, який народився і виріс у Чернівцях. 

Читайте також: До 100-річчя Пауля Целана: есеї

Йоко Тавада: Пауль Целан і китайський янгол (уривки з роману)*

…Чоловік, який стоїть перед Патріком, виглядає транстібетанцем. Вперше у своєму житті Патрік вживає це слово Целана, яке він уже давно зігрівав під своїм пір'ям, не здогадуючись про те, яка етнічна чи мовна група вилупиться із цього яйця. Чоловік і справді виглядає транстібетанцем, це суб'єктивне враження, але прикметники й існують для того, щоб підтримувати суб'єктивність.

Чоловік запитує, чи можна йому сісти за столик. Його мова не є якоюсь раритетною, для якої можна було б ужити назву транстібетанської. Вона є звичною німецькою з легким акцентом. Всі інші столики зайняті, отож Патрікові видається логічним, що два чоловіки солідарно ділять між собою столик.

"Мене звати Лео-Ерік Фу", - каже чоловік, елегантно простягає свою руку й швидко ховає її назад, перш ніж Патрік встигає відреагувати. Патрік розуміє, що привітання не мусить бути тілесним. Запитання бурмотінням кружляє в його голові. Чи варто при мимовільному знайомстві в кав'ярні називати своє повне ім'я, чи, може, всі три компоненти - Лео, Ерік і Фу - є першою частиною його імені? Патрік обережний і називає тільки одне зі своїх імен.

"Мене звати Патрік".

"Я знаю", - відповідає Патрік, згідливо киваючи. Патрік занепокоєний, не знає, як тлумачити цю відповідь. Лео-Ерік каже, що він часто спостерігав за Патріком у цій кав'ярні, востаннє з томиком "Волокнисті сонця". Патрік не може цього пригадати, але цілком можливо, що він читав у кав'ярні вірші, принаймні він мав намір виступити з доповіддю на присвяченій Паулю Целану конференції в Парижі. Наразі він не знає, чи його участь ще прийнятна, чи, може, його, як надчутливого фантазера, вже давно викреслили зі списку референтів.

"Ви збираєтесь прочитати доповідь про збірку віршів "Волокнисті сонця"?"

"Можливо, я збирався зробити це ще кілька тижнів тому. Але тепер вже - ні".

"Чому ні?"

Читайте також: Юрій Андрухович до 100-річчя Пауля Целана: Садгора-Михайлівка. Фуга Смерті

Лео-Ерік дивиться на біле молоко й каже:

"Ви маєте перше видання Целанової збірки "Волокнисті сонця", чи не так?"

"Я маю видання 1968 року, але в ньому немає нічого особливого".

"Чому?"

"Воно вийшло накладом у п'ять тисяч примірників. Я - один із п'яти тисяч читачів. Незвично високий наклад для важкодоступної книги. Навіть Німецька опера має не більше, ніж дві тисячі сидячих місць".

Лео-Ерік дзвінко сміється.

"Але ж це не означає, що п'ять тисяч осіб дійсно прочитали книгу. Може бути, що Ви - один із небагатьох читачів, які нині ще займаються цією книгою".

Читайте також: Таня Малярчук до 100-річчя Пауля Целана: Легенда про незцілимих

"Я прийшов, щоб поговорити з Вами про напрямні лінії. Напрямні лінії проходять через людське тіло. Існує дванадцять напрямних лінії. Вони називаються меридіанами. Німецькі медики спочатку вживали поняття напрямних ліній. Пізніше утвердилося поняття "меридіани". Воно походить із французького перекладу китайського поняття "Їнґ май".

Патрік відповідає рефлексивно:

"Але ж існує тільки один-єдиний меридіан. Чому Ви говорите про багато меридіанів?"

"Більшість людей думають тільки про один меридіан, нульовий меридіан, і витісняють усі інші".

"Авжеж, існує не так багато поетологічних текстів Целана. Меридіан є для мене дуже важливим".

"Але чи можна пояснити його вірші, з огляду на цей єдиний меридіан?"

"Звичайно, що ні. Якщо одного меридіана Вам замало, то скільки меридіанів Ви пропонуєте?"

"Головних меридіанів є стільки, скільки цифр на циферблаті годинника. Дванадцять".

"Про що Ви взагалі говорите?"

Наприклад, печінковий меридіан починається від великого пальця на нозі, під нігтем, проходить уздовж через тил стопи, відтак вище через коліно й стегно. Він проходить через печінку, задню частину горла, ніс, очі, лоб - аж поки не досягне маківки голови. Якщо людина має проблеми з печінкою, то пункти, які лежать уздовж цього меридіана, можна лікувати голкою".

"Ах, Ви маєте на увазі акупунктуру!"

Патрік відчуває безмежне полегшення. Тепер він знає, про що йдеться. Проте дихальна пауза триває недовго. Лео-Ерік втягує його в новий водокрут замішання.

"Ні, я маю на увазі один із віршів Целана: Мапи/ кружних шляхів, фосфоричні… Ви знаєте цей вірш?"

"Звичайно, я знаю його. У цьому вірші зустрічається слово аорта, а я, будучи дитиною, мав собаку, якого звали Аорта. Отож цей вірш був також кружним шляхом до мого спогаду".

"Кружний шлях? Якщо печінка не функціонує, потрібно лікувати не печінку, а печінковий меридіан. Це не кружний шлях".

Патрік відчуває свої великі пальці ніг, які з якоїсь причини більше не торкаються землі.

"Мої ноги раптом стали комічно присутні. Вони не торкаються землі".

"Мій дідусь любив казати мені: звертай увагу на власні ноги, коли ти з кимось розмовляєш! Нога - це як товста книга. Дехто гадає, що тільки очі чи серце мають стосунок до душі. Але це не так. Переплетіння в тілі набагато складніші".

"Але Целан мав на увазі не такі меридіани. Для нього існував тільки один меридіан".

"Меридіан, який проходить через Лондон? Я не вірю цьому. Наприклад, для Целана існує дуже важливий меридіан. Він поєднує Париж зі Стокгольмом".

Патрік блискавично пригадує, що в листуванні між Целаном і Неллі Закс ішла мова про меридіан.

"Між Стокгольмом і Парижем пролягає меридіан болю і втішання", - Патрік по пам'яті й додає:

"Існує багато меридіанів - якщо дивитися метафорично. Однак я невисокої думки про метафори, вони для мене занадто розмиті. Я радше орієнтуюся на числа й літери".

Лео-Ерік примирливо відповідає:

"Я маю на увазі не метафорично, а географічно. Вам довелося коли-небудь бувати в історичній обсерваторії в Парижі?"

"Ні".

"Там втоплений у землю так званий паризький меридіан з кольорового каміння".

"Я гадав, що меридіани є напрямними лініями в тілі".

"А яка різниця між земною кулею і тілом? Назви поселень і назви органів тіла були однаковою мірою важливими опорними пунктами для поетів. Ми мусимо шукати такі лінії, які об'єднують їх між собою".

"Все, що Ви кажете, дуже цікаво. Чому ж тоді Ви самі не поїдете на конференцію до Парижа? Ви саме той, хто неодмінно мав би виступити з доповіддю про Целана й про меридіан чи принаймні про меридіани".

"На жаль, я не можу. Це не мій фах. Мій дідусь практикував у п'ятдесяті й шістдесяті роки традиційну китайську медицину в Парижі. Це був час, коли там жив і Целан. Мій дідусь був дуже освіченим чоловіком, він читав китайською, французькою, гебрайською та німецькою. В його спадщині я знайшов нотатки про Целанові вірші".

"І що ж далі?"

"Я можу розповісти Вам таке, що знають, мабуть, небагато людей. Що Ви з цього зробите, це Ваша справа. Мені байдуже, будете Ви успішними на цьому поприщі, чи ні. Я пропоную Вам не кар'єру, а кілька меридіанів".

*Переклав з німецької Петро Рихло