Марію Зайцеву багато білорусів упізнають за одним знімком: на ньому юна дівчина із закривавленою головою і відстороненим поглядом сидить на землі на одній із вулиць Мінська. На її скроні - глибока рана від світлошумової гранати, яку силовики кинули в натовп протестувальників. Це фото стало одним із найгучніших знімків про протести 2020 року. Про його героїню - на той момент 19-річну Марію Зайцеву - неодноразово розповідали ЗМІ. 17 січня 2025 року вона загинула в боях під Покровськом, воюючи у складі Другого інтернаціонального легіону ЗСУ. Дівчину поховали в Києві.

Після поранення Марія практично втратила слух на праве вухо

Марія народилася і виросла в Гомелі, закінчила гімназію № 46 імені Блеза Паскаля, добре володіла англійською та французькою мовами. Після школи вчилася на ветеринара.

9 серпня 2020 року тоді ще 19-річна Марія приїхала до Мінська, щоб приєднатися до протестувальників і виступити проти фальсифікації виборів. Того ж дня біля "Стели" дівчину було поранено осколками світлошумової гранати та гумовими кулями.

Марія перенесла кілька операцій у Білорусі, пізніше поїхала лікуватися до Чехії, проте лікарям не вдалося повністю відновити її здоров'я: Марія практично втратила слух на праве вухо.

"Хотіла довести, що може наближати перемогу Білорусі"

Після курсу реабілітації Марія Зайцева залишилася в Празі. Там їй допомагала представниця Офісу Світлани Тихановської Христина Шиєнок. "Може, це надто гучно сказано, але через юний вік Марії я частково відігравала роль такої собі чеської мами - того, хто додатково потурбується", - розповідає Христина про свої стосунки з Машею. Дівчина збиралася вступити до університету і ходила на підготовчі курси, під час яких отримувала стипендію.

До університету Маша зрештою вступати не стала: зрозуміла, що на той момент ще не була достатньо підготовленою, - пішла працювати репетитором англійської та планувала в майбутньому здобути середню медичну освіту. Але плани дівчини перекреслила війна. Коли в лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Маша, за словами Христини, не змогла лишитися байдужою і спершу долучилася до волонтерів, які допомагали українським біженцям у Чехії.

"Попри те, що Маша непогано інтегрувалася в чеське суспільство, у неї все одно залишалася потреба зробити ще щось, що б наблизило її повернення до Білорусі, - розповідає Христина. - Вона не хотіла почуватися об'єктом, пораненою режимом, вона хотіла довести, що вона суб'єкт і може сама діяти та наближати перемогу Білорусі".

"Зовні вона виглядала як скеля"

Навесні 2023 року Христина проводила Марію на фронт. Дівчина приїхала на полігон Другого інтернаціонального легіону оборони України. Руслан Ромашниченко, який на той момент був командиром батальйону, у розмові з DW згадує: "Я був вражений тим, що така маленька дівчинка вирішила долучитися до боротьби, вступити до бойового підрозділу".

Після розмови з Машею Руслан зрозумів, що вона налаштована серйозно і, оскільки вона мала медичні навички завдяки навчанню на ветеринара, скерував її служити в медпункт. Пізніше білоруска стала евакуювати бійців із лінії фронту. "Що мене здивувало - це її рішучість і фокусування на роботі, її жага вчитися, її спокійний характер. Зовні вона виглядала як скеля: спокійна, холодна. І водночас вона дуже відкрита і доброзичлива людина", - говорить про Марію все ще в теперішньому часі її колишній командир.

Марія, як каже Руслан, "тестувала саму себе і була в пошуку". Вона хотіла принести максимальну користь своєю службою. Тому під час важких боїв, коли на полі бою не вистачало медиків, вона зголосилася працювати на позиціях, в окопах. Так вона отримала поранення, на лікування та реабілітацію дівчина знову вирушила до Праги. А коли повернулася на фронт, практично поставила Руслану ультиматум.

"Вона сказала мені, що більше не хоче займатися медичною справою, а хоче бути повноцінною бойовою одиницею, - згадує Руслан Мірошниченко. - Я запитую, що ти маєш на увазі, а вона відповідає: я хочу бути снайперкою".

"Вражала її доросла сформована особистість"

Командир не одразу погодився на цю ідею, він завжди намагався вберегти Марічку - так він ласкаво називає Марію. "Коли я її вперше побачив, вона нагадала мені моїх доньок. Тому в мене були такі складні почуття: з одного боку, це мій підлеглий, мій боєць, а з іншого боку, дитина, яку хочеться вберегти від небезпеки", - каже Руслан.

Проте після довгих дискусій він усе ж відправив Марію на навчання снайперів, яке дівчина закінчила з відмінними показниками. Але послужити на цій посаді довго Марія не встигла. 17 січня, наступного дня після того, як їй виповнилося 24 роки, вона загинула під Покровськом.

І Христина, і Руслан говорять про Марію як про людину з глибокими, часом дивовижними для її віку, цінностями. "Вражала її доросла сформована особистість. Вона знала, що вона робила", - розповідає Руслан. Христина згадує історію того періоду, коли Марійка навчалася на підготовчому курсі для вступу до університету в Чехії та отримувала стипендію. За її словами, коли Марія зрозуміла, що недостатньо підготовлена для вступу до університету, вона відмовилася від стипендії, попри те, що правила її не зобов'язували до цього. "Для мене це був такий приклад її високої моральності", - зазначає Христина.